Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Після того як розум й самовладання поступово повернулися, користування мобільним зв’язком було відновлене, хоча контроль за електромагнітним випромінюванням залишався безпрецедентно суворим. На всі засоби бездротового зв’язку діяли обмеження щодо потужності передавачів, які встановлювалися на дуже низькому рівні, й будь-яке перевищення цих обмежень могло трактуватися як злочин проти людства.
Насправді багато хто розумів, що страхи перебільшені й подібна реакція — повне безглуздя. Пік потужності електромагнітного випромінювання із Землі в космос припав на добу аналогового мовлення, коли теле- й радіовежі мали передавачі великої потужності. Однак із початком доби цифрового зв’язку велика кількість інформації почала передаватися через дроти й оптичні кабелі, й навіть бездротовий цифровий зв’язок потребував значно менших потужностей, ніж аналогові зразки. Електромагнітне випромінювання Землі в космос зменшилося настільки, що деякі вчені до початку Трисоляріанської кризи навіть висловлювали побоювання, буцім за таких умов дружнім інопланетним цивілізаціям буде важко відшукати Землю.
Насправді електромагнітні хвилі — найпримітивніший і найменш ефективний спосіб передачі інформації у Всесвіті. Такі сигнали дуже швидко слабнуть і спотворюються в космічному просторі. Переважну більшість інформації, переданої із Землі за допомогою електромагнітних хвиль, не можна отримати вже на відстані у два світлових роки. Долинути до далеких зір і мати шанс бути перехопленою мала тільки передача, відправлена Є Веньцзє з використанням потужної енергії Сонця.
З розвитком людських технологій з’явилися два значно ефективніші способи передачі інформації вглиб космосу: емісія нейтрино й генерування гравітаційних хвиль. Останній спосіб згодом було використано у виготовленні обладнання для стримування Трисоляриса.
Вплив теорії Темного лісу на людську цивілізацію виявився надзвичайно глибоким: дитина, опинившись біля вугілля, що залишилося від яскравого багаття, пройшла шлях від оптимізму до повної самоізоляції на теренах Усесвіту.
Рік 12-й Епохи стримування. «Бронзова доба»
Переважна більшість екіпажу «Бронзової доби» вважала причиною раптового зникнення електромагнітного випромінювання із Землі саме окупацію Сонячної системи Трисолярисом. Корабель наростив прискорення до зоряної системи з планетами земного типу, що знаходилася на відстані 26 світлових років.
Але вже за 10 днів «Бронзова доба» несподівано отримала радіохвильову передачу від Об’єднаного Конгресу Флотів. Як з’ясувалося, аналогічне повідомлення було відправлене й «Синьому простору», який також залишав межі Сонячної системи, тільки прямував в іншому напрямку. У посланні йшлося про деталі останніх подій і про те, яким чином вдалося запровадити систему стримування загарбницьких настроїв Трисоляриса. Повідомлення також містило пропозицію до екіпажів обох кораблів негайно повернутися на Землю, а ще — засторогу: надсилання цього повідомлення вже пов’язане зі значними ризиками, й у майбутньому розраховувати на радіообмін не варто.
Екіпаж «Бронзової доби» не йняв віри цій інформації, підозрюючи, що це хитро влаштована загарбниками пастка. Однак, аби перевірити усі варіанти, корабель припинив прискорюватися й безперестанно відправляв запити на встановлення зв’язку з Землею, проте жоден із них не мав успіху. Мовчанка Землі в електромагнітному спектрі тривала.
Але якраз тоді, коли «Бронзова доба» збиралася знову розпочати прискорення, сталося неймовірне — всередині корабля у низьковимірній проєкції розгорнувся софон і встановив канал квантового зв’язку між «Бронзовою добою» й Землею. Екіпаж нарешті отримав відповіді на всі свої запитання й переконався в правдивості отриманої раніше інформації.
Команда «Бронзової доби» довідалася, що людство вважає їх справжніми героями, яким вдалося вціліти в Битві Судного дня. Усе населення Землі, затамувавши подих, чекає на їхнє повернення, а командування флоту нагородило екіпаж корабля в повному складі найвищими військовими відзнаками.
«Бронзова доба» негайно взяла курс додому. На той момент корабель перебував на відстані 2300 астрономічних одиниць від Сонця — вже за межами пояса Койпера, проте ще далеченько від хмари Оорта. Оскільки корабель устиг розігнатися майже до максимальної швидкості, сповільнення та повна зупинка коштували йому значного відсотка запасів термоядерного палива, тож на зворотному шляху до Сонячної системи «Бронзова доба» змогла розвинути значно меншу швидкість. Подорож додому тривала цілих 11 років.
На підльоті до Землі в полі зору екіпажу з’явилася невеличка біла цятка, яка стала швидко збільшуватися. Це була «Гравітація» — бойовий лінійний корабель, який вислали назустріч «Бронзовій добі».
«Гравітація» стала першим кораблем зоряного класу, побудованим Землею після Битви Судного дня. У цю добу міжзоряні космічні апарати набували дедалі незвичніших форм, оскільки новітні космічні кораблі гігантських розмірів будувалися шляхом з’єднання різних модулів у довільній послідовності. Але «Гравітація» вигідно вирізнялася з цієї низки — білий циліндр мав настільки ідеальні пропорції, що створював відчуття нереальності. Здавалося, що це просто геометрична фігура, вималювана на екрані комп’ютера за допомогою якоїсь архітектурно-інженерної програми, яка з’явилася в реальному світі з ідеального світу Платона.
Якби члени екіпажу «Бронзової доби» мали змогу побачити побудовані на Землі гравітаційно-хвильові антени, то вони одразу зрозуміли б, що цей космічний корабель повторює їхні форми з майже ідеальною точністю. Насправді весь корпус корабля й був робочою гравітаційно-хвильовою антеною з передавачем, здатною здійснювати міжпланетні подорожі. Як і антени, збудовані на Землі, «Гравітація» могла будь-якої миті за допомогою гравітаційних хвиль відправити інформацію в будь-яку точку Всесвіту. Ці дві гігантські гравітаційно-хвильові системи — на Землі й у космосі — утворювали суцільний пояс стримування Трисоляриса в Темному лісі Всесвіту.
Ще за добу польоту «Бронзова доба» під ескортом «Гравітації» дісталася геосинхронної орбіти Землі й почала повільно причалювати на стоянку в орбітальному порту. Екіпаж «Бронзової доби» бачив крізь ілюмінатори численний натовп зустрічаючих, який заполонив увесь залюднений сектор орбітального космопорту. Настільки величезна кількість людей збиралася хіба що на церемонію відкриття Олімпійських ігор чи на прощу в Мецці. Броньоване громаддя бойового корабля повільно просувалося крізь мерехтіння кольорового снігу, утвореного букетами квітів, якими обсипали корпус корабля зусібіч. Екіпаж роздивлявся людське море, що охоплювало їх звідусіль, намагаючись відшукати в натовпі своїх близьких. Здавалося, всі вони ледь не плакали від радості, вигукуючи привітання.
З легкою вібрацією «Бронзова доба» нарешті пришвартувалася до причальної стінки. Капітан корабля надіслав до штабу флоту рапорт про стан бойової одиниці, а також повідомив, що залишиться на борту з мінімальним складом екіпажу для підтримки боєздатності корабля. Однак відповідь зі штабу містила наказ команді в повному складі якомога швидше зійти на берег для довгоочікуваного возз’єднання з близькими й рідними. На вахту мала заступити чергова команда на чолі з полковником, яка вже піднімалася на борт корабля. Під час першої зустрічі екіпаж кинувся на шиї незнайомцям, щедро поливаючи слізьми повернення до людства.
За уніформою чергової команди не було зрозуміло, до якого флоту з трьох вона належить, але екіпажу «Бронзової доби» роз’яснили, що після Битви Судного дня було ухвалене рішення об’єднати розрізнені флоти в Єдиний флот Сонячної системи, а особовий склад кораблів, яким пощастило пережити цю битву, складе кістяк новоутвореного формування.
— Іще за нашого віку відбудеться підкорення світу Трисоляриса, й ми відкриємо людству ще одну сонячну систему! — сказав у привітальному слові новоприбулий полковник.
Хтось із членів екіпажу «Бронзової доби» відповів йому, що космос виявився занадто страшним, і вони всі готові залишитися на Землі назавжди. Полковник не став заперечувати, погодившись, що вони як герої для всього людства мають повне право вибирати, як їм жити надалі.
