Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

Обидва вищезгадані види озброєння є ідеальним поєднанням відсталих тогочасних технологій у намаганні отримати переваги, які, як здається, суттєво випереджують свій час.

Після нинішнього аналізу проєкту «Сходовий марш», розпочатого у перші дні Трисоляріанської кризи, стає зрозуміло, що це подібна історія: намагання за допомогою відсталих технологій того часу розігнати вкрай незначне корисне навантаження до 1 % швидкості світла. На технології, що дадуть змогу космічним кораблям літати з аналогічною швидкістю, доведеться зачекати ще півтора століття.

До моменту старту «Сходового маршу» рукотворні зонди вже вилетіли за межі Сонячної системи, місії з висадки дослідницьких станцій на поверхні супутників Нептуна було успішно завершено, тому технологія розгортання ядерних зарядів уздовж маршруту зонда вже не була чимось новим для людства. Але справжня складність проєкту полягала у вчасному підриві кожного заряду після прольоту повз нього зонда й подальшому скеровуванні його траєкторії.

Заряд залежно від його потужності має вибухнути на відстані від 3 до 10 тисяч метрів від вітрила після його прольоту. Зі збільшенням швидкості зонда зростає необхідна точність розрахунків моменту підриву кожного наступного заряду. Але навіть у разі досягнення зондом 1 % швидкості світла допустима похибка буде більшою за одну наносекунду — цілком досяжний рівень розрахунків для технологій того часу.

Сам по собі зонд не мав жодних засобів для прискорення, тож напрямок його руху цілком залежав від позиціонування ядерних зарядів уздовж маршруту. Кожна бомба оснащувалася маневровими двигунами, за допомогою яких відбувалося її фінальне позиціонування перед прильотом зонда на відстані лише кількох сотень метрів від його траєкторії. Регулюючи цю відстань, можна було змінювати кут між вітрилом і випромінюванням, що виникає внаслідок ядерного вибуху, тим самим коректуючи напрямок руху зонда.

Саме по собі вітрило — лише м’яка плівка, але вона здатна буксирувати на підвісах капсулу. На вигляд вся система схожа на гігантський парашут, що розташовується горизонтально вздовж напрямку руху. Аби запобігти пошкодженню капсули внаслідок випромінювання ядерних вибухів, які відбуваються на відстані від трьох до десяти кілометрів від куполу вітрила, стропи виготовлені довжиною 500 кілометрів, а поверхня капсули вкрита багатошаровим абляційним захисним матеріалом, який частково випаровується при кожному ядерному вибуху, одночасно зменшуючи й масу самого зонда.

Стропи вітрила лишалися невидимими для неозброєного ока: їх виготовили з наноматеріалу «Летюче лезо», тож вони були вдесятеро тонші за павутину. Стропа довжиною 100 кілометрів важила лише 8 грамів, проте лишалася досить міцною, аби витримати навантаження під час рвучких прискорень і не зруйнуватися під дією радіаційного випромінювання.

Ані «Вогняний дракон», ані багатозарядні арбалети не були повними аналогами багатоступеневих ракет чи кулеметів. Так само і «Сходовий марш» не відкрив людству вікна в нову еру космічних польотів. Це було просто однією з відчайдушних спроб досягти успіху, використовуючи технології того часу.

Рік 4-й Епохи кризи. Чен Сінь

Масований запуск міжконтинентальних ракет Peacekeeper тривав уже пів години. Сліди від шістьох раніше запущених ракет перепліталися й, пронизані місячним світлом, виблискували, немов срібна дорога до раю.

Що п’ять хвилин цим срібним мостом у небо злітала наступна група вогняних куль, і люди та дерева відкидали довгі тіні, які рухалися зі швидкістю хвилинної стрілки годинника.

Програма першого старту передбачала запуск на навколоземну орбіту тридцяти ракет, які несли триста боєголовок із потужністю від 500 кілотонн до 2,5 мегатонни.

У ті самі хвилини відбувається аналогічний масований запуск російських «Тополів» і китайських «Дунфенів». Це дуже нагадувало песимістичні кінопрогнози кінця світу — настання Судного дня й початок ядерної війни, — але Чен Сінь професійним оком бачила, що кут траєкторії польоту ракет свідчить про запрограмований орбітальний, а не міжконтинентальний напрямок руху. Ця зброя, створена для знищення сотень мільйонів людей, тепер уже ніколи не повернеться на Землю. Натомість величезна енергія, схована у ракетах, буде використана для прискорення пір’ячка до однієї сотої швидкості світла.

Чен Сінь дивилася на небо зі сльозами на очах, і щоразу, коли заграва від старту наступних ракет освітлювала її обличчя, вона подумки повторювала знову й знову: навіть якщо весь проєкт «Сходовий марш» обмежиться лише цими запусками, то він уже буде недаремним.

Але двоє чоловіків, які стояли поруч, — Вейд і Вадімов — лишалися байдужими до цього чудового видовища й занадто ледачими, аби підвести очі вгору, тож просто курили й тихо розмовляли. Чен Сінь знала, що саме вони обговорюють.

Кандидатів для проєкту «Сходовий марш».

На останньому засіданні РОЗ уперше в історії ухвалила резолюцію за усною пропозицією. Чен Сінь мала нагоду оцінити ораторські здібності й красномовність Вейда, з якого зазвичай важко було витягнути зайве слово. Він зміг переконати присутніх: якщо ми вже погодилися з припущенням, що трисоляріанам до снаги фактично воскресити глибоко заморожене людське тіло, то цілком вірогідно, що їм під силу й відродити до життя окремо взятий мозок і налагодити спілкування з ним за допомогою зовнішнього інтерфейсу. Це не здається занадто складним завданням для цивілізації, здатної розгорнути протон у двох вимірах для травлення доріжок на платах. З певної точки зору, між мозком і людиною нема різниці: в них одна свідомість, дух, пам’ять і, найважливіше, здатність до стратегічного мислення та обману. Тож у разі успіху це буде та сама бомба у ворожому стані.

І хоча більшість членів РОЗ не поділяла думки, що мозок є повним еквівалентом людської особистості, вони не мали інших варіантів. Тим більше, що знач­на частина їхнього справжнього інтересу до проєкту «Сходовий марш» полягала у випробуванні технології розгону до однієї сотої швидкості світла. У результаті резолюція була ухвалена п’ятьма голосами «за» при двох, які «утрималися».

Проєкту було дано старт, але головною проблемою неочікувано став підбір кандидата на донорство. Чен Сінь бракувало мужності хоча б уявити цю людину. Навіть якщо його чи її мозок буде перехоплений і відроджений до життя трисоляріанами, життя після цього (якщо це можна так назвати) перетвориться на суцільний жах. Щоразу, коли вона думала про це, її серце стискала крижана рука, вистуджена до температури, нижчої за –200 градусів.

Проте керівники й задіяні в проєкті «Сходовий марш» спеціалісти не мали подібних моральних гризот: якби АСР була звичайною національною розвідувальною агенцією, то питання давно було б залагоджено. Але АСР, по суті, була лише дорадчою міжнародною інституцією, до складу якої входили представники постійних членів РОЗ. Водночас проєкт «Сходовий марш» перебував під пильною увагою міжнародної спільноти, що надавало цьому питанню надзвичайної делікатності.

Головною проблемою було те, що особа, чий мозок буде використаний для місії, має померти до її початку.

Коли перша хвиля паніки на початку кризи стихла, головною думкою в міжнародній політиці стала засторога використання вторгнення трисоляріан для згортан­ня демократичних інституцій. Усі спеціалісти в АСР неодноразово отримували від своїх урядів вказівки бути обережними при реалізації проєкту й не допустити висунення їхнім країнам звинувачень у порушенні принципів демократії.

Зіткнувшись із цією перешкодою, Вейд запропонував власне рішення проблеми: через РОЗ, а потім і через саму ООН лобіювати ухвалення національних законів про евтаназію в якомога більшій кількості країн. Але тепер навіть він