Гра Ендера - Орсон Скотт Кард
Зрештою, наказ є наказ, і Ендер пообіцяв його виконувати. Його дещо втішив факт, що на офіційному таблі Саламандр значилися сорок убитих і важкопоранених і один легкопоранений, замість сорока одного вбитого. Бонзо не міг уторопати, хто ж це був, доки не звірився з книгою Андерсона. «Поранений, Бонзо, — подумав Ендер. — Я ж міг стріляти».
Ендер очікував, що Бонзо підійде до нього зі словами: «Якщо таке трапиться наступного разу, можеш стріляти». Але Бонзо мовчав, як риба, аж до наступного ранку. Звісно, Бонзо їв у командирській їдальні, але цей рахунок набув там такого ж розголосу, як і в солдатській їдальні. У будь-якій іншій грі кожен член армії, яка програвала, був засвіченим, повністю замороженим або пораненим — тобто мав деякі частини тіла незамороженими, проте не міг стріляти чи наносити шкоду ворогові. Саламандри виявилися єдиною армією, що програла, де був солдат у категорії легкопоранених.
Ендер не поспішав пояснювати. Але інші члени Армії Саламандр розповідали, чому саме так трапилося. Коли ж хлопці питали, чому він не знехтував наказом і не вистрілив, Ендер спокійно відповідав:
— Я виконував наказ.
Після сніданку його знайшов Бонзо.
— Наказ лишається в силі, — сказав він, — не забувай про це.
«Тобі це дорого коштуватиме, дурню. Можливо, я не найкращий солдат, однак можу тобі допомогти. І ти мене не зупиниш», — хотів сказати Ендер, але змовчав.
Цікавим побічним ефектом битви став факт, що Ендер опинився на вершині рейтингу солдатів. Він не стріляв, тож запис про постріли був ідеальним — жодного промаху. Оскільки його не засвічували й не заморожували, він отримав відмінні бали за це. Ніхто й близько не підступився до таких результатів. Багато хлопців реготали, хтось сатанів, проте Ендер очолював список успішності солдатів.
Ендер і надалі просиджував армійські заняття. Натомість він наполегливо тренувався самотужки, зранку — з Петрою, увечері — з друзями. До них приєднувалося все більше початківців: не заради втіхи, а тому, що бачили результат — власне вдосконалення. Звісно, Ендер і Алай були попереду всіх. Частково тому, що Алай щоразу пробував щось нове, а Ендер вигадував тактичні засоби, щоб із цим упоратися. Вони дозволяли собі допускати безглузді помилки й мали сміливість братися за те, про що добре тренований солдат, який мав хоч трохи самоповаги, навіть не думав. Багато що з цього виявилося непотрібним. Та спробувати було цікаво, захопливо, й дещо все ж допомагало. Найкращим часом доби був вечір.
Наступні дві битви стали легкою перемогою Саламандр. Ендер прийшов на п’ять хвилин пізніше й залишився неушкодженим переможеною армією. Він почав розуміти, що Армія Кондорів була незвично сильною. Саламандри, слабкі через стратегію Бонзо, належали до кращих команд, постійно піднімалися сходинками рейтингів й настирно змагалися з Армією Щурів за четверте місце.
Ендеру виповнилося сім років. У школі не надто стежили за календарем, та Ендер знайшов спосіб дізнатися дату на своєму комп’ютері й позначив свій день народження. Це помітила і школа. З цієї нагоди з Ендера зняли мірки й видали нову форму Армії Саламандр і новий флеш-комбінезон для бійцівської кімнати. До казарми він повернувся в новому одязі, який виявився великим і сидів якось дивно, ніби його власна шкіра більше не підходила.
Йому кортіло зупинитися біля ліжка Петри й розповісти їй про свій дім, про те, якими зазвичай були дні народження. Хотілося просто сказати, що у нього день народження, а вона б привітала його. Та з днем народження ніхто не вітав. То було по-дитячому. Так робили лише ті, хто жив на Землі. Тістечка й дурнуваті традиції. На шостий день народження Валентина спекла Ендеру пиріг. Тісто впало, і то було жахливо. Готувати більше ніхто не вмів, отож то була божевільна річ, яку могла зробити лише Валентина. Згодом її дражнили тістечком, та Ендер зберіг шматочок у серванті. Потім у нього забрали монітор, сам він теж покинув дім, проте знав, що там, у серванті, лежить маленький шматочок жовтої масної пилюки. Серед солдатів ніколи не заходило мови про дім, наче перед школою в житті не існувало нічого. Ніхто не отримував листів, і жоден їх не писав. Усі вдавали, що їм байдуже.
«Та мені не байдуже, — подумав Ендер. — Єдина причина мого перебування тут — аби жучари не вистрелили Валентині в око, не прострелили їй наскрізь голову, як тим солдатам на відео, що були відзняті в перших битвах із жучарами. Аби не розкололи їй голову гарячущим променем так, що мозок розриває череп і розливається, наче дріжджове тісто, що вилазить із діжі». Ендер часто бачив це у своїх найжахливіших кошмарах найстрашнішими ночами й, тремтячи, прокидався. Однак він мовчав, мусив мовчати, щоби не здогадалися, що він сумує за родиною. «Я хочу повернутися додому».
Зранку ставало краще. Домівка віддавала глухим болем у закутках його пам’яті. Утомою в очах.
Того ранку Бонзо прийшов, коли вони саме вдягалися.
— Надягнути форму! — крикнув він.
Починалася битва. Четверта Ендерова гра.
Ворогом була Армія Леопардів. Перемогти її буде легко. Ця армія була новою й завжди перебувала в нижній чверті рейтингів. Сама армія зорганізувалася шість місяців тому, командував Пол Слоттері. Ендер надягнув свій новий костюм й став у шеренгу. Бонзо шарпнув його звідти й поставив у кінець.
— Не варто було цього робити, — тихо промовив Ендер. — Міг би залишити мене в шерензі.
Ендер спостерігав із коридору. Пол Слоттері був молодим, але кмітливим, і мав у запасі нові ідеї. Солдати його постійно рухалися, дерлися з зірки на зірку, ковзали по стінах, аби опинитися позаду чи згори від флегматичних Саламандр. Ендер усміхнувся. Бонзо та його солдати були спантеличені. Схоже, Леопарди тримали всі напрями. Незважаючи на це, битва не була зовсім однобокою, як здавалася. Ендер помітив, що Леопарди теж утрачали багатьох бійців, відчайдушна тактика виставляла їх надто напоказ. Важливо, що Саламандри вже відчували себе переможеними. Вони повністю втратили ініціативу. Спершу вони трималися на рівні з ворогом, а тепер збилися в купу, наче жертви страшної різні, ніби сподіваючись, що Леопарди не помітять їх.
Ендер повільно прослизнув крізь ворожі ворота, зорієнтувавши себе так, що ворота ворога розташовувалися внизу, і поволі дрейфував у східному напрямку в кут, де його ніхто б не помітив. Він навіть вистрелив собі по ногах і тримав їх зігнутими в колінах, що забезпечувало найкращий захист. На вигляд він скидався на звичайного
