Леобург - Ірина Грабовська
Джекі приголомшено вигнула брови та ще раз ковзнула поглядом по жовтому аркушу зошита й густо підкреслених словах про близнюка. Виходить, Данило... «зжер» свого двійника?! Дівчина важко зітхнула. Дуже хотілося, щоб той шаман пожартував... чи помилився. Чи вигадав це все під люльку з якоюсь веселою травичкою!
Джекі похитала головою і знову заглибилася в читання, вже побоюючись сюрпризів, які чекали серед гачкуватих завитків і розмазаного чорнила.
В цьому сенсі цікаво розглянути співіснування в одній реальності двійника та його оригіналу, який не володіє транслокальними здібностями. Шамани стверджували, що транслокал здатен переводити разом із собою в інший вимір звичайних людей так само, як переносить предмети. Шаман чокве говорив, що одного разу «приводив» двійника своєї дочки. У випадку звичайних двійників, на відміну від транслокалів, співіснування «оригіналу» з його «віддзеркаленням» в одному світі цілком можливе. Цікаво, що нещодавно в моєму будинку з’явилася дівчина, двійника якої я бачив у Леобурзі. Там її звали Агнесою Яблонською...
Отакої! Джекі напружено підняла плечі. І він вважає, що теорію шамана не можна довести! Спочатку Іван Дмитрович потрапив до Леобурга й став тамтешнім «Елвіром Дем’яничем», потім сюди занесло її, згодом приїхав Данило з Федею — і всі вони з’їхалися саме до Романівки, де існував портал! Хіба не доказ гіпотези про те, що двійників тягне один до одного?!
Вона знову повернулася до читання.
Жодна з дівчат не виявляє транслокальних здібностей, і було б вельми цікаво влаштувати експеримент за їхньої участі. Я планував привести Агнесу в «нашу» реальність, але не зміг встановити з нею достатньо дружніх стосунків. Хоча людина з транслокальними здібностями здатна перевести двійника через межу реальності, самі двійники порталу не бачать і самостійно перейти з однієї реальності в іншу не можуть. Втім, експеримент досить ризикований. За легендами бура, двійник і його оригінал є частинами єдиного цілого. Можливо, щоб зрозуміти їхню взаємодію, потрібно уявити співіснування в одному світі двох абсолютно ідентичних організмів. Шамани описували мені їхній зв’язок: він набагато глибший, ніж у звичайних близнюків, а це означає, що коли один з них відчуває біль, другий відчуває те саме такою ж мірою, аж ніяк не метафорично. Думає один — його думки з’являються в голові другого. За такого рівня взаємодії смерть одного двійника, ймовірно, спричинить смерть і другого, якщо він перебуватиме в тому самому вимірі.
Якщо вдасться влаштувати такий експеримент, опис взаємодії Агнеси й Джекі в межах однієї реальності становитиме великий науковий інтерес, але я маю серйозні сумніви, що обидва організми зможуть довго перебувати поруч. Це загрожує психічним розладом.
На кілька хвилин Джекі заціпеніла. Отже, в Данила відкрилися ці самі транслокальні здібності, й коли він уперше потрапив до Леобурга, його тамтешній двійник зник назавжди? Судячи з того, що ані Федя, ані вона сама ніякого порталу не бачили, хоча Данило й привів їх до нього, у них цих здібностей немає. І вони не можуть потрапити у Леобург без допомоги Данила або іншого транслокала. Але Данило може привести до цієї реальності ту Агнесу. Джекі спохмурніла: тільки б йому не спало на думку тягти її сюди! Добре, що Іван Дмитрович так і не зважився на цей експеримент — не хотілося б слухати її думки й у результаті схибнутися...
Або ще гірше! Раптом в Агнеси теж виявляться оті транслокальні здібності?! Боже! Адже тоді вона, Джекі, пропаде назавжди! Ця дамочка зайде сюди й «зжере» її, так би мовити, «аж ніяк не метафорично»! Джекі важко дихала. Лишається сподіватися, що абихто не може зненацька стати транслокалом. І її надалі буде надійно охороняти від кровожерливої Агнеси невидима стіна реальності.
Яка маячня... Джекі похитала головою. Ну, все. На сьогодні досить.
За читанням минуло кілька годин, і Джекі відчула, що зголодніла. Вона сховала щоденник і спустилася на кухню. І тільки присівши на ослінчик біля столу, зрозуміла, що чогось бракує.
Якщо вона з’являлася ввечері на кухні, її моментально атакував завжди голодний Бальтазар. А зараз його не було.
Вона відчинила чорний хід і визирнула надвір. Кота немає. Дуже дивно. З часу їхнього знайомства він жодного разу не проґавив вечерю. Де ж він подівся?
Джекі обійшла сад зі шматочком ковбаси в руці, киць-кицькаючи і виглядаючи в сутінках димчасту спину серед високого бур’яну, аж тут почула несамовитий котячий лемент з боку підвалу. Джекі кинулася в будинок, шарпнула важкі дубові двері й... мало не впала у воду.
— Бальтику! — зойкнула вона й спустилася на пару сходинок.— Ти там?
Звідки тут стільки води?!
Кіт відчайдушно нявкнув. Серце Джекі защеміло. Що робити? Коти вміють плавати? У будь-якому разі, вона сама плаває поганенько, і це значить, поки прийде майстер, кіт може загинути. Джекі вже сіпнулася в бік їдальні, але тут уявила, з яким виразом Федя слухатиме історію про потопаючого «нахлібника» і як знущатиметься з неї і з її пухнастого компаньйона. А от дзуськи! В підвалі не може бути глибоко, метрів зо два. Та ще й багато речей! Найпевніше, Бальтазар сидить на старій шафі, й до нього лише кілька кроків. Вона впорається!
Джекі на секунду заплющила очі й стала спускатися сходами. Вода виявилася крижаною, і що нижче дівчина опускалася, то гірше слухалося її тіло.
— Ой мамо! — схлипнула вона й занурилася по шию. Вода дійшла практично до стелі підвалу, на поверхні плавали якісь кошики й старий матрац. Крізь маленьке заґратоване віконечко ледве просочувалося згасаюче вечірнє світло. Згори на шафі, як вона й думала, нестямно волав Бальтазар.
Усього кілька гребків... Вона зможе. Круглі перелякані очі кота світилися в темряві. Джекі набрала повні груди повітря й попливла вперед.
Звуки згасли, у вухах мелодійно забулькало. Непроглядна темрява й крижаний холод, що сковував рухи. Ось і підлога...
Щось із силою потягло її нагору, звуки набули чіткості, нявкання кота знову стало гучним, а вона мало не задихнулася від того, що хтось міцно стиснув комір її футболки.
— Ну, ти зовсім дурна, чи що?! — закричав
