Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Чен Сінь мала визнати, що Вейд має рацію: лише цей тест, швидше за все, викликав би в неї нервовий зрив і серйозний психічний розлад у майбутньому, не кажучи вже про участь у реальній місії.
Насправді вона чудово розуміла, що не в змозі навести достатні аргументи, аби змусити директора АСР виключити когось із переліку кандидатів на участь у проєкті «Сходовий марш», але вона не хотіла так легко опускати руки. Тяньмін заслуговував на цю її відчайдушну спробу.
— Але ж він давно не має ніякої прив’язаності, він просто чужий для соціуму! Йому бракує почуття відповідальності перед людьми, не кажучи вже про те, що йому не відоме почуття любові! — Чен Сінь зрозуміла, що сама не вірить у сказане.
— Е ні. Йому є за чим тужити на Землі.
Вейд так само не відводив погляду від сигари, проте після останньої фрази Чен Сінь відчула, як разом із його поглядом на неї перейшов жар її розпеченого кінчика. На щастя, Вейд не схотів далі обговорювати це питання.
— Ще одна перевага кандидата №5 полягає в тому, що він вирізняється креативністю, яка з лихвою компенсує брак професійного досвіду. Тобі відомо, що його досить проста ідея перетворила вашого іншого одногрупника на мільярдера?
Чен Сінь, звісно, продивлялася досьє Юнь Тяньміна, тож інформація про те, що серед її знайомих є по-справжньому заможні люди, на чиєму банківському рахунку зберігається сума з дев’ятьма нулями, не стала для неї несподіванкою. Але вона аніскілечки не вірила, що це Ху Вень зробив їй подарунок у вигляді зірки. Це взагалі не було на нього схоже. Якби він справді хотів освідчитися їй, то швидше подарував би престижне авто, чи кольє з діамантами, чи щось інше в цьому стилі. Проте точно не зірку.
— Насправді я схилявся до думки, що всі кандидати не підходять для місії. У мене вже закінчувалися ідеї. Але дякую тобі за те, що відновила мою віру в №5.
Вейд нарешті відірвався від сигари, поглянувши на Чен Сінь із холодною посмішкою. Як і раніше, він ніби упивався її відчаєм і болем.
***
Але Чен Сінь ще не повністю втратила надію домогтися свого до церемонії виголошення тексту присяги кандидатами проєкту «Сходовий марш».
Після початку Трисоляріанської кризи до тексту Конвенції про космос було внесено положення про те, що особа, яка використовує ресурси Землі для вильоту за межі Сонячної системи з метою отримання прибутку, імміграції, наукових досліджень чи будь-яких інших цілей, повинна принести присягу на вірність людській цивілізації. Тоді всім здавалося, що це положення додано в текст заради врегулювання правовідносин у далекому майбутньому й воно не потребуватиме застосування в найближчі роки.
Церемонія виголошення присяги, як і оголошення кандидатур Обернених кілька місяців тому, відбувалася в головній залі Генеральної асамблеї ООН, проте була закритою для загалу. Окрім семи кандидатів, у церемонії брали участь Генеральний секретар ООН та змінний Голова РОЗ. Два ряди глядачів складали співробітники АСР.
Сама церемонія не тривала довго: кандидат клав руку на прапор ООН, який тримала Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй, і виголошував текст присяги, клятву на вічну вірність людству й відмову від будь-яких дій, які можуть зашкодити інтересам людства на теренах Усесвіту.
Кандидати виголошували присягу відповідно до присвоєних порядкових номерів. Перед Юнь Тяньміном стояли четверо: двоє американців, росіянин і британець. За ним — американка й іще один китаєць. Усі кандидати дійсно мали вигляд хворих людей, а двоє навіть пересувалися на інвалідних візках. Проте всі справляли враження бадьорих та сповнених енергії: їхнє життя було схоже на лампу, яка вичерпала всі запаси гасу в резервуарі, проте ґніт іще яскраво горів завдяки участі в цьому проєкті.
Чен Сінь поглянула на Тяньміна — від їхньої останньої зустрічі він змарнів і осунувся ще більше, проте намагався триматися незворушно. У її напрямку він навіть не подивився.
Четверо людей, що були попереду Тяньміна, швидко впоралися з присягами. Один із американців, учений-фізик віком за 50 років, який страждав на рак підшлункової залози, наполіг на тому, аби йому дозволили підвестися з інвалідного візка й самотужки піднятися на трибуну для проголошення присяги. Їхні слабкі, проте впевнені голоси ледь чутно відбивалися від стін зали. Єдина заминка виникла, коли англієць перепитав, чи може він проголошувати присягу, тримаючи руку на Біблії, а не на прапорі ООН. Після отримання згоди він швидко прочитав текст. Настала черга Юнь Тяньміна.
Хоча Чен Сінь і була атеїсткою, їй захотілося, як тому англійцеві, зараз покласти руку на Біблію й почати молитися: Тяньміне, ну ж бо, склади обітницю на вірність людству, ти мусиш це зробити. Ти маєш почуття відповідальності й умієш любити. Як казав Вейд, тобі є за ким сумувати на цій Землі…
Вона дивилася, як він підіймається на трибуну, підходить до Генерального секретаря Заїр, яка тримає прапор… Не витримавши емоційної напруги моменту, Чен Сінь заплющила очі.
Чен Сінь не почула обітниці від Юнь Тяньміна.
Він, узявши блакитний прапор із рук Заїр, поклав його поруч із собою на кафедру.
— Я не виголошуватиму цієї присяги. Я почуваюся чужим у цьому світі: я ніколи не відчував великих радості чи щастя й не був коханим. Звісно, здебільшого я сам у цьому винен… — Промовляючи це, він дивився перед собою злегка приплющеними очима, і його голос був спокійним та втихомиреним, ніби він ретроспективно переглядав стрічку всього свого життя. Чен Сінь уся тремтіла, ніби зараз чинився Страшний суд. — …але я все одно не візьму на себе таких обітниць на вірність людству, — спокійно закінчив свій виступ Тяньмін.
— Тоді чому ви погодилися взяти участь у відборі кандидатів проєкту «Сходовий марш»? — запитала Заїр м’яким голосом, спокійно дивлячись на Юнь Тяньміна.
— Я хотів подивитися, як улаштована інша, чужа нам цивілізація. Моя вірність людству залежатиме від того, яким я побачу світ трисоляріан.
Заїр кивнула й так само спокійно додала:
— Ніхто не змушуватиме вас складати присягу. Ви можете йти. Наступний, будь ласка.
Чен Сінь тремтіла, ніби потрапила до холодного льоху. Вона з усієї сили прикусила нижню губу, намагаючись не розплакатися.
Тяньмін склав тест.
Вейд із першого ряду обернувся до Чен Сінь, і зараз він міг насолодитися новою порцією її рафінованих відчаю й болю. Вейд запитав самими очима, без слів:
— Оцінила його здібності?
— Так… І що нам робити, якщо він говорив правду?
— Якщо навіть ми сумніваємося, чи, бува, він дійсно так не думає, то ворог точно має йому повірити.
Вейд повернувся до трибуни, але за мить знову озирнувся, ніби щось згадав.
— Весела гра, еге ж?
Відмова Тяньміна стала певним переломним моментом — остання кандидатка, хвора на СНІД сорокатрирічна американка на прізвище Джойнер, космічний інженер НАСА, також
