Людина у високому замку - Філіп Кіндред Дік
«Погляньте, як він зіграв на моїх почуттях,— міркував гер Райс,— а не на моєму інтелекті. І, звичайно, йому за це платять. Тут замішані гроші. Очевидно, хтось намовив цього Hundsfott[63], підказав йому, що писати. Вони що завгодно напишуть, якщо знають, що їм за це заплатять. Понавигадують купу побрехеньок, а тоді читачі пригощаються цим смердючим варивом. Де це видали?» Гер Райс оглянув примірник книги. Омаха, Небраска. Останній аванпост старої видавничої плутократії США, колись розташований у центрі Нью-Йорка і фінансований єврейським і комуністичним золотом...
Можливо, цей Абендсен єврей.
«Вони ще не вгамувалися. І досі намагаються нас отруїти. Ця Judisches Buck...[64]». Він злісно ляснув, згорнувши примірник «Сарани». «Справжнє ім'я, мабуть, Абендштайн. Поза сумнівом, Служба безпеки його вже перевірила.
Ми неодмінно маємо надіслати когось у Штати Скелястих Гір, щоб навідати гера Абендштайна. Цікаво, чи отримував Кройц фон Мере інструкції щодо цього. Мабуть, ні, зважаючи на все це сум'яття в Берліні. Усі надто зайняті домашніми справами.
Однак ця книга,— міркував Райс,— небезпечна.
Якщо якогось прекрасного ранку Абендштайна знайдуть повішеним, це допоможе протверезіти всім, хто потрапив під вплив цієї книги. Останнє слово лишиться за нами. Постскриптум напишемо ми.
Звичайно, для цього знадобиться біла людина. Цікаво, з чого живе зараз Скорцені[65]».
Райс замислився і перечитав текст на суперобкладинці книги. «Цей жид забарикадувався. Там, у Високому Замку. Він не простак. Той, хто проникне туди і порішить його, назад вже не вийде.
Можливо, це дурість. Врешті-решт, книгу вже видано друком. Уже надто пізно. І ця територія у японській юрисдикції... Жовті чоловічки зчинять страшенний галас.
І все-таки, якщо вправно все зробити... Якщо добре з усім впоратися...»
Фрайгер Г'юґо Райс зробив нотатку у своєму записнику.
Обговорити це з генералом СС Отто Скорцені чи, ще краще, з Отто Олендорфом із третього відділу Головного управління безпеки. Хіба Олендорф не очолює айнзацгрупу D?[66]
А потім, абсолютно зненацька, він відчув напад люті. «Я думав, що це вже минулося,— сказав він собі.— Невже цьому не буде кінця-краю? Війна закінчилася багато років тому. Ми гадали, що тоді все й завершилося. А потім фіаско в Африці, і цей навіжений Зейс-Інкварт, який втілює плани Розенберґа».
«Цей гер Гоуп має рацію,— подумав він,— зі своїм жартом про зустріч із марсіанами. Про Марс, населений євреями. Ми їх і там побачимо. Навіть двоголових, із фут заввишки.
У мене справи,— вирішив він.— Я не маю часу на цю маячню. Посилати айнзацкоманди, щоб вполювати Абендсена. У мене повно роботи: вітати німецьких моряків і відповідати на зашифровані радіограми. Нехай про це подбають вищі за рангом. Це їхня робота.
У будь-якому разі, якщо я розпочну цю справу і вона провалиться, легко уявити, де я опинюся: під арештом у Генерал-губернаторстві[67], якщо не в камері, наповненій „Циклоном Б“, сумішшю ціаніду з воднем».
Він ретельно стер нотатку зі свого записника, а тоді спалив аркуш у керамічній попільничці.
У двері постукали, і зайшов секретар з чималим стосом паперів.
— Промова доктора Ґеббельса. У повному обсязі.
Пфердегуф поклав аркуші на стіл.
— Ви маєте це прочитати. Дуже добра промова, одна з його найкращих.
Запаливши ще одну сигарету Simon Arzt№ 70, Райс почав читати промову доктора Ґеббельса.
9
Після двох тижнів майже безперервної роботи майстерні «Едфренк» перша партія була готова. Прикраси лежали на двох дощечках, вкритих чорним оксамитом і запакованих у квадратні японські кошики з вербової лози. А ще Ед Маккарті та Френк Фрінк зробили собі візитні картки. З резинових гумок вони вирізали печатки зі своїми іменами, вмочили їх у червону фарбу, а потім за допомогою іграшкової ротаційної машинки надрукували картки. Вийшло вражаюче: вони використовували кольоровий картон для різдвяних листівок, якісний і цупкий.
У кожному аспекті своєї роботи вони діяли професійно. Ані прикраси, ані візитні картки, ані вітрина не мали дилетантського вигляду. «А хіба може бути інакше? — подумав Френк Фрінк.— Ми обоє профі. Не як ювеліри, але як майстри загалом».
На вітринах красувалися різноманітні вироби. Браслети з латуні, міді, бронзи і навіть заліза гарячої ковки. Переважно латунні кулони, трохи оздоблені сріблом. Срібні сережки. Срібні та латунні шпильки. Срібло дорого їм обійшлось. За самі лише срібні спайки довелося викласти кругленьку суму. Вони купили також декілька напівдорогоцінних каменів, щоб прикрасити ними шпильки: перлини неправильної форми, шпінель, нефрит, шматки вогненного опалу. А якщо справи підуть добре, вони спробують також золото і, можливо, п'яти-шестикаратні діаманти.
Справжніх прибутків можна було очікувати від золотих прикрас. Ед і Френк уже почали шукати, де можна купити золотий лом, переплавлені старі вироби, які не мали художньої цінності, — це було набагато дешевше, ніж купувати нові злитки. Але навіть за таких умов це означало величезні витрати. І все ж одна золота шпилька могла принести більший прибуток, ніж чотири десятки латунних. На роздрібному ринку вони могли призначати фактично будь-яку ціну за справді оригінальну і майстерно зроблену золоту шпильку — якщо, як зазначив Фрінк, їхній товар взагалі продаватиметься.
Поки що вони не намагалися нічого продати, але вже вирішили технічні проблеми, які здавалися першочерговими: встановили станок із моторами, кабельне обладнання, шліфувальні й полірувальні кола. Насправді вони мали повний набір інструментів для обробки: від грубих дротяних і латунних щіток й абразивних кругів до делікатніших полірувальних знарядь із полотна, льону, шкіри, замші, вкритих різними матеріалами — від наждаку і пемзи до найдрібнішого порошку з оксидом заліза. І, звичайно ж, у них були спеціальні костюми для ацетилено-кисневого зварювання, а також усі необхідні контейнери, вимірювальні прилади, шланги, насадки та захисні щитки.
І чудові ювелірні інструменти. Обценьки з Німеччини та Франції, мікрометри, свердла з діамантовими головками, пилки, щипці, мікропінцети, паяльники, затискачі, полірувальні тканини, ножиці, крихітні, вилиті вручну молоточки... Повний комплект надточного обладнання. А також запас електродів для пайки різного діаметра, листове залізо, заготовки для шпильок, з'єднувачі, застібки для сережок. Вони вже майже повністю витратили ті дві тисячі доларів, на банківському рахунку підприємства лишилося всього двісті п'ятдесят. Однак вони організували все офіційно і навіть отримали дозволи від ТША. Лишилося тільки продавати.
Роздивляючись вітрину, Фрінк подумав: «Жоден продавець не міг би перевірити товар прискіпливіше, ніж ми». Ці декілька відібраних прикрас були справді
