Фундація та Імперія - Айзек Азімов

Запанувала гнітюча тиша.

– За наказом нашого володаря оголошується, що планета Притулок, що досі запекло чинила спротив його волі, визнала свою капітуляцію. Зараз війська нашого володаря займають планету. Опір був нечисленним і нескоординованим, його вдалося швидко придушити.

Зображення розтануло, і знову виник диктор, який оголосив, що про наступні події повідомлятимуть пізніше.

Потім залунала танцювальна музика, і Еблінг Міс вимкнув екран.

Торан встав і, заточуючись, пішов геть. Психолог не спинив його.

Коли Бейта вийшла з кухні, Міс жестом попросив вислухати його:

– Вони взяли Притулок.

– Вже? – сказала Бейта, витріщивши очі. В її погляді читалася невіра.

– Без бою. Без клят… – Він вмовк, стримуючи себе. – Вам краще не турбувати Торана. Для нього це неприємна новина. Поїмо без нього.

Бейта зазирнула до стернової рубки, а потім повернулася пригнічена.

– Гаразд.

Магніфіко непомітно сів за стіл. Він нічого не говорив і не їв, він заціпенів від страху, що наче висмоктав із його тіла усі життєві сили.

Еблінг Міс із байдужим виглядом длубався у замороженому фруктовому десерті. Враз він гостро сказав:

– Два торгових світи ще борються. Вони борються, стікають кров’ю, гинуть і не здаються. Лише на Притулку…Так само, як і на Фундації…

– Але чому так? Чому?

Психолог похитав головою.

– Це лише частина проблеми. Всі підозрілі аспекти – це натяки на незвичайну природу Мула. Насамперед, як йому вдалося підкорити Фундацію малою кров’ю, по суті, завдавши лише одного удару, тоді як світи незалежних торгівців досі чинять опір? Пригнічення ядерних реакцій було слабкою зброєю – ми обговорювали це детально, до нудоти – і ця зброя не зарадила нікому, крім як Фундації. Ранду казав, – Еблінг Міс насупив сиві брови, – що йдеться про випромінювання, яке пригнічує волю. Саме воно могло бути використане на Притулку. Але чому не на Мнемоні й Іссі? Хоч зараз вони б’ються так збіса запекло, що Мулу довелося кинути на підмогу половину флоту Фундації, щоб перемогти. Так, я впізнав у бою кораблі Фундації.

Бейта прошепотіла:

– Фундація, потім Притулок. Здається, лихо йде за нами назирці, дихаючи нам у спини. Та ми завжди встигаємо вислизнути в останню мить. Але чи буде так завжди?

Еблінг Міс не слухав її. Він розмірковував, розмовляючи сам із собою.

– Але є ще одна проблема. Бейто, пам’ятаєте згадку в новинах про те, що блазня Мула не знайшли на Термінусі; вони підозрювали, що він втік на Притулок або його туди перевезли викрадачі. Вони переймаються цим, Бейто, досі переймаються, а ми так і не з’ясували, в чому річ. Магніфіко має знати щось фатальне для Мула. Я впевнений у цьому.

Магніфіко зблід і запротестував, затинаючися:

– Сір…шляхетний пане…справді, присягаюся, я мало що знаю, щоб задовольнити ваші бажання. Я розповів вам геть про все, а ваш зонд витяг із мого вбогого розуму і те, що я знав, але не розумів, що це знаю.

– Я вірю тобі. Але йдеться про щось дрібне, настільки незначне, що ні ти, ні я не надаємо йому належної ваги. Я маю зрозуміти, що воно таке. Мнемон та Ісс скоро захоплять, і коли це станеться, окрім нас не буде нікого, хто нагадуватиме про незалежну Фундацію.

Біля ядра Галактики зорі розташовуються впритул. Їхні гравітаційні поля накладаються, і цієї сили достатньо, щоб викривити міжзоряний стрибок, на що варто зважати.

Торан усвідомив це лише тоді, коли їхній корабель вистрибнув із гіперпростору небезпечно близько до червоного гіганта, який несамовито тягнув їх до себе. На те, щоб випручатися з його міцних обіймів, знадобилося дванадцять безсонних та виснажливих годин. Торан затямив цю пригоду і узявся за ретельні схеми стрибків, витрачаючи безліч часу.

Це стало спільною справою. Еблінг Міс перевіряв математичні розрахунки Торана, Бейта випробовувала можливі маршрути з допомогою різноманітних методів, щоб виявити найкращий варіант. До роботи долучився навіть Магніфіко – він напрочуд вправно робив найпростіші обчислення. Від цієї роботи, після того, як йому розтлумачили її важливість, він відчував неймовірну втіху.

І от десь наприкінці місяця Бейті вдалося провести червону лінію через тривимірну модель Галактики близько до її центру. В її голосі чувся сарказм, коли вона сказала:

– Знаєш, що це нагадує? Десятифутового дощового черв’яка, що страждає на жахливі розлади шлунку. Зрештою, ти приведеш нас назад до Притулку.

– Приведу, – пробурчав Торан, сердито креслячи графік, – якщо ти стулиш рота.

– Проте, – продовжувала Бейта, – ймовірно, існує прямий маршрут – прямий, мов меридіан.

– Справді? Ну, по-перше, дурненька, щоб розробити цей маршрут і потім рухатися ним, потрібно п’ятсот кораблів і стільки ж років, а не мої недолугі графіки. До того ж, цілком ймовірно, саме прямих маршрутів нам треба уникати. Вони, мабуть, вщерть переповнені кораблями. І, крім того…

– О, заради Галактики, припини скиглити із таким розумним виглядом. – Вона вчепилася в його волосся.

Він завив:

– Ой! Відпусти! – і схопив її за зап’ястя, збивши з ніг, після чого вони разом із кріслом впали на підлогу, де пристрасно завовтузилися, притлумлюючи сміх і вдаючися до заборонених прийомів.

Торан випручався з її обіймів, коли до кімнати забіг засапаний Магніфіко.

– Що таке?

Обличчя блазня скривилося від страху, на його чималому переніссі напнулася шкіра.

– Сер, прилади дивно поводяться. Я не торкався до них, бо визнаю своє невігластво…

За мить Торан вже був у рубці. Він тихо сказав Магніфіко:

– Розбуди Еблінга Міса. Нехай він зайде сюди.

Тоді звернувся до Бейти, яка пригладжувала волосся пальцями, намагаючись надати йому пристойного вигляду.

– Нас виявили, Бей.

– Виявили? – опустила руки Бейта. – Хто?

– Одній Галактиці відомо, – пробурмотів Торан, – але я гадаю, що це хтось із бластерами; хтось, хто вже вишикувався і вичікує.

Він сів і тихо передав у субефір ідентифікаційний код судна.

І коли зайшов сонний Еблінг Міс у купальному халаті, Торан йому приречено повідомив:

– Схоже, ми на території місцевого королівства, що називається Автократія Філія.

– Ніколи про таке не чув, – напружено сказав Міс.

– І я теж, – відповів Торан, – але ситуація така: нас зупинив філійський корабель, і я не знаю, що на нас чекає.

На борт корабля зайшов капітан-інспектор філійського зорельота разом із шістьма озброєними людьми. Він був низький на зріст, мав коротке волосся, тонкі губи і суху шкіру.

Він сів, раптово закашлявся і розгорнув фоліант, який тримав під пахвою.

– Ваші паспорти та документи на корабель, будь ласка.

– У нас їх немає, – сказав Торан.

– Немає? – Він схопив причеплений до пояса мікрофон і швидко сказав у нього: – Троє чоловіків і одна жінка. Документів не мають. –