Гра Ендера - Орсон Скотт Кард
Усі продовжували тренування.
І таки навчилися. Працюючи невеликими загонами, вони зрозуміли, наскільки важче ворогові влучити в того, хто атакував «ногами вперед». Щойно впевнившись у цьому, вони відпрацьовували маневри набагато охочіше.
Одного вечора Ендер уперше прийшов на практичні заняття після цілого дня роботи. Він був утомлений.
— Тепер ти в справжній армії, — сказав Алай, — і не мусиш із нами тренуватися.
— Від вас я можу навчитися тому, про що ніхто не знає, — відповів Ендер.
— Дінк Мікер — найкращий. Я чув, ти під його керівництвом.
— Тоді до роботи. Я покажу вам, чого сьогодні в нього навчився.
Ендер показав Алаю й іншим вправу, яка вимотала його. Однак він додав свого у зразок, змусив хлопців маневрувати з однією нерухомою ногою, з обома відразу або використовуючи замороженого хлопця як важіль для зміни напрямку.
Посеред заняття Ендер помітив Дінка й Петру. Вони стояли в дверях, спостерігаючи. Пізніше, коли Ендер глянув знову, їх вже не було.
Отже, вони за мною спостерігають і знають, що ми тут робимо. Ендер не знав, чи Дінк йому друг. Петру він уважав другом, але певним бути не можна. Вони обоє могли розлютитися через те, що Ендер робить те, що дозволено лише командирам і взводним: муштрує й тренує солдатів. А ще вони могли образитися, що солдати так тісно співпрацюють із новачком. Ендеру було незручно, що за ним спостерігають доросліші діти.
— Я ж тобі заборонив користуватися ноутбуком, — промовив Розик, стоячи біля його ліжка.
Ендер не підняв очей.
— Я закінчую завдання по тригонометрії на завтра.
Розик поставив коліно на ноутбук Ендера.
— Я заборонив цим користуватися.
Ендер поставив стіл на своє ліжко й піднявся.
— Тригонометрія мені потрібна більше, ніж ти.
Розик був вищим за Ендера, принаймні, на сорок сантиметрів. Однак це не надто турбувало Ендера. До застосування фізичної сили не дійде, а якщо й так станеться, Ендер уважав, що зуміє себе відстояти. Розик був ледачим і не знався на персональному бою.
— Хлопче, підеш у рейтингах донизу, — сказав Розик.
— Я так і гадав. Я очолював список лише через дурнуватий спосіб, в який мене використовувала Армія Саламандр.
— Дурнуватий? Стратегія Бонзо допомогла виграти декілька ключових ігор.
— Стратегія Бонзо не виграла б і вуличної бійки. Щоразу, стріляючи, я нехтував наказом.
Цього Розик не знав і тому розлютився.
— Виходить, все, що про тебе сказав Бонзо, — брехня. Ти не просто нетямущий, ти ще й не підкоряєшся.
— Зате я перетворив поразку на нічию. Самотужки.
— Подивимось, як ти самотужки впораєшся наступного разу, — сказав Розик і вийшов.
— Ну й дурень ти, — прокоментував один із хлопців, похитавши головою.
Ендер зиркнув на Дінка, який щось малював на столі. Той підняв очі й, помітивши, що Ендер за ним спостерігає, теж пильно подивився на нього. Дінк мовчав. Гаразд, подумав Ендер, я сам про себе подбаю.
Битва почалася через два дні. Ендер уперше бився як частина взводу, а тому нервував. Взвод Дінка вишикувався вздовж правої стіни коридору. Ендер стежив, аби не схилитися, аби не дати вазі перехилити його до однієї зі сторін. Тримав баланс.
— Віггін! — покликав Розик.
Ендер відчув, як страх пронизує його від горла до паху. Він здригнувся, й Розик це помітив.
— Боїшся? Трусишся? Не намочи штанці, малеча. — Розик зачепив пальцем товстий край Ендерової зброї та потяг його до силового поля, яке закривало бійцівську кімнату. — Побачимо, як ти тепер упораєшся. Щойно відкриються ці двері, вистрибуй і біжи просто до дверей ворога.
Самогубство. Самознищення без мети й сенсу. Та це була битва, а не школа, й наказам потрібно було коритися. Якусь хвилю Ендер тихо злився, потім заспокоїв себе.
— Слухаюся, — відказав Ендер. — Я стрілятиму якраз у напрямку їхнього головного контингенту.
— Не буде в тебе часу нікуди стріляти, дурню, — розсміявся Розик.
Стіна зникла. Ендер підскочив, схопився за ручки на стелі й кинувся вперед, прискорюючись, до дверей ворога.
То була Армія Сороканіжок. Вони лише починали з’являтися біля своїх дверей, коли Ендер досяг половини бійцівської кімнати. Багатьом із них удалося б хутко дістатися під покров зірок, та Ендер зігнув ноги і, тримаючи бластер між ногами, заморозив багатьох солдатів, ледве ті з’являлися.
Вони розбивалися об його ноги, й Ендер мав три дорогоцінні секунди перед тим, як вони вдарили його тіло й вибили з гри. Поки він застигав за кілька разів, устиг розправити руки в рівних протилежних напрямах. Рука, що тримала пістолет, закінчувалася, вказуючи на основне тіло Армії Сороканіжок. Ендер вистрілив у масу ворога, — вони ж заморозили його.
Мить потому він ударився в силове поле ворожих дверей і відскочив, шалено крутячись. Приземлився на групу ворожих солдатів за зіркою, вони підняли його й крутнули ще швидше. До самого кінця гри Ендер літав безконтрольно, хоча інколи тертя з повітрям уповільнювало його рух. Ендер ніяк не міг дізнатися, скількох ворогів він заморозив, перш ніж сам перетворився на кригу. Проте зметикував, що Армія Щурів, як завжди, знову перемогла.
По закінченні битви Розик із ним не розмовляв. Ендер досі був першим у рейтингу, позаяк він заморозив трьох, поранив двох важко, а ще сімох — легко. Розмов про Ендерову непокору й стосовно дозволу використовувати ноутбук більше не виникало. Розик тримався своєї сторони бараку й залишив Ендера у спокої.
Дінк Мікер почав практикувати миттєву появу з коридору — Ендерів спосіб атакувати ворога, поки той з’являється з-за дверей.
— Якщо таке може зробити одна людина, уявіть, на що спроможний взвод.
Дінк змусив майора Андерсона навіть під час тренувань відкрити двері посеред стіни, щоби вони могли тренуватися за умов, наближених до бойових. Сказано — зроблено. З тих пір ніхто не мав п’яти, десяти або п’ятнадцяти секунд вирішити, скласти свою думку свій план. Гра змінилася.
Битв побільшало. Тепер Ендер займав належне місце у своєму взводі. Він помилявся, програвав сутички: опустився на друге місце, потім на четверте. Надалі почав робити менше помилок, відчув себе зручно у взводі й повернувся до третього, потім до другого, а тоді й до першого місця.
Одного разу, після практичних занять, Ендер залишився у кімнаті для битв. Він помітив, що зазвичай Дінк Мікер пізно приходив на вечерю, і вирішив, що це через додаткові заняття. Їсти не надто хотілося, до того ж було цікаво, що ж саме практикує Дінк, коли його ніхто не бачить.
Проте Дінк не займався. Він стояв біля дверей, спостерігаючи за Ендером.
Ендер стояв у другому кінці кімнати, стежачи за Дінком.
Обоє мовчали. Зрозуміло було, що Дінк чекав, поки
