Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
— З Еббі нічого не станеться, якщо вона почекає кілька хвилин. Дорказ прилягла. Ранкова нудота.
— Маячня! Якщо вона вагітна, тоді чому б їй не дозволити мені зробити аналіз? Анно, я можу помітити вагітність на два тижні раніше, ніж будь-хто інший, — і ти про це знаєш. Думаю, що я мушу бути рішучим з цією дівчиною.
— Джубале, ти її не чіпатимеш! Вона боїться, що не завагітніла... І їй якомога довше хочеться думати, що це таки сталося, — поки вона не переконається в зворотньому. Хіба ти нічого не знаєш про жінок?
— Гм... ні. Але я поміркую над цим. Ну нічого, добре; я її не чіпатиму. Але чому ти не принесла наше маленьке янголятко, щоб поняньчитися з нею тут? У тебе вільні обидві руки, коли я тобі щось диктую.
— По-перше, я рада, що цього не зробила, — вона могла б зрозуміти, що ти говорив...
— Виходить, я погано на неї впливаю, так?
— Вона ще надто мала, щоб розуміти солодкий сироп підтексту, бос. Проте справжня причина в тому, що ти нічого не робиш, коли я приношу її, а просто граєшся з нею.
— Хіба можна придумати кращий спосіб збагачення марних годин?
— Джубале, я ціную той факт, що ти так захопився моєю донькою; думаю, що вона дуже схожа на мене. Проте ти проводиш увесь час, або граючись з нею... або побиваючись. І це погано.
— Як скоро ми отримаємо виплати?
— Це не стосується справи. Якщо ти найближчим часом не почнеш писати свої оповідання, то це викличе ментальний закреп. Дійшло вже до того, що Дорказ, Ларрі та я гриземо нігті, — а коли ти вигукуєш «Сюди», ми починаємо тремтіти з полегшенням. Ось тільки це завжди фальшива тривога.
— Чи є в банку гроші, що можуть оплатити рахунки, які тебе непокоять?
— А що непокоїть тебе, бос?
Джубал задумався. Чи варто їй говорити? Жодних сумнівів, що батьківство Ебігейл встановлено, у його голові, в її імені; Анна вагалася між «Ебігейл» та «Зенобією» і вирішила дати малечі обидва імені. Вона ніколи не згадувала про значення цих імен — і, очевидно, не знала, що ці значення йому відомі.
Анна м'яко продовжила:
— Ти не обдуриш нікого, окрім себе, Джубале. Дорказ, Ларрі та я знаємо, що Майк може про себе подбати... І тобі теж слід про це знати. Проте тому, що ти так через це нервував...
— Нервував? Я?
— Ларрі потайки встановив у своїй кімнаті стерео, і хтось із нас трьох завжди дивився новини. Кожен випуск. Не тому, що ми непокоїлися, — бо це не так, принаймні для всіх, окрім тебе. Але, коли Майк з'являється в новинах, — а, звичайно ж, таке трапляється, бо він і досі Людина з Марса — ми дізнаємося про це ще до того, як ті безглузді вирізки потраплять до тебе. Хотіла б я, щоб ти більше їх не читав.
— Як ти можеш знати все про кожну вирізку? Я подолав чимало проблем, щоб побачити те, чого ти не знала. Я думав.
— Бос, — втомлено сказала вона, — комусь потрібно розбирати сміття. Думаєш, Ларрі не вміє читати?
— Ага. Відколи пішов Дюк, той занудний потаємний сховок працює неправильно. Чорт, нічого не працює!
— Все, що тобі потрібно зробити,— це написати Майку, що ти хочеш, щоб Дюк повернувся. І він одразу ж тут з'явиться.
— Ти ж знаєш, що я цього не можу зробити.
Те, що Анна говорила чисту правду, загнало його в глухий кут... А вслід за цією думкою прийшла несподівана й гірка підозра.
— Анно! Ти й досі тут тому, що Майк сказав тобі залишитися?
Вона негайно ж відповіла:
— Я тут, тому що хочу тут бути.
— Гм... Я не впевнений, що це чесна відповідь.
— Джубале, інколи я хотіла б, щоб ти був достатньо юним для того, щоб я могла відлупцювати тебе різкою. Можна я спочатку закінчу думку?
— Надаю тобі слово.
Чи був би будь-хто з них тут? Чи вийшла б Мар'ям заміж за Стінкі й поїхала б у Бейрут, якби Майк цього не схвалив? Ім'я «Фатіма Мішель» може бути підтвердженням віри, яку вона прийняла, — та бажанням її чоловіка вшанувати свого найближчого друга? Чи, може, це код — такий відкритий, як і подвійне ім'я Еббі, — одне з яких стверджує, що Майк був кимось більшим від хрещеного для доньки доктора та місіс Махмуд? Якщо так, — то чи знає Стінкі, що носить роги? Чи він носить їх зі смиренною гордістю, мов святий Йосип? Гм... Але потрібно дійти якогось висновку, — наприклад, про те, що Стінкі знав про кожну хвилину життя своєї гурії: адже водне братерство не припускає дипломатичних пробілів у будь-якому важливому питанні. Якщо це й, звісно, справді було важливо, — в чому Джубал сильно сумнівався і як лікар, і агностик. Проте для них це було б...
— Ти не слухаєш.
— Вибач. Витаю у хмарах...
«І припини це, ти жахливий стариган... читати значення імен, які матері дали своїм дітям, — треба ж таке! Наступною стане нумерологія... Далі астрологія... Тоді — спіритизм, аж доки твоя старість не зайде так далеко, що все, що залишиться — це примусове лікування людини, надто дурної, щоб гідно відділитися від тіла. Піди до замкненої шухлядки номер дев'ять у клініці, код „Лета“, і використай щонайменше дві крупинки для впевненості. Хоча й однієї буде більш ніж достатньо».
— Тобі не потрібно читати ті стрічки новин, тому що ми дізнаємося усі громадські новини про Майка значно раніше. До того ж Бен дав нам водну обіцянку одразу ж повідомляти про будь-які особисті новини, які нам потрібно знати — і, звісно ж, Майк про це знає. Але, Джубале, Майку не можна зашкодити. Якби ти тільки побував у Гнізді, як це зробили ми троє, — ти б про це знав.
— Мене не запрошували.
— У нас теж не було спеціальних запрошень: ми просто пішли. Нікому не потрібне запрошення, щоб зайти у власний дім... Більше того: це їм воно потрібне, щоб прийти сюди. Як-от у «Смерті робітника»[90]. Однак ти просто
