Фундація та Імперія - Айзек Азімов

– Он як? – Коммасон завагався.

– А оскільки добре відомо, сір, що другом завойовника може бути лише його остання жертва, це виглядатиме як самозахист, та й годі. Є така річ, як психічні зонди, а тут ми маємо чотири мізки з Фундації. Інформація про Фундацію була б для нас корисною, зокрема і про Мула. І тоді його дружба буде для нас не таким великим тягарем.

Прислухаючись до тиші верхніх шарів повітря, Коммасон занепокоєно запитав:

– А що, як Фундація витримала? Якщо всі ці повідомлення брехливі? Подейкують, існує передбачення про те, що її не можна подолати.

– Час віщунів вже минув, сір.

– Нехай і так, але якщо вона вистояла, Інчні? Подумай! Що, як вона вистояла? Мул справді давав мені обіцянки… – Він зрозумів, що сказав зайве й замовк. – Тобто нахвалявся. Але нахвалятися легко, а робити важко.

Інчні безгучно засміявся.

– Важко, доки не візьмешся за справу. Навряд чи є щось страшніше за Фундацію, яка на краю Галактики.

– До того ж іще й принц, – пробурмотів Коммасон сам до себе.

– Він теж веде переговори з Мулом, сір?

Коммасона ошелешило це запитання.

– Та ні. Не так, як я. Але він зробився геть несамовитим і свавільним. Він наче сказився. Якщо я заарештую цих людей і він забере їх собі, бо йому теж не бракує практичності, я ще не готовий із ним сваритися. – Він насупився і його важкі щоки обвисли від роздратування.

– Я бачив цих чужинців учора, буквально декілька хвилин, – зненацька сказав сивий водій, – і цю дивну темноволосу жінку. Вона рухається наче чоловік, а її обличчя напрочуд бліде на тлі її волосся. – Його хрипкий та млявий шепіт майже потеплішав, і Коммасон здивовано глянув на нього.

Інчні провадив далі:

– Думаю, що принц не матиме практичних аргументів проти розумного компромісу. Якщо ви залишите йому цю дівчину, то зможете забрати інших…

Коммасона осяяло.

– А це ідея! Чудова ідея! Інчні, повертай назад! Якщо все вдасться, ми зможемо обговорити твоє звільнення.

Був якийсь разючий символізм у тому, що, повернувшись, Коммасон натрапив на особисту капсулу у власному кабінеті. Вона прибула на довжині хвилі, про яку знало обмежене коло людей. Коммасон задоволено усміхнувся. Прибув чоловік від Мула, а Фундація дійсно знищена.

Справжній імператорський палац не мав нічого спільного з тим, яким він уявлявся Бейті, тож тепер вона відчувала невиразне розчарування. Кімната була невеликою, просто обставленою, майже звичайною. Палац виглядав значно скромніше за резиденцію мера на Фундації, а Даґоберт ІХ…

Бейта мала точні уявлення про те, який вигляд має бути в імператора. Він аж ніяк не мав бути схожим на доброзичливого дідуся. Він не мав бути худим, сивим та змарнілим, власноруч наливати чай і перейматися, щоб його гостям було зручно.

Але він мав такий вигляд і поводився саме так.

Даґоберт ІХ усміхався, наливаючи чай у її чашку.

– Це велика втіха для мене, моя дорогенька. Це мить, коли я відпочиваю від церемоній та двірських. У мене давно вже не було можливості приймати гостей із зовнішніх провінцій. Зараз цим опікується мій син, бо я вже старий. Ви ще не познайомилися з ним? Чудовий хлопчик. Хіба дещо впертий. Але він поки молодий. Не хочете ще ароматичну капсулу?

Торан спробував втрутитися у розмову:

– Ваша імператорська величносте…

– Так.

– Ваша імператорська величносте, ми не хочемо вам набридати…

– Дурниці, ви мені не набридаєте. Сьогодні ввечері буде офіційний прийом, але до того часу ми вільні. Останній прийом був так давно! Зачекайте, а звідки ви прилетіли? Ви казали, з провінції Анакреон?

– Із Фундації, ваша імператорська величносте!

– Так, із Фундації. Тепер згадав. Я бачив, де вона розташована. Це біля провінції Анакреон. Я ніколи там не був. Мій лікар забороняє мені далекі подорожі. І як там зараз? – тривожно завершив він.

– Сір, – промурмотів Торан, – я не маю, на що нарікати.

– Це тішить. Я похвалю свого намісника.

Торан безпорадно глянув на Еблінга Міса, який безцеремонно й голосно заявив:

– Сір, нам сказали, що для того, щоб відвідати бібліотеку Імперського Університету на Тренторі, потрібен ваш дозвіл.

– На Тренторі? – тихо перепитав імператор. – На Тренторі?

І тоді його худе обличчя скривилося від болю.

– Трентор? – прошепотів він. – Тепер згадав. Я планую повернутися туди із силою кораблів за спиною. Ви полетите зі мною. Ми разом знищимо бунтівника Ґілмера і відновимо Імперію!

Його згорблена спина випросталася. У голосі відчувалася сила, а в очах – жорсткість.

А потім він кліпнув очима і тихо сказав:

– Але ж Ґілмер мертвий. Здається, що так. Так! Ґілмер мертвий. Трентор мертвий. – Якусь мить здавалося, що… – Звідки ви прилетіли, кажете?

Магніфіко прошепотів Бейті:

– А це справді імператор? Я вважав, що імператори величніші й мудріші за звичайних людей.

Бейта жестом наказала йому замовкнути і сказала:

– Якщо ви, ваша імператорська величносте, підписали би наказ, що дозволяє нам полетіти на Трентор, це надзвичайно допомогло б нашій спільній справі.

– На Трентор? – Імператор дивився на них порожнім поглядом, нічого не розуміючи.

– Сір, намісник Анакреону, від імені якого ми говоримо, надсилає звістку, що Ґілмер ще живий…

– Живий! Живий! – заволав Даґоберт. – Де? Це буде війна!

– Ваша імператорська величносте, поки що про це не потрібно повідомляти. Ще не з’ясували, де він перебуває. Намісник відправив нас, щоб ми вам про це повідомили, а його укриття ми можемо розшукати лише на Тренторі. Після того, як це станеться…

– Так, так. Його потрібно знайти… – Старий імператор поплентався до стіни і натиснув на маленький фотоелемент тремтячим пальцем. Після марного чекання він пробурмотів: – Слуги не йдуть. Мені нема коли на них чекати.

Він щось нашкрябав на аркуші, завершивши розлогою літерою «Д». І сказав:

– Ґілмер ще дізнається, на що здатен його імператор. Звідки це ви прилетіли? З Анакреону? Що там чути? Чи ім’я імператора має там вагу?

Бейта взяла документ із його пухких пальців.

– Піддані люблять вашу імператорську величність. А ваша любов до них відома всім.

– Я повинен буду відвідати своїх добрих підданих на Анакреоні, але мій лікар каже… Не пам’ятаю, що він каже, але… – Він підвів голову, в його очах показалася суворість. – Ви щось казали про Ґілмера?

– Ні, ваша імператорська величносте.

– Він не просунеться далі. Вертайтеся і перекажіть це своїм людям. Трентор вистоїть! Зараз флотом керує мій батько, і цей бунтівний покидьок Ґілмер замерзне у космосі разом зі своєю бунтівною черню.

Він хитнувся, відкинувшись на спинку крісла, і його очі знову спорожніли.

– Про що я говорив?

Торан встав