Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

— Я згодна вирушити в майбутнє, — відповіла Чен Сінь. Вона зупинилася в дверному отворі й обперлася об косяк, аби не впасти. Але так і не озирнулася.

***

Чен Сінь побачила на власні очі зонд «Сходового маршу» лише під час розгортання його вітрила на геосинхронній орбіті. Гігантське вітрило площею 25 квадратних кілометрів ненадовго відбило проекцію сонячного світла на Південну півкулю планети. Чен Сінь на той момент уже повернулася до Шанхая. Пізньої ночі вона побачила, як на темному небі з’явилася помаранчева цятка концентрованого світла, яка поступово розтанула вже за п’ять хвилин, немов посеред космосу нізвідки з’явилося таємниче око, що, поглянувши на Землю, знову заплющило повіку. Майбутнє прискорення зонда вже неможливо було побачити неозброєним оком.

Єдиною думкою, яка втішала Чен Сінь, було усвідомлен­ня того, що насіння все-таки поклали до капсули. Хоча це було не те, яке вона тоді відібрала, а інше, ретельно кілька разів перевірене спеціальним відділом селекції інституту аеронавтики.

До гігантського вітрила вагою 9,3 кілограма за допомогою чотирьох кабелів завдовжки 500 кілометрів кожен, кріпилася сферична капсула діаметром лише 45 сантиметрів. Сама капсула на початку процесу прискорення важила 850 грамів, її поверхня була вкрита шаром абляційного захисного матеріалу, який випаровувався після кожного нового вибуху. Наприкінці розгінної фази польоту маса капсули мала зменшитися до 510 грамів.

Розгінна фаза польоту розтягнулася від Землі до орбіти Юпітера. На всій цій дистанції попередньо розмістили 1004 ядерні заряди різної потужності, дві третини з яких були «звичайними» однофазними ядерними бомбами, а решта — термоядерними. Це було схоже на заміновану стежку посеред космосу, заряди на якій детонували по мірі прольоту капсули зонда. Окрім цього, уздовж розгінної траси розташовувалася значна кількість датчиків і систем моніторингу, які відслідковували фактичні напрямок руху та швидкість капсули й, відповідно, завчасно коригували місцеперебування наступного заряду до її прольоту.

Немов серце, що пульсує, ядерні вибухи освітлювали гігантське вітрило через визначені проміжки часу, й ураган радіаційного випромінювання гнав цю пір’їнку все далі й далі. Після детонації 997-го заряду неподалік орбіти Юпітера системи моніторингу підтвердили, що зонд досяг запланованої швидкості в одну соту швидкості світла.

Однак саме цієї миті сталася аварія. Система моніторингу за допомогою спектрального аналізу світла, відбитого від гігантського вітрила, виявила, що його площа почала зменшуватися — вітрило згорталося. Можливою причиною назвали обрив одного з чотирьох кабелів. 998-й заряд вибухнув до того, як до програми встигли внести якісь корективи, тож капсула зонда відхилилася від запланованого курсу. Вітрило почало згортатися з дедалі більшою швидкістю, що спричинило різке скорочення його ефективної площі розсіювання. Система моніторингу втратила зонд з поля зору й, не маючи точних параметрів його траєкторії, людство вже не мало надії відшукати капсулу знову.

Із плином часу зонд дедалі більше відхилятиметься від запланованого маршруту, й сподівання на зустріч і перехоплення його трисоляріанським флотом ставатиме дедалі примарнішим. Враховуючи напрямок його руху перед аварією, зонд досягне першої зірки більш ніж за 6000 років і залишить межі нашої галактики — Чумацького Шляху — через 5 мільйонів років.

Але принаймні на половину проєкт «Сходовий марш» виявився успішним: людство змогло розігнати космічний апарат, нехай і легкий, немов пір’їна, до квазірелятивістських швидкостей.

Чен Сінь уже не мала реальної необхідності приставати на пропозицію лягти в гібернацію, проте АСР все одно наполягала, аби вона не відмовлялася від цієї місії. Її завданням у майбутньому мав стати трансферт знань про проєкт «Сходовий марш», які можуть стати у пригоді для нового етапу космічних польотів людства за два сторіччя, тож, можливо, виникне потреба в живому спеціалісті, а не лише стосі мертвих записів даних проєк­ту. Хоча справжньою метою її відправлення в майбутнє стало бажання залишити спогад про проєкт і гарантувати правильне розуміння його цілей та завдань. У цей самий час низка інших масштабних інженерних проєктів відправляли своїх спеціалістів у майбутнє з тією ж метою.

Якщо в майбутньому комусь дійсно буде цікаво оцінити намагання сучасників вести боротьбу з інопланетними завойовниками, то принаймні зараз уже з’явилася можливість відправити людину в прийдешнє, аби уникнути непорозумінь, які можуть виникнути в ході історії.

Відчувши, як її свідомість розмивається хвилями холоду, Чен Сінь дозволила собі зануритися у відчуття затишку, яке огорнуло її зусібіч, і, подібно до Юнь Тяньміна, вирушила в мандрівку безмежжям темряви.

Частина 2

Рік 12-й Епохи стримування. «Бронзова доба»

З «Бронзової доби» Землю вже можна було розгледіти неозброєним оком. Після початку сповільнення косміч­ний корабель розвернувся до планети хвостом, і частина екіпажу, вільна від несення вахти, зібралася в кормовому відсіку, аби роздивитися планету крізь широчезні ілюмінатори.

З цієї відстані Земля ще не надто відрізнялася від решти зірок, хіба що можна було роздивитися її блакить. Із увімкненням міжзоряних двигунів розпочався наступний етап сповільнення, й люди, які плавали по відсіку в стані невагомості, почали повільно, немов опадаюче листя, дрейфувати до ілюмінаторів, аж поки всіх їх не притис­нуло до прозорої поверхні. Сила тяжіння поступово зростала, доки не досягла значення 1 g — рівня гравітації на поверхні Землі. Ілюмінатори перетворилися на підлогу. Розпластані тіла людей відчували забуту важкість, яка сприймалася, немов обійми материнської планети. Скляна стіна відбивала гомін людських голосів.

— Домівка!

— Ми вертаємося додому!

— Я знову зустрінуся зі своїми дітьми!

— Ми можемо нарешті народити дитину!

Коли «Бронзова доба» залишала межі Сонячної системи, на кораблі був ухвалений закон, згідно з яким народження дитини має відбуватися тільки після смерті одного з членів екіпажу.

— Вона сказала, що досі чекає на мене.

— Вона тобі вже не пара. Тепер ти справжній герой. Довкола тебе дівчата пурхатимуть, немов зграя пташок.

— Скільки років ми не бачили, як літають птахи?

— Минуле — немов один суцільний сон.

— Ця мить більше схожа на сон.

— Космос направду жахливий.

— Істинно так. Після повернення я вийду на пенсію, куплю невеличку ферму й заживу, як у старі-добрі часи, на землі…

***

Минуло чотирнадцять років від страшного погрому об’єднаного флоту Землі. Кораблі, вцілілі після Темної битви, що відбулася у двох місцях на протилежних кінцях Сонячної системи, розірвали всі контакти із Землею. Але протягом наступних півтора року «Бронзова доба» ще могла отримувати значний відсоток інформації із Землі, більшість якої складали комунікації й планетарне мовлення, проте були й передачі, спрямовані в глибокий космос.

Але раптом у перші дні листопада 208-го року Епохи кризи всі електромагнітні хвилі із Землі обірвалися. На всіх діапазонах запанувала мертва тиша, ніби Земля була світильником, який вимкнули в один момент.

Витяг із «Минулого поза часом»: гілофобія

Коли людство осягнуло, що насправді Всесвіт — Темний ліс, дитина, яка розпалювала багаття й підкидала в нього дрова, негайно загасила всі вогні. Тремтячи в темряві, вона лякалася найменшої іскорки.

У перші дні навіть використання звичного мобільного зв’язку підпало під заборону, й більшість базових станцій по всьому світу були примусово відключені. Такі заходи в минулому безперечно спричинили б значні заворушення, але