Леобург - Ірина Грабовська
Сімейство вже розсілося за сервірованим до вечері столом. Тільки-но Агнеса переступила поріг їдальні, дзиґар вибив сьому, і з боку кухні, штовхаючи перед собою візок з тацею, з’явилася молода покоївка. Агнеса все ніяк не могла пригадати її ім’я. Берта, здається... За нею, виструнчившись перед дверима, уважно наглядав Свенсон — старий дворецький будинку Яблонських.
Беати за столом не було.
— Прошу вибачити за запізнення,— всміхнулася Агнеса присутнім.— Я приєднаюся до вас за п’ять хвилин.
На її слова ніхто не звернув уваги, бо до кімнати зайшов Едвард. Фелікс кинувся до сина, Агнесин брат Альберт і їхня мати Юліана водночас схвильовано охнули.
— «...побачив його батько, і зглянувся; і побіг він, і кинувсь на шию, і цілував його...» — з помітним роздратуванням процідив крізь зуби Тео, ретельно заправляючи серветку за комір.
Проте ніхто не звертав на нього уваги. Всі схвильовано гомоніли, Едвард щось збентежено бурмотів у відповідь, Фелікс плескав його по плечу й розпитував, де він був.
Агнеса вислизнула з їдальні. На другому поверсі було тихо й темно. Відтоді як у будинку запанував Фелікс, вони почали на всьому економити — на гардеробі, домашньому меню, розвагах, навіть на освітленні. Все це здавалося дивним, бо після повернення з-за океану її дядько став чи не найбагатшою людиною в місті. Агнеса вже збиралася піти до себе, як раптом побачила тонку смужку світла з прочинених Беатиних дверей.
Ні. Поговорити з сестрою краще просто зараз.
Беата сиділа на пуфі перед дзеркалом, її волосся, поклацуючи щипцями, завивав у локони автоматичний гаармахер. Рухатися під час цієї процедури було неможливо, бо розпечені щипці машини могли залишити опік на шиї або на скроні. Беата помітила сестру й уїдливо посміхнулася:
— О, Агнесо! Ваша прогулянка з Едвардом так затягнулася, невже тобі сподобалося проводити з ним час?
— У моїх стосунках з Едвардом немає нічого таємного чи... ганебного,— Агнеса відчула, як щоки заливає рум’янець, перед очима знову постала картина, яку вона побачила вранці.— Чого не можна сказати про твої зустрічі з Феліксом.
Беата кліпнула очима й ледве стрималася, щоб не обернутися до сестри.
— Що ти маєш на увазі?!
— Я бачила...— Агнеса до болю стиснула віяло.— Я все знаю, Беа, і мені гидко навіть говорити про це.
Шестерні знову заклацали, гаармахер методично накрутив останній локон і завмер. Ледь щипці розкрилися, локон акуратно впав на плече Беати, а «руки» машини слухняно опустилися. Дівчина смикнула важіль і підвелася з пуфа. Вона ретельно розправила спідницю й повільно рушила до Агнеси. Її погляд був, як і раніше, холодним, тільки тепер — з легким відтінком безтурботного нахабства.
— То й що? — вона іронічно вигнула брову.— Тобі ніхто не повірить.
У світло-сірих Беатиних очах заіскрилася злостива посмішка. У пам’яті Агнеси спливла картина з далекого дитинства: її молодша сестричка голосно заплакала серед ночі, злякавшись уві сні павуків. Якою невинною та зворушливою вона тоді була, як терла ручками оченята! Агнеса була всього на два роки старша, але вже не боялася ані поганих снів, ані привидів, що ховаються в темряві. Вона запалила свічку, міцно обійняла сестричку і тримала на руках, поки прибіг батько. Тоді він розповідав їм казки й наспівував красиву мелодію, поки Беата не заснула. А Агнеса все дивилася, як ворушаться під час розмови батькові вуса, як затишно звучать низькі нотки його голосу... Що з ними всіма сталося? Чому все стало так?
— Як ти не розумієш...— почала Агнеса й затнулася, помітивши, що Беата сміється.
— А ти гадала, я дивитимуся, як ти прибираєш до рук усе, що в нас є?
— Що?!..
— Добре, я поясню краще, якщо ти наполягаєш,— Беата прискіпливо оглянула своє вбрання.— Ти станеш дружиною Тео. А він успадкує те, що є у Фелікса. І тобі належатиме все — і наш будинок, і майно, нажите Феліксом в Америці. Тобі належатимемо навіть ми самі!
Її сірі очі гнівно зблиснули.
— Досить вдавати з себе жертву, Агнесо,— вона гидливо скривилася.— Всі чудово розуміють, що ти тільки на це й чекаєш. І в мене немає ніякої гарантії, що ти не витуриш нас геть з дому, як безпородних цуценят, тільки-но Фелікс...
Беата обірвала фразу вбивчо-презирливим поглядом. Агнесі стало зле, в грудях защеміло, серце билося, немов канарка у клітці.
— Я теж маю право поборотися за своє щастя, люба сестро,— Беата підійшла й поправила брошку на її сукні.— І ти не зможеш мені перешкодити.
На очах Агнеси проступили сльози, але вона вперто трималася, щоб не розридатися.
— Беа, невже ти такої низької думки про мене? Це ж... Чому?
Сестра знизала плечима.
— Я втомилася бути «другою після Агнеси». Фелікс кохає мене, він зробить усе, чого я забажаю. І вам з Тео не вдасться перемогти. Тепер моя черга! — просичала Беата їй в обличчя й вискочила з кімнати, доки сестра не встигла відповісти.
Агнеса безсило впала на стілець. Беата не розуміє, що за людина їхній дядько. Єдиний, хто викликає у нього бодай якісь почуття, це Едвард, холодний, розважливий і злий, такий самий підлий пройдисвіт. Беата вже програла, бо зв’язалася з ними, і тепер ніхто не зможе її врятувати. Вона втратила не тільки честь, але, можливо, заклала власне життя, хоча поки що не розуміє цього. Такі люди не зупиняться ні перед чим.
Відсутності Агнеси за столом ніхто не помітив — уся увага родини була прикута до Едварда. По вечері, незважаючи на те, що надворі було не по-літньому вітряно, Фелікс наказав подати чай на веранду. Агнеса зітхнула. Знову вечірній чай! Цю традицію запровадив її батько, але зухвалий родич вирішив продовжити її після його смерті. Це дратувало ще більше — весь будинок був і так просякнутий Феліксовим духом.
Служниця занесла чайний автомат, який тихенько посвистував, випускаючи цівку пари, й почала розставляти сервіз на столику. Тео супроводжував кожен її рух хижим поглядом. Утім, це давно не дивувало Агнесу — ця дівчина була не перша і буде не остання.
Агнеса сіла в старе
