Затьмарення - Філіп Кіндред Дік

Den leichten Taggesucht und in der Dàmmrung schwer,

Mit Lust nach Wahrheit, jàmmerlich geirret[2].

...вислизнув із величезної наркоманської туси в Санта-Ані, де він познайомився з тією маленькою білявкою з дивними зубами, довгим світлим волоссям і великою дупою, яка, проте, була такою енергійною і приязною... йому не вдавалося завести свою тачку; він був під зав’язку обдовбаний. Авто ніяк не заводилось — тієї ночі там було стільки захавано, вколото і знюхано, що вони займалися цим майже до самого ранку. Стільки Препарату С, ще й найвищої якості, Primo. Дуже-дуже Primo. Його товару».

— Зупиніться біля заправки «Шелл». Я вийду там, — сказав Арктор, нахилившись до водія.

Він вийшов, заплатив таксисту, тоді зайшов до телефонної кабінки, знайшов номер майстерні ключів, подзвонив.

— Майстерня ключів «Енґлсон», — відповіла стара жінка,— доброго...

— Це знову містер Арктор, перепрошую, що турбую. Але за якою адресою викликали майстра того разу, коли я виписав чек?

— Що ж, подивимося. Хвилинку, містере Арктор.

Звук переставленого телефона.

Віддалений приглушений чоловічий голос:

— Хто там? Це — той Арктор?

— Так, Карле, але, будь ласка, нічого не кажи. Він щойно тут був...

— Дай мені з ним поговорити.

Пауза. Знову голос старої:

— Що ж, у мене є адреса, містере Арктор.

Вона зачитала його домашню адресу.

— Туди викликали вашого брата? Щоб виготовити ключ?

— Зачекайте хвилинку. Карле? Ти пам’ятаєш, куди їздив, щоб виготовити ключ для містера Арктора?

Віддалене чоловіче буркотіння:

— На Кателла.

— Не за домашньою адресою?

— На Кателла!

— Кудись на Кателла, містере Арктор. В Анагайм. Ні, чекайте — Карл каже, що це було в Санта-Ані, на Мейн. Це вам...

— Дякую, — перебив він і поклав слухавку.

«Санта-Ана. Мейн. Саме там відбувалася ця йобана наркоманська вечірка, до того ж тієї ночі я, певно, зібрав із тридцять імен і стільки ж номерних знаків; це була нестандартна вечірка. Із Мексики надійшла велика поставка; скупники ділили її між собою і, як вони часто роблять, одразу ж пробували товар. Наразі половину з них, мабуть, уже загребли після контрольних закупівель... Ого,— подумав він,— я досі пам’ятаю — однак ніколи не зможу точно пригадати, що сталося тієї ночі.

Проте це не виправдовує злий умисел Берріса, коли під час телефонної розмови він вдав із себе Арктора. Хіба що, вочевидь, Берріс зробив це необдумано — зімпровізував. Бляха, можливо, тієї ночі Берріс був вгашений і вчинив так, як роблять багато вгашених наркоманів: просто поприколювався заради кайфу, пливучи, так би мовити, за течією. Чек точно виписав Арктор; а Берріс просто випадково зняв слухавку. Подумав своєю обвугленою головою, що це — крутий прикол. Просто повівся безвідповідально, не більше».

Знову телефонуючи до «Єллоу Кеб», він подумав, що Арктор не надто відповідально повівся, розібравшись із цим чеком, коли вже минуло так багато часу. Хто в цьому винен? Діставши чек ще раз, він подивився на дату. Півтора місяці. Боже, хто б говорив про безвідповідальність! Арктор міг за це сісти; дякувати Богу, цей скажений Карл досі не завітав до окружного прокурора. Імовірно, його втримала його мила стара сестра.

«Краще Арктору, — подумав він, — підняти дупу й почати щось із собою робити; він вже накоїв достатньо фігні, про яку я до цього часу нічого не знав. Берріс — не єдиний і, можливо, навіть не головний підозрюваний. Однак усе одно варто дізнатися причину його цілеспрямованої злоби щодо Арктора; просто так ніхто не розробляє довгострокові плани, аби когось підставити. Але Берріс більше нікого не намагається підставити: ані, скажімо, Лакмена, ані Чарльза Фрека, ані Донну Готорн; він доклав більше зусиль, аніж будь-хто інший, щоб відвезти Джеррі Фебіна до федеральної клініки, і він добре ставиться до тварин у будинку.

Якось Арктор збирався відвезти одну з собак — як в біса звати цю маленьку чорненьку, Попо чи щось таке? — до притулку, щоб її там приспали; вона не піддавалася дресируванню, і Берріс витратив багато годин, насправді навіть днів, займаючись із Попо, лагідно до неї ставлячись, тренуючи її й розмовляючи з нею, доки вона не заспокоїлася й не піддалася, і тоді її не довелося вбивати. Якби Берріс відчував злобу до всіх, він би нічого такого не робив, нічого такого доброго».

— «Єллоу Кеб», — пролунало у слухавці.

Він назвав адресу заправки «Шелл».

«І якщо майстер Карл зробив висновок, що Арктор — кінчений наркоман, — похмуро міркував він, гаючи час в очікуванні таксі, — Берріс у цьому не винний; коли о 5-й ранку Карл приїхав, щоб виготовити ключ для Аркторового „Олдсмобіля“, Боб, певно, пересувався по тротуару так, наче то було желе, намагався ходити по стінах, кидав підозрілі погляди й узагалі поводився, як торчок під час добрячого приходу. Тоді Карл усе для себе й вирішив. Доки він виточував нового ключа, Арктор, імовірно, ходив на руках або стрибав на голові, мелючи якісь нісенітниці. Не дивно, що Карл був не в захваті.

Можливо, насправді Берріс навпаки намагається приховати Аркторові пройоби, яких стає дедалі більше. Арктор вже не піклується про свій автомобіль, як раніше, він виписав неправильний чек не навмисне, а через те, що його сраний мозок був накачаний наркотою. Але якщо це так, то все навіть гірше. Берріс робить, що може; така можливість існує. Однак його мозок також накачаний наркотою. Усі їхні мізки...

Dem Wurme gleich’ ich, der den Staub durchwühlt,

Den, wie er sich im Staube nährend lebt,

Des Wandrers Tritt vernichtet and begräbt.[3]

...обдовбані, і вони взаємодіють між собою, як обдовбані наркомани. Один обдовбаний веде за собою іншого. Прямо на загибель.

Можливо, — припустив він, — це Арктор перерізав і перекрутив дроти та спричинив усі короткі замикання в цефаскопі. Посеред ночі. Але навіщо?»

На це «навіщо?» буде важко знайти відповідь. Однак із накачаними наркотою мізками можливо що завгодно, будь-яке розмаїття покручених, мов ті дроти, мотивів. Під час своєї роботи під прикриттям у правоохоронних органах він бачив таке багато-багато разів. Подібна трагедія не була для нього новиною; у їхніх комп’ютерах це запишуть просто як ще один випадок. Після цієї фази прийде час завітати до федеральної клініки, як це сталося із Джеррі Фебіном.

Усі вони перебували на одній гральній дошці, просто стояли на різних квадратах і на неоднаковій відстані від цілі, до якої дістануться кожен