Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко
У блискучому світлі зі стелі спустилося велике полотнище, на якому кожен міг пізнати знайомі графи таблиці Менделеєва. Але таблиця мала все ж трохи незвичайний вигляд. Її рівні рядки не закінчувалися ураном, елементом номер дев’яносто два. Ні, ці рядки продовжувалися далі й нижче, в їхніх клітках виднілись умовні позначення ще невідомих нових елементів. Академік показав на ці позначення:
— Дивіться! Ми продовжили цей ряд елементів. Поминемо деякі з них, вони зараз нецікаві нам. Але ось ми дійшли до елементу номер дев’яносто сім. Ось тут, ліворуч, під незаповненою ще кліткою елементу номер вісімдесят сім. Гляньте уважно: ще вище, одним лише рядом вище, ви побачите клітку золота, клітку елементу номер сімдесят дев’ять! Які висновки ми можемо зробити відносно властивостей цікавого для нас елементу номер дев’яносто сім? За загальними даними, цей елемент мусить повторити в собі властивості золота, тільки всі ці властивості в ньому мусять бути виявлені значно яскравіше. Ми маємо всі підстави гадати, що це — найблагородніший метал, який не тільки сам не піддається корозії, але й врятовує від неї всі інші метали, якщо його домішати до них у найменшій кількості. Оце — наша можлива зброя проти корозії, цей надзвичайний елемент номер дев’яносто сім, який ми умовно називаємо ультразолотом.
По залі пролинув тихий гомін. Ультразолото!.. Таємничий, загадковий метал… Чи не про нього колись мріяли стародавні алхеміки? Адже вони намагались знайти свій «філософський камінь», за допомогою якого можна було б перетворювати на золото всі інші метали… І саме ультразолото дає, як каже академік Риндін, можливість надавати всім металам властивості благородного золота — не піддаватися корозії…
— Проте — де взяти цей уявлюваний елемент, це ультразолото? Досі, як я сказав, нам не пощастило знайти його на нашій Землі. Ми можемо лише припустити, що ультразолото ховається від нас десь у глибині землі, в її розжарених надрах. Дістати його звідти ми не можемо, навіть озброївшись усією нашою сучасною технікою.
Аудиторія відповіла глибоким зітханням: не можемо!..
— Облишмо на хвилину ультразолото. У нас є ще одна велика загроза. Це — нестача енергії. Ми витрачаємо надто багато енергії. Ми витрачаємо її в формі вугілля, нафти, торфу тощо. Правда, ми використовуємо ще біле вугілля — енергію води, блакитне вугілля — енергію вітру, використовуємо вже жовте вугілля — енергію сонячного проміння. Проте, всього цього не досить. Ми прагнемо використати енергію, що звільняється при розкладі атомного ядра. Але це надто складне завдання. Енергія атомного ядра звільняється так швидко, таким блискавичним вибухом, що ми ніяк і досі не навчимося використовувати її. Є ще один вид енергії — енергія чудесного елементу, що весь час руйнується сам і звільняє енергію, — радію. Але її ми так само неспроможні використати для наших енергетичних потреб, бо радій розкладається надто повільно — і ми не знаємо способів прискорити його розкладання. Енергію радію ми використовуємо лише для потреб медичних. Де ж знайти нові джерела енергії?
Академік Риндін усміхнувся і знову вказав на велике полотнище з таблицею Менделеєва.
— Отут! Ось, щоб не перелічувати елементи, уявимо собі, що ми продовжили і цей додатковий ряд, на початку якого стоїть позначення нашого ультразолота. Закінчивши його, ми знов повертаємось назад і тут, на другому місці зліва, якраз через один ряд від радію, ми знаходимо клітку уявлюваного елементу номер сто шість. Що це за елемент, який ми називаємо умовно інфрарадієм? Знов-таки, ми знаємо, що, за загальними законами, цей елемент мусить повторити властивості радію, тільки виявити їх значно яскравіше. І от ми вважаємо, що наш, уявлюваний поки що, інфрарадій — це наймогутніше джерело енергії. Так! Інфрарадій мусить виділяти енергію в мільйони разів повільніше, ніж зруйноване атомне ядро, але в сотні тисяч разів бурхливіше, ніж радій. Ми вирахували: однієї десятої частки грама інфрарадію вистачить на те, щоб живити енергією великий завод протягом десяти років!
Глибока напружена тиша була відповіддю на сміливі твердження академіка Риндіна.
— Але й цей елемент, на превеликий жаль, нам і досі не пощастило знайти. Чи є він на Землі взагалі? Ми не знаємо. Можливо, він уже цілком встиг розкластися за мільйони років існування нашої старої планети. Але, можливо, що він, як і ультразолото, теж захований глибоко в розжарених надрах нашої Землі. Чи не він саме й підігріває досі ці надра? Цього ніхто не знає. Проте — ось факти. Коли ми припустимо, що уявлювані нами елементи номер дев’яносто сім і сто шість сховані від нас у глибинах земної кулі, то ми примушені визнати, що дістати їх звідти сучасна техніка неспроможна. І від такої думки можна було б впасти в одчай. Адже нам неприступні саме найдорогоцінніші елементи, один із яких дав би нам остаточне визволення від потреби платити велику щорічну данину нашому ворогові — корозії, а другий — був би нам новим, наймогутнішим джерелом енергії.
Академік Риндін випив води. Його велетенський силует заколивався. Очі цілого світу стежили за його рухами по екранах телевізорів.
— Але не така наша радянська наука, щоб зупинитись і скласти зброю. Гаразд, ми не можемо поки що знайти ці елементи в глибинах нашої Землі. Але — чому б не пошукати їх у Всесвіті? Адже є планети, молодші від Землі. На них інфрарадій, можливо, не встиг ще настільки розкластися, як на Землі, він не сховався так глибоко. Адже всі планети нашої Сонячної системи народилися з однієї первісної велетенської вогненної кулі. Хемічний склад їх мусить бути однаковий — чи майже однаковий, пропорціонально віку планет і зв’язаному з ним процесу розкладання
