Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Такий значний обсяг отриманих знань шокував наукове співтовариство Землі. Трисолярис постійно надавав рекомендації щодо освоєння цих знань, тож можна вважати, що Земля перетворилася на один великий університет. Після того як софони зняли блокаду із земних прискорювачів заряджених частинок, людство змогло експериментально перевірити основні фізичні постулати, отримані з Трисоляриса, й отримати попередні підтвердження достовірності цих знань. Трисолярис навіть неодноразово висловлював незадоволення тим, що Академія наук надто повільно перетравлює отримані знання. Складалося враження, що Трисолярис згорає від нетерпіння якомога швидше підтягнути людство до свого рівня розвитку науки, принаймні у фундаментальних дисциплінах.
Цій малозрозумілій поведінці намагалися знайти різноманітні пояснення. І найбільш достовірним було те, що Трисолярис розумів переваги можливого вибухового розвитку технологій і наукових відкриттів, характерних для людства, й планував отримати нові знання завдяки розвитку людської науки, використовуючи її як акумулятор знань, який після зарядження трисоляріанськими знаннями почне продукувати більше енергії.
Сам Трисолярис пояснював власну щедрість лише глибокою повагою до земної цивілізації, яка насправді віддає трисоляріанам значно більше: людська культура відкрила очі Трисолярису на глибші сенси життя й існування цивілізації, допомігши осягнути красу природи та людини, які раніше лишалися поза увагою їхньої цивілізації. Людська культура почала стрімко поширюватися, пронизуючи все трисоляріанське суспільство, викликавши протягом пів століття багато революційних змін, які мали наслідком швидкі й глибокі зміни соціального та політичного устрою Трисоляриса. Загальнолюдські цінності набували дедалі більшого визнання й поваги в цьому віддаленому світі, бо все ширші верстви трисоляріанського суспільства захоплювалися культурою Землі.
Спочатку люди скептично ставилися до такого інтересу, але неймовірна хвиля культурної рефлексії підтвердила щирість намірів трисоляріанців.
Після перших десяти років Епохи стримування Трисолярис, окрім величезного набору знань, почав передавати на Землю не меншу кількість культурно-мистецьких творів, доступних розумінню людства: фільми, романи, поезію, музику й живопис. Як не дивно, але наслідування людської культури не спонукало трисоляріанців до створення карикатурних чи по-дитячому наївних робіт, навпаки — всі твори від самого початку були дуже високого рівня. Це явище отримало назву «культурне відображення» — відтепер людська цивілізація має дзеркало у Всесвіті, в якому можна роздивитися власні вади й принади з раніше недосяжних ракурсів. Протягом наступних десяти років культурне відображення набуло значної популярності в людському світі, витісняючи декадентську земну культуру й перетворюючись на мейнстрім, стало джерелом пошуку нових культурних і естетичних ідей.
Оскільки в імпортованих творах усі дійові особи були виключно людьми й події відбувалися лише на Землі, без зазначення автора фільму або роману неможливо було розрізнити, чиєму перу належить твір — людині чи трисоляріанину. Це стало найбільш значущим доказом того, що Трисолярис повністю абсорбує людську культуру. Водночас світ Трисоляриса так само лишався для людства повною загадкою — майже ніяких відомостей про його влаштування не надходило. Трисолярис посилався на те, що їхня скромна за рівнем культура не варта того, аби демонструвати її людству, особливо через величезні відмінності в біології та екосистемах двох світів. Передача цієї інформації, на думку трисоляріан, може стати на заваді цінному спілкуванню й обміну інформацією.
Люди з полегшенням видохнули, побачивши, що події розвиваються в правильному напрямку, й промінь сонячного світла справді освітив цей куточок Темного лісу.
Рік 61-й Епохи стримування. Мечоносець
У день виписки з лікарні АА повідомила Чен Сінь, що з нею хоче зустрітися Томоко.
Чен Сінь вже знала, що в цю епоху термін «Томоко» використовувався не для синонімічного позначення наділених розумом часточок, виготовлених колись Трисолярисом, — натомість так називали людиноподібного робота-жінку, виготовленого із використанням біонічних технологій і наділеного передовим штучним інтелектом, керування яким здійснювали безпосередньо софони. Томоко виконувала роль посла Трисоляриса на Землі, оскільки її звичний для землян вигляд під час постійного спілкування між двома світами мав значні переваги порівняно з розгортаннями софонів у низьковимірному просторі.
Томоко мешкала на гігантському дереві, розташованому на краю міста. Здалеку його крона здавалася рідкою, ніби більшість листя зів’яло й опало пізньої осені. Резиденція Томоко розташовувалася на верхній гілці дерева, де крім цього будинку, не було жодного іншого листка. Елегантна вілла була споруджена з бамбуку, довкола неї плавала біла хмара. Сьогоднішній день видався сонячним і безхмарним, тож, скоріш за все, ця хмаринка була згенерована пристроями самої резиденції.
Чен Сінь разом із АА пройшли пішки до кінця довгої гілки. Хідник був викладений круглими камінцями й оточений з обох боків зеленими газонами. Драбина закручувалася спіраллю донизу, до підвішеної на гілці вілли. Томоко зустріла їх коло входу в будинок. Вона виявилася мініатюрною жінкою, вбраною в надзвичайно красиве японське кімоно, щедро розписане яскравими квітами. Коли Чен Сінь роздивилася риси її обличчя, квіти в одну мить потьмяніли. Важко навіть уявити жінку настільки ідеальної вроди, проте найпрекраснішим було життєдайне світло її особистості: вона легенько усміхалася, однак видавалося, ніби вітер ніжним подихом огорнув ставок із джерельною водою, розбиваючи сонячні промені на міріади відблисків. Томоко повільно вклонилася їм, і Чен Сінь відчула, що вся її постать є уособленням китайського ієрогліфа 柔, róu — лагідний як за формою, так і за змістом.
— Ласкаво прошу, ласкаво прошу! Я мала б сама навідати вас у вашому обійсті, але тоді я не мала б змоги розважити вас чя-но ю. Пробачте мені, будь ласка, я дуже рада вас бачити! — Томоко продовжувала кланятися. Її голос, тихий і ніжний, ідеально пасував тендітній постаті, однак, здавалося, мав магічну силу — коли вона починала говорити, всі інші голоси й звуки стихали, щоб поступитися місцем її шепоту.
Вони прослідували за Томоко у двір, роздивляючись, як колишеться маленька біла квітка, що прикрашала зібране в пучок на потилиці волосся. Час від часу Томоко поверталася до них, усміхаючись. У ці миті Чен Сінь забувала, що перед нею амбасадор інопланетних загарбників, яку контролює надпотужний чужинницький світ із відстані чотирьох світлових років. Усе, що бачила Чен Сінь — вродливу особу з такою концентрацією жіночності, що, якби її опустити у велике озеро, вона з легкістю забарвила б його води в насичений рожевий відтінок.
По обидва боки доріжки колихалися бамбукові зарості, рівно посередині оповиті хвилястою ниткою білого туману. Подолавши невеличкий дерев’яний міст, перекинутий через дзюркотливий потічок, Томоко зупинилася, аби пропустити їх у вітальню. Кімната, залита світлом, була оформлена в східному стилі без вкраплень будь-яких інших: усі чотири стіни мали широкі отвори, надаючи вітальні схожості із павільйоном. Назовні було видно лише білі хмари, які швидко пропливали безкраєм синього неба. На стіні висіла невеличка картина в японському стилі укійо-е та віяло із зображенням пейзажу, розписане китайськими майстрами. Убранство кімнати мало простий і елегантний вигляд та пасувало обраному архітектурному стилю.
Томоко запросила Чен Сінь і АА опуститися на
