Гра Ендера - Орсон Скотт Кард

Найбільше його лякало те, що був убивцею, тільки ще гіршим, ніж Пітер. Саме ця риса так притягувала вчителів. Для війни з жучарами їм потрібні вбивці. Люди, які можуть утоптати ворога обличчям у пилюку й розвіяти їхню кров по всьому космосу.

«Що ж, я той, хто вам потрібен. Я — кривавий покидьок, якого ви хотіли. Я — зброя. І яке має значення, що я ненавиджу цю частину себе, якої ви так потребуєте? Яке має значення, що, коли мене в грі кусали гадюки, я погоджувався з ними, я був радий?»

9. Локкі та Демосфен

— Я кликав вас не для того, щоби гаяти час. Як чортів комп’ютер це зробив?

— Не знаю.

— Як комп’ютер зміг узяти світлину Ендерового брата й вставити її до стандартної програми Країни Див?

— Полковнику, під час програмування мене не було. Знаю лише, що комп’ютер ніколи і нікого сюди не відправляв. Країна Див — місцина дивна, але тепер це не Країна Див. Наразі вона за межею Краю Світу…

— Я знаю назви, але не знаю, що вони означають.

— Країну Див запрограмовано всередину. Про неї є згадки в інших місцях, а от про Край Світу — нічого. Ми з ним не стикалися.

— Не подобається мені, що комп’ютер отак поводиться з Ендеровою свідомістю. Пітер Віггін — найзначніша особа в його житті, за винятком хіба сестри Валентини.

— Гру Уяви створено, щоб їх спрямовувати, допомагати знайти затишні світи.

— Майоре Імбу, ви що, не розумієте? Нам не потрібно, щоб Ендеру було затишно на Краю Світу. Ми тут не для того.

— Край Світу в грі не означає вимирання людства під час війни. Для Ендера він має своє, особливе значення.

— Яке ж?

— Звідки мені знати, я вам не дитина. Запитуйте його самого.

— А я от вас запитую, майоре Імбу.

— Значень може бути тисяча.

— Наприклад?

— Ви ізолювали хлопця. Можливо, він мріє про кінець цього світу, тобто Бійцівської школи. Або це пов’язано зі світом, в якому він був хлопчиком, з його домом, прибуттям сюди. Імовірно також, що він намагається звикнути до думки, що втратив багатьох дітей. Ендер — хлопець чуйний, ви ж знаєте, та й із людським тілом він наробив багато лихого. От і хоче, щоби саме цьому світові прийшов кінець.

— Не дуже віриться.

— Гра Уяви — зв’язок між дитиною й комп’ютером. Разом вони створюють правдиві історії. Правдиві в тому сенсі, що стають відображенням реалій життя дитини. Більше мені не відомо нічого.

— А мені, майоре Імбу, відомо от що. Фото Пітера Віггіна у шкільних файлах не знайти. З часу, як Ендер з’явився, у нас нічого на нього немає. Картинка свіжа.

— Сер, минуло лише півтора року. Хіба хлопець міг так змінитися?

— Тепер у нього зовсім інша зачіска. Над зубами теж попрацювали. Я отримав недавню фотографію з берега й порівняв. Дістати фото комп’ютер у Бійцівській школі може, виключно вилучивши його з наземного комп’ютера. І не з такого, який працює на Міжнародний флот. Для цього потрібні певні повноваження, просто так залізти у шкільні файли округу Гілфорд у Північній Кароліні неможливо. Комусь давали подібний дозвіл?

— Сер, ви не розумієте. Комп’ютер Бійцівської школи — лише частина мережі Міжнародного флоту. Коли потрібна фотографія, ми мусимо виконати вилучення, але якщо гра розуму визначить, що фотографія необхідна…

— …може просто її забрати.

— Не конче. Хіба лише задля добра дитини.

— Гаразд, це задля його добра. Запитується: чому? Брат його небезпечний. У програму його не взяли, адже той — один із найгірших людей, до яких у нас доходили руки. Чому він такий важливий для Ендера? Стільки часу минуло…

— Щиро кажучи, не знаю. Програма Гри Уяви створена так, що вона не дасть відповіді. По суті, вона й сама може не знати. Це — незрозуміла територія.

— Хочеш сказати, що комп’ютер створює все це в процесі роботи?

— Можна і так сказати.

— Мені полегшало на душі. Гадав, я один такий.

Восьмий Ендерів день народження Валентина святкувала сама на задньому дворі їхнього нового дому у Грінсборо. Вона почистила клаптик землі від соснових голок і листя та вишкребла палицею на вогкому чорноземі братове ім’я. Потім склала з голочок і листя багаття й запалила вогник. Пішов дим, що переплітався із сосновими гілками, проходив між голочками, що височіли над головою. «Лети у височінь, — тихо промовила Валентина. — Просто до Бійцівської школи».

За весь цей час вона не отримала жодного листа. Наскільки було відомо, їхні листи до брата теж не доходили. Коли Ендера тільки забрали, мати й батько кожні декілька днів набирали йому довгі листи. Згодом, щоправда, писали раз на тиждень, потім — раз на місяць. З часу, як він пішов, минуло вже два роки, а листів уже не писали взагалі, навіть згадки про його день народження не було. «Він помер, — подумала вона сумно, — бо ми його забули».

Проте Валентина не забула. Вона не зізнавалася своїм батькам, а тим більше ніколи не виказувала у присутності Пітера, як часто думає про Ендера, як часто пише йому листи, на котрі ніколи не отримує відповіді. А коли батьки сповістили про рішення переїхати до Північної Кароліни, вона зрозуміла, що вони більше не сподівалися зустрітися з Ендером. Вони покидали єдине місце, в якому Ендер міг їх відшукати. Як зможе Ендер знайти їх тут, посеред цих дерев, під цим мінливим і важким небом? Усе своє життя Ендер прожив у коридорах, і якщо й досі перебував у Бійцівській школі, природи там було катма. Як він зможе їх знайти?

Валентина знала, чому вони переїхали саме сюди. Пітер був тому причиною. Життя серед дерев і дрібних звірів, на лоні матінки природи, як батьки собі це уявляли, мало б добре впливати на їхнього дивакуватого сина, який лякав їх. Частково так і було. Пітер одразу скористався своїм шансом. Він подовгу гуляв на свіжому повітрі, продираючись на відкриту місцину крізь хащі. Часом він ішов на весь день, прихопивши у наплічник пару бутербродів і ноутбук, а ще — невеличкого кишенькового ножика.

Та Валентина знала все. У грязюці вона надибувала мертву білку з обдертою шкуркою й проштрикнутими лапками. Вона уявила, як Пітер ловить тваринку, насаджує на палицю, а потім обережно розчленовує й освіжує, не пошкоджуючи живіт, а тоді спостерігає, як рвуться та перекручуються м’язи. Чи довго помирала бідолашна? У цей час Пітер стояв і