Фундація та Імперія - Айзек Азімов

Потім спитав:

– Звідки ви?

– Із Сивенни, – обережно відповів Торан.

– Тридцять тисяч парсеків, вісімдесят градусів на захід від Трентора, сорок градусів…

– Неважливо, неважливо! – Торан побачив, як слідчий записав: «Родом із Периферії».

Філієць питав далі:

– Куди прямуєте?

– На Трентор.

– З якою метою?

– Це розважальна поїздка.

– Якийсь вантаж везете?

– Ні.

– Гм. Ми це перевіримо. – Він кивнув і двоє чоловіків почали обшук. Торан не втручався.

– Що привело вас на філійську територію? – Очі філійця непривітно блиснули.

– Ми не знали, де перебуваємо. Мені бракує нормальних карт.

– За цей недогляд вам доведеться заплатити сто кредитів. А ще мито за визначеним тарифом.

Він знову взяв мікрофон, але цього разу більше слухав, ніж говорив. Потім звернувся до Торана:

– Розумієтеся на ядерних технологіях?

– Трохи, – обачно відповів Торан.

– Справді? – Філієць закрив фоліант і додав: – Люди з Периферії славляться цим. Вдягніть скафандр і йдіть зі мною.

Бейта ступила крок вперед.

– Що ви надумали?

Торан обережно відсторонив її і незадоволено спитав:

– Куди ви хочете мене забрати?

– Наш двигун потребує незначного ремонту. Він піде з вами. – Його вказівний палець тицьнув на Магніфіко, який злякано витріщив свої карі очі.

– А він вам навіщо? – розлючено спитав Торан.

Чиновник підвів голову і холодно глянув на нього.

– Мені відомо про піратів у цьому районі. Він нагадує одного з відомих розбишак, тому маємо все з’ясувати.

Торан завагався, але шість чоловіків із бластерами виявилися напрочуд переконливим аргументом. Він відчинив шафу, щоб узяти скафандр.

За годину він виліз із машинного відділення філійського корабля і розлючено вигукнув:

– Я не бачу жодних несправностей у двигунах. Електричні шини в нормі, L-подібні трубки теж нормально проводять струм і реагують позитивно. Хто тут за все відповідає?

Головний інженер тихо сказав:

– Я.

– Ну то виведіть мене звідси…

Його привели на офіцерський поверх, до маленької приймальні, де був лише байдужий лейтенант.

– Де чоловік, який прийшов разом зі мною?

– Зачекайте, будь ласка, – відповів лейтенант.

За п’ятнадцять хвилин привели Магніфіко.

– Що вони з тобою робили? – швидко спитав Торан.

– Нічого. Взагалі нічого. – Магніфіко повільно похитав головою.

Щоб задовольнити вимоги Філії, вистачило двохсот п’ятдесяти кредитів – зокрема п’ятдесят за негайне звільнення – і вони знову опинилися у безмежному космосі.

Бейта напружено засміялася.

– Хіба ми не заслуговуємо на супровід? Нам не дадуть копняка у переносному сенсі, випхавши через кордон?

Торан похмуро відповів:

– Це був не філійський корабель, і ми поки нікуди не полетимо. Ходіть усі до мене.

Коли вони зібралися, він сказав збліднувши:

– Це був корабель Фундації з людьми Мула на борту.

Еблінг Міс нахилився, щоб підняти сигару, яку впустив, і вражено вигукнув:

– Тут? Але ж ми за п’ятнадцять тисяч парсеків від Фундації!

– Однак ми тут. То що може завадити їм подолати той самий шлях? О Галактико, Еблінгу, невже ви гадаєте, що я не здатен розрізнити, чий це корабель? Я бачив двигун, цього для мене достатньо. Запевняю вас, це корабель Фундації.

– Але як вони тут опинилися? – спитала Бейта, апелюючи до логіки. – Якою є ймовірність такої зустрічі в космосі?

– До чого тут це? – гостро запитав Торан. – Вона лише означає, що за нами стежать.

– Стежать? – вигукнула Бейта. – Крізь гіперпростір?

Еблінг Міс втомлено додав:

– Це цілком можливо, якщо мати гарний корабель і чудового пілота.

– Я не маскував наші сліди, – сказав Торан. – Я збільшував швидкість зльоту по прямій. Наш маршрут навіть сліпий міг би вирахувати.

– Звичайно, хай тобі грець! – крикнула Бейта. – Через оті твої п’яні стрибки встановити наш початковий напрямок – раз плюнути. Ми вже не раз потрапляли в халепу тоді, коли ти стрибав не в той бік.

– Ми марнуємо час, – скипів Торан, скреготнувши зубами. – Це корабель Фундації з людьми Мула. Вони нас зупинили, обшукали, затримали б Магніфіко і мене разом із ним як заручників, якби ви щось запідозрили. Тому ми маємо негайно спалити їх тут, у космосі.

– Постривай, – схопив його за руку Еблінг Міс. – Ти збираєшся знищити нас, бо вважаєш цей корабель ворожим? Подумай, друже, навіщо цим скурвим синам гнатися за нами через ледь не всю Галактику, обшукувати, а потім відпускати?

– Бо їм цікаво, куди ми прямуємо.

– Тоді навіщо їм зупиняти нас і змушувати непокоїтися? Це виглядає непереконливо, тобі не здається?

– Я діятиму так, як вважаю за потрібне. Відпустіть мене, Еблінгу, або я натовчу вам пику.

Магніфіко, що сидів, зіпершися на спинку улюбленого крісла, нахилився вперед. Його великі ніздрі тремтіли від збудження.

– Благаю вас, даруйте, однак мені до голови враз шибнула дивна думка.

Передбачаючи роздратування Торана, Бейта схопила його за руку.

– Кажи, Магніфіко. Ми всі уважно тебе слухаємо.

Магніфіко сказав:

– Коли я перебував на їхньому кораблі, мій заплутаний розум був приголомшений та вражений тим страхом, що там панував. Щоправда, я мало що пам’ятаю з того, що там відбувалося. Сила-силенна людей дивилися на мене і говорили те, що я не розумів. Але один із них був наче сонячний промінь, що пробився крізь хмари – мені знайоме його обличчя. Це спогад, самий лише спогад, але він сяє у моїй пам’яті сильніше і яскравіше.

– Хто це був? – спитав Торан.

– Той капітан, що був із нами, коли ви вперше врятували мене від рабства.

Очевидно, Магніфіко хотів вразити, а захоплена усмішка, що показалася в тіні його довгого носа, свідчила про те, що його намір вдався.

– Капітан…Ген…Прітчер? – суворо спитав Міс. – Ти впевнений у цьому?

– Сер, я присягаюся, – поклав він тонку руку на свої вузькі груди. – Я б підтвердив його справжність перед Мулом і присягнув би йому, хоча всієї його могутності забракло би, щоб заперечити мою правоту.

Щиро здивувавшись, Бейта сказала:

– Тоді в чому річ?

Блазень нетерпляче глянув на неї.

– Міледі, у мене є одна теорія. Вона навідалася до мене вже у готовому вигляді – так, ніби Галактичний Дух обережно поклав її мені до голови. – Він навіть підвищив голос, щоб випередити заперечення Торана, що хотів його зупинити.

– Міледі, – він звертався виключно до Бейти, – а що, як цей капітан втік на своєму кораблі так само, як і ми? І так само, як і ми, подорожує на свій розсуд? Що, як він ішов наосліп і побачив нас, запідозривши у тому, що ми стежимо за ним і влаштували йому засідку? Бо ми так само його підозрюємо. Що ж дивного, що він розіграв усю цю комедію, щоб потрапити на наш корабель?

– Але навіщо тоді він хотів, щоб ми опинилися на його кораблі? – спитав Торан. – Щось тут не те.

– Невже? – пристрасно вигукнув блазень. – Він вислав якогось нікчему,