Людина у високому замку - Філіп Кіндред Дік

— Звісно. І я знаю котру. Розумієш, що я хочу сказати? Усе це — просто велике шахрайство. І вони самі себе дурять. Наприклад, револьвером користуються під час відомої битви, такої як Мез-Аргонський наступ[32], але в самому револьвері нічого не змінюється, якщо ти про це не знаєш. Усе тут,— він постукав себе по голові.— Це все твоя свідомість, а не сама річ. Я колись був колекціонером. Насправді, так і потрапив у цей бізнес. Збирав марки. Раннього колоніального періоду Британської імперії.

Тепер дівчина стояла біля вікна, схрестивши руки на грудях, позираючи на освітлений вогнями центр Сан-Франциско.

— Мама і тато завжди казали, що ми б виграли війну, якби його не вбили.

— Гаразд,— продовжив Віндем-Метсон,— тепер уявімо собі, що минулого року канадський уряд або хтось інший, хто завгодно, знайшов обладнання, на якому штампували старі марки. І чорнило. І запас...

— Я не вірю, що хоч одна із цих запальничок належала Франкліну Рузвельту.

— Я про це й кажу,— захихотів Віндем-Метсон.— Мені б довелося підтвердити це якимось документом. А інакше — все підробка і масовий самообман. Цінність підтверджується документом, а не самим предметом!

— Покажіть мені документ.

— Звісно.

Зірвавшись з місця, він повернувся у кабінет і зняв зі стіни обрамлений сертифікат Смітсонівського інституту. Сертифікат і запальничка обійшлися йому страшенно дорого, але вони були того варті, адже тепер він міг довести свою правоту, довести, що слово «підробка» насправді нічого не означає, оскільки слово «оригінал» насправді теж не має сенсу.

— Кольт 44-го калібру — це завжди кольт 44-го калібру,— гукнув він до дівчини, поспішаючи назад до вітальні,— вся суть у калібрі та моделі, а не в тому, коли його виготовили. Річ у...

Вона простягнула руку. Він дав їй документ.

— Отже, вона справжня,— нарешті сказала Рита.

— Так. Оця.

Він узяв запальничку із довгою подряпиною збоку.

— Гадаю, мені вже час,— сказала дівчина,— завітаю до вас якось іншим разом.

Вона поклала сертифікат та запальничку і попрямувала до спальні, де лишився її одяг.

— Чому? — нетямлячись, крикнув він, ідучи за нею.— Ти ж знаєш, що нам зовсім немає про що турбуватися. Моєї дружини не буде ще кілька тижнів. Я тобі все пояснював. Відшарування сітківки.

— Не в тім річ.

— Тоді що таке?

— Будь ласка, викличте для мене велотаксі, поки я одягатимусь.

— Я сам відвезу тебе додому,— пробуркотів він.

Рита вдягнулася, і поки він діставав із шафи її пальто, почала мовчки блукати апартаментами. Вона здавалася замисленою, зануреною у себе і навіть трохи пригніченою. «Від минулого людям стає сумно,— збагнув він.— Прокляття! Навіщо мені було заводити про це мову? Але чорт забирай, вона така юна. Я думав, вона й імені Рузвельта не згадає».

Біля книжкової шафи вона стала на коліна.

— Ви це читали? — запитала вона, взявши до рук одну з книжок.

Він короткозоро примружився. Похмура обкладинка. Роман.

— Ні. Це дружина купила. Вона багато читає.

— Обов'язково прочитайте.

Усе ще відчуваючи розчарування, він вихопив у неї книгу, глянув на назву. «І обтяжіє сарана»[33].

— Одна з тих книжок, заборонених у Бостоні? — запитав він.

— Вона заборонена по всіх Сполучених Штатах. І, звісно ж, в Європі.

Рита підійшла до дверей і тепер стояла там, чекаючи.

— Я чув про цього Готорна Абендсена.

Але насправді ім'я було йому незнайомим. Про цю книгу він міг пригадати лише... що? Що зараз вона дуже популярна. Ще одне минуще захоплення. Масовий психоз. Він нахилився і втиснув книгу на полицю.

— Я не маю часу на белетристику. У мене забагато роботи.

«Секретарки читають цей мотлох,— уїдливо подумав він,— вдома, на самоті, лежачи в ліжку посеред ночі. Це їх розпалює. Замість зайнятися чимось справжнім. Бо воно їх лякає. Хоча, насправді, вони цього й жадають».

— Любовна історія? — запитав він, похмуро відчиняючи двері.

— Ні. Це про війну.

Дорогою до ліфта вона додала:

— Він говорить те ж саме, що і мої мама з татом.

— Хто? Цей Абботсон?

— У нього є теорія. Якби Джо Занґара не влучив у Рузвельта, той би витягнув Америку з Депресії, і так би її озброїв, що...

Рита вмовкла на півслові. Вони підійшли до ліфта, де чекали інші люди.

Потім, коли вони вже їхали нічними вулицями у мерседес-бенц Віндема-Метсона, вона повернулася до своєї розповіді:

— Теорія Абендсена полягає в тому, що Рузвельт був би дуже сильним президентом. Таким сильним, як Лінкольн. Він це показав усіма своїми нововведеннями за той рік, що пробув при владі. Ця книга — вигадка. Я маю на увазі, що художня. Рузвельта не вбили в Маямі. Він живе й далі, і його переобирають у 1936 році, тобто він лишається президентом до 1940-го, коли уже йде війна. Розумієте? Він досі президент, коли Німеччина нападає на Англію, Францію та Польщу. І він усе це бачить. Він зміцнює Америку. Ґарнер був направду жахливим президентом. Багато з того, що трапилося, на його совісті. А тоді, у 1940-му, обирають не республіканця Брикера, а демократа...

— Ну, це за тим Абельсоном,— перебив її Віндем-Метсон.

Він глянув на дівчину, яка сиділа поруч. «Господи. Прочитають книжку, а потім розводяться без кінця-краю».

— Згідно з його теорією, після Рузвельта президентом став би не прихильник політики невтручання, Брикер, а Рексфорд Таґвел.

Її гладеньке обличчя, вкрите миготливими відблисками автомобільних фар, світилося від збудження. Широко розплющивши очі, вона супроводжувала свої слова жестами.

— І він дуже активно продовжував би антинацистську політику Рузвельта. Тому у 1941-му Німеччина побоялася б прийти на допомогу Японії. Вони порушили б угоду. Розумієте?

Розвернувшись до нього, вона енергійно вчепилася йому в плече і сказала:

— І тому Німеччина та Японія програли б війну!

Він розсміявся.

Впиваючись у нього очима, намагаючись щось відшукати у виразі його обличчя — він не знав, що саме, та й узагалі треба було стежити за потоком машин, — вона сказала:

— Це не смішно. Усе так і трапилося б. Сполучені Штати могли розчавити японців. І...

— Як? — перервав він.

— У книзі якраз про це і йдеться.

Вона помовчала і продовжила:

— У художній формі. Звісно, там багато вигаданих епізодів. Ну, тобто він мав зробити книгу захопливою, інакше люди б її не читали. Там і любовна лінія є. Про одну молоду пару. Хлопець служить в