В зоряні світи - Василь Павлович Бережний

Ольга відчувала, що діється з Михайлом — стриманим, відлюдкуватим Михайлом! Серце її співало.

Новоприбулі з захопленням оглядали «бібліотеку». Загорський тимчасом налагодив пошкоджені рації в Ольжиному та Михайловому скафандрах.

— О, я й забулася! — вигукнула Ольга. — Що ж то за хвиля, тату, що викинула нас на берег? Чи ви чуєте, тату!

— Що?

— Про хвилю питаю…

— А… То вам Земля допомогла. То хвиля морського припливу. — Іван Макарович підвівся. — Пора, товариші, рушати. Нам ще багато невідкладної роботи. А найперше — підвести ракету.

Швидко зібралися. Захопили з собою і мумію.

— Цей селеніт, Іване Макаровичу, буде дійовою особою нашої першої передачі!

— Тобто?

— Ми ж привезли телевізійну апаратуру! Телевізійна передача з Місяця…

— Оце даремно, — сказав професор. — Тут треба займатися дослідженням, а не спектаклями… Ну, гаразд, ходімо.

Мілько ішов, спираючись на плече Загорського, а Ольгу ніс на руках Іван Макарович. Новоприбулі взяли апаратуру, інструмент, постелі.

Коли вибралися з кам'яного лабіринту до всюдихода — в кожного полегшало на серці. Якось краще почуває себе людина під сонцем! А тут ще ж і небо незвичайне: на темному оксамиті сяє Сонце, величезний голубуватий диск Землі І зорі, зорі… Люди дивилися крізь скельця шоломів на рідну Землю, і звідси вона здавалася… ще ріднішою!

Навантажили всюдихід, самі вмостилися в його кузові.

— Еге, — згадав Загорський, — а машина ж несправна! Не заводиться.

— Це, видно, напівпровідник не витримав холоду, — почав міркувати Михайло, — Відкрий он ту кришку, так, там, зліва…

Справді, виявилось, що місячний мороз наче зубами перекусив напівпровідник. Як тільки його замінили — мотор одразу запрацював.

Настрій у професора покращав. Тепер він сам почав розмову:

— Уявляєте, друзі, яке це буде велике і справді історичне звершення, коли людство оживить цю планету!

— Так, Іване Макаровичу! Це буде величезна лабораторія Землі…

— І не тільки лабораторія! — гукав професор у мікрофон. — А й велика скарбниця. Тут же стільки мінералів… Та й метали, мабуть, є, хоча селеніти їх і не знали. От внесемо в Організацію об'єднаних націй проект плану оживлення Місяця — побачите, яке тут будівництво закипить!

Проскочили чорну густу тінь в межигір'ї, перед очима розкинувся вже не такий дикий краєвид.

— Гарна таки штука, цей всюдихід! — не втерпів один із прибулих, зіскакуючи з кузова біля ракети.

— А ви взяли? — спитав Загорський.

— Ні. Вистачить і цього. А натомість ми взяли ще двох чоловік.

— Значить, вас прибуло…

— …Шестеро!

— Оце добре, — схвалив Іван Макарович.

Один за одним піднялися по металевих щаблях у кабіну. Поскидали скафандри.

— Отепер здрастуйте, товариші! — Іван Макарович обнімав і цілував кожного. — Поздоровляю вас з успішним перельотом!

П'ятьох Плугар добре знав: це були працівники їхнього інституту, а шостий…

— Де я вас бачив? — зупинився Плугар біля нього. — Мені здається, що ми десь зустрічались…

У веселих очах огрядного чоловіка заграв усміх:

— Так, ми зустрічалися з вами, Іване Макаровичу, напередодні вашого вильоту… Пам'ятаєте? Я — селенограф… Приносив топографічний альбом — детальні карти поверхні Місяця…

— А… пригадую! Так вам таки вдалося?..

— Як бачите — прорвався!

— Радий вас вітати тут, на Місяці! — Іван Макарович потиснув селенографу руку.

Радисти настроїли телевізійний передавач, інші члени екіпажу поралися біля мумії.

— А ви розпакуєте її перед екраном, — промовив Плугар. — Включайте, Миколо!

— Готово! Увага, увага! Говорить Місяць. Починаємо телевізійну передачу… Ось професор Плугар…

Іван Макарович підійшов до мікрофона і, тамуючи хвилювання, заговорив:

— Здрастуйте, дорогі друзі в усьому світі! Разом з усіма вами зараз ми переживаємо історичний момент: на Місяці розпочалася ера людської цивілізації…

І він розповів про роботу експедиції, глибинне місто, генерала Діка, плани дальших досліджень.

Тим часом товариші розмотували мумію. Ось вони обережно зняли клапті якогось матеріалу. Широке обличчя селеніта мало серйозний вигляд, тільки колір його був невиразний, але це, очевидно, пояснювалось бальзамуванням.

— Чи ви бачите цю істоту, друзі? Хто ж тепер буде сумніватися, що тут може розквітнути життя? І воно розквітне, якщо народи візьмуться за це, якщо вони рішуче приборкають бізнесменів війни!

Через безодню, що відділяє Місяць од Землі, посилав передавач радіохвилі, а вони ніби на крилах несли хвилюючі Плугареві слова, кидали на мільйони екранів образ селеніта — тремтливий і від того наче живий.

Астрон (грецьке) — зірка.

Селена (гр.) — Місяць.

Анаероби — організми, здатні жити при відсутності вільного кисню.

Людина людині вовк (лат.).

Анамнез — розпитування хворого з метою постановки діагнозу.

Регенерація — здатність до відновлення, відродження.

Атлант (Атлас) — герой грецького міфу, який тримав небосхил.