Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Три країни із семи постійних членів РОЗ ухвалили відповідні закони дуже швидко, але вони передбачали, що їх дія поширюється тільки на невиліковно хворих із точки зору сучасної медицини пацієнтів, що не надто відповідало вимогам проєкту «Сходовий марш». Проте це був максимум, на який погодилися політики, й розраховувати на більше не доводилося.
Перелік кандидатів обмежувався тільки невиліковно хворими.
***
Запланований на сьогодні запуск ракет закінчився — спалахи вогню й ревіння двигунів розтанули в небі. Вейд із кількома спостерігачами від РОЗ розсілися по машинах і поїхали. Залишилися лише Чен Сінь і Вадімов, який неочікувано запропонував поглянути на її зірку.
Чен Сінь отримала сертифікат на право власності DX3906 тільки чотири дні тому. Це виявилося для неї повною несподіванкою й викликало незрозуміле відчуття нечуваного раніше цілковитого щастя, аж до легкого запаморочення. Цілими днями вона подумки поверталася до подарунка, промовляючи сама до себе: мені хтось подарував зірку; хтось придбав для мене зірку…
Звітуючи директору про роботу, вона аж світилася радістю, тож Вейд не міг не помітити цього й запитав, що сталося. Чен Сінь розповіла йому про зірку й продемонструвала сертифікат.
— Безглуздий папірчик, — несхвально зауважив Вейд, недбало кинувши його на стіл. — Була б ти розумнішою, то вже перепродала б його з невеличким дисконтом, бо залишишся на мілині.
Його слова зовсім не вплинули на настрій Чен Сінь — вона наперед знала його реакцію. Їй була відома лише його офіційна трудова біографія: починав у лавах ЦРУ, потім отримав підвищення до заступника директора Департаменту національної безпеки США й ось тепер обіймає цю посаду. Щодо його приватного життя, то окрім озвученої ним самим інформації, що в нього є мати, а в неї — кошеня, більше ніяких деталей вона не знала. Та й, наскільки їй було відомо, не лише вона, а й усі інші. Ніхто навіть не знав, де він мешкав. Вейд скидався на машину: коли працює — на роботі, а у вимкненому стані відстоюється десь у невідомому місці.
Чен Сінь не могла втриматися й розповіла про подарунок Вадімову. Він ґречно привітав її, сказавши, що їй зараз мають заздрити всі жінки світу — живі й навіть давно померлі принцеси. Адже достеменно відомо, що вона перша жінка за всю історію людства, яка отримала зірку в подарунок. Хіба може бути щось для жінки приємніше за такий сюрприз?
— Але хто мені це подарував? — допитувалася Чен Сінь.
— Має бути неважко здогадатися. Насамперед ти можеш бути певна, що ця людина направду багата — на її банківському рахунку має бути цифра з дев’ятьма нулями. Тільки така людина може собі дозволити витратити мільйони на символічний подарунок.
Чен Сінь похитала головою. Весь час — у школі й на роботі — їй не бракувало залицяльників і коханців, але жоден із них точно не мав аж таких статків.
— Водночас це високоосвічена людина з вельми незвичними інтересами, — зітхнув Вадімов. — Його розуміння романтичних вчинків настільки шаблонне, що якби я побачив таку сцену у фільмі чи прочитав у книзі, то подумав би: це аж занадто неправдоподібно.
Чен Сінь знову зітхнула. Коли вона ще була дівчиськом, то мала певні рожеві мрії про майбутнє, проте вже зараз ці прагнення навіть їй здавалися смішними. Але й тоді в найбурхливіших фантазіях вона не могла собі уявити, що одного дня їй подарують справжню зірку — так далеко її підліткові мрії не заходили.
Вона була певна, що не знає жодного чоловіка, здатного на це.
Можливо, це якийсь таємний шанувальник, який заради скороминущої примхи витратив невеличку частину свого статку й зробив так, щоб вона ніколи не дізналася про нього? Хай там як, вона все одно була йому вдячна.
Увечері, палаючи від нетерпіння, Чен Сінь піднялася на дах відбудованого Всесвітнього торгового центру, аби побачити свою зірку. Вона уважно вивчила детальні пояснення щодо розташування світила й підказки, як його відшукати, проте цього дня небо над Нью-Йорком затягнуло хмарами.
Другого й третього дня небо залишалося похмурим, а хмари своїми обрисами нагадували гігантську долоню, яка дражнила її, тримаючи й не віддаючи подарунка. Але Чен Сінь не почувалася розгубленою. Вона знала, що отримала подарунок, який неможливо загубити. DX3906 — частина Всесвіту й може проіснувати навіть довше за Землю й Сонце. Вона матиме ще безліч можливостей побачити зірку на власні очі.
Вечорами Чен Сінь довго стояла на балконі, вдивляючись у нічне небо й уявляючи, що бачить свою зірку. Море вогнів великого міста відблискувало темно-жовтими хвилями на ковдрі з хмар, але вона уявляла, що так у небесах заломлюється рожеве світіння її DX3906.
У снах вона ширяла над поверхнею зорі, яка в її уяві виявилася сферою рожевого кольору. Але Чен Сінь відчувала не обпікаючий подих полум’я, а приємний прохолодний подих весняного вітерця. Поверхня зірки була вкрита водною товщою великого океану, крізь прозорі води якого було видно, як хитаються в його глибині зарості рожевих водоростей…
Прокинувшись і пригадавши сон, вона посміялася з себе: як астроном добре знала, що навколо DX3906 не обертається жодна планета.
Четвертого дня після отримання сертифікату Чен Сінь разом із кількома іншими співробітниками АСР вилетіла на космодром мису Канаверал для участі в першому запуску МБР, оскільки внаслідок особливостей траєкторії, на яку було заплановано вивести ядерні заряди, пуск неможливо було здійснити з базових точок розгортання ракет.
Сліди від ракет поступово зникали в безхмарному нічному небі. Чен Сінь разом із Вадімовим знову продивилася інструкцію про те, як відшукати на небі подаровану зірку. Оскільки вони обоє мали певний рівень знань у астрономії, то швидко зорієнтувалися й почали вдивлятися в клапоть зоряного неба у правильному напрямку. Але віднайти зірку серед миготливих сусідів все одно не могли.
Тоді Вадімов дістав дві пари потужних військових біноклів, що дали змогу швидко впоратися із завданням. Після цього навіть без допомоги оптичних пристроїв вони неозброєним оком упевнено знаходили на небі DX3906. Чен Сінь довго заворожено роздивлялася темно-червону, ледь видиму цятку, намагаючись осягнути направду неосяжну відстань, що пролягла між ними, й перевести її значення в зрозумілі людському розуму величини.
— Якщо покласти мій мозок у контейнер і відправити «Сходовим маршем», то я долечу до неї тільки за 30 тисяч років, — задумливо мовила вона.
Не отримавши відповіді, Чен Сінь повернула голову й побачила, що Вадімов уже не роздивляється її зірку, а натомість, обпершись об машину, вдивляється порожніми очима в нічну далечінь. Було видно, що він направду чимось стурбований.
— Що не так? — із занепокоєнням запитала Чен Сінь.
Вадімов довго вагався з відповіддю.
— Я ухиляюся від свого обов’язку.
— Про що мова?
— Я — найбільш підходяща людина для «Сходового маршу».
Чен Сінь украй здивувалася, бо ніколи не розглядала реальних кандидатур для проєкту. Але, поміркувавши, зрозуміла, що він має рацію: тривалий час працював у аерокосмічній галузі, має значний досвід дипломатичної роботи й розвідки, психологічно стабільний і зрілий… Якби вони могли вибирати й з-поміж здорових людей, то Вадімов був би серед найбільш підходящих кандидатур.
— Проте ти — цілком здорова людина.
— Так, але це все одно нічого не змінює — я тікаю від свого обов’язку.
— Хтось
