Господиня - Стефані Маєр

— Залізай, — мовив він і завдав мене собі на плечі.

Цього разу я не почувалася так безпечно: Джаред притримував мене однією рукою. Другою він, мабуть, стискав рушницю. Мені це не подобалося, але почувши тупіт десятка ніг, що бігли тунелем, я не могла не думати про неї з вдячністю.

— Джареде, ти — бовдур! — волав Кайл. — Про що ти тільки думав?

— Охолонь, Кайле, — втрутився Джеб.

— Вона поранена? — схвильовано запитав Іян.

— Забирайтеся з дороги, — мовив Джаред цього разу спокійніше. — Я поспішаю. З Бандою все гаразд, але вона наполягла, щоб я зав’язав їй очі. Як Джеймі?

— У нього гарячка, — відповів Джеб.

— Банда дістала все, що нам потрібно.

Джаред рухався швидко, тунель стелився вниз.

— Давай я її понесу, — запропонував Іян.

— Їй і тут непогано.

— Все добре, не хвилюйся, — сказала я Іянові.

Знову підйом. Незважаючи на мою вагу, Джаред біг. Я чула, як за нами біжать усі решта.

Я одразу зрозуміла, коли ми опинилися на майдані,— почулися обурені вигуки й злісне перешіптування.

— Геть із дороги, — волав Джаред. — Док із Джеймі?

Я не розібрала відповіді. Джаред міг давно опустити мене на землю, але не хотів марнувати дорогоцінні секунди.

Позаду нас відлунювали сердиті голоси. Ми зайшли у вузький тунель, і луна стала гучнішою. Тепер я зорієнтувалась і збагнула, де ми: Джаред проминув переплетіння тунелів і завернув у третій коридор, який вів до спалень, — навіть із зав’язаними очима я навіч бачила двері, повз які ми пробігали.

Джаред різко зупинився і зняв мене з плеча. Зірвав пов’язку з очей.

Нашу кімнату освітлювали кілька тьмяних блакитних ліхтарів. Док випростався — мабуть, щойно скочив на ноги. Поряд із ним, притискаючи мокру шматку до чола Джеймі, стояла навколішках Шерон. Я ледве її впізнала — її обличчя було спотворене злобою. З другого боку від Джеймі намагалася зіп’ястися на ноги Меґґі.

Джеймі лежав червоний і обм’яклий, очі заплющені, груди ледь помітно здіймалися.

— Ти! — виплюнула Шерон і рвучко скочила на ноги. Вона кинулася на Джареда, мов кішка, цілячись нігтями йому обличчя.

Джаред схопив її за руки й, скрутивши їх за спиною, вивів Шерон із кімнати.

Меґґі, здавалося, от-от кинеться на допомогу дочці, проте Джеб обігнув Джареда з Шерон і став їй на заваді.

— Відпусти її! — гукнув Док, але Джаред його проігнорував.

— Вандо, лікуй! — мовив він до мене.

Док ступив крок уперед і відгородив Джеймі від мене.

— Доку, — засапано мовила я. Ворожість, що повисла в кімнаті над нерухомим тілом Джеймі, лякала. — Мені потрібна допомога. Будь ласка. Заради Джеймі.

Док не зрушив із місця — він досі не зводив погляду з Джареда та Шерон.

— Давайте, Доку, — втрутився Іян. Він став поруч і поклав руку мені на плече; в маленькій кімнатці була тиснява, я відчула напад клаустрофобії.— Через свою дурнувату гордість ви дозволите дитині померти?

— Це не гордість. Просто нам важко передбачити, як на нього вплинуть чужі ліки!

— Куди вже гірше!

— Доку, — мовила я. — Подивіться на моє обличчя.

Док не один відреагував на моє запрошення: Джеб, Іян і навіть Меґґі з цікавістю оглянули мене. Однак Меґґі одразу ж розізлилася на себе, що не змогла стримати цікавості, та швидко відвела погляд.

— Як? — запитав Док.

— Я покажу. Будь ласка. Ну, навіщо Джеймі й далі страждати?

Док вагався, зазираючи мені в обличчя, а тоді голосно зітхнув.

— Іян має рацію — гірше вже не буде. Якщо ці ліки вб’ють Джеймі…— він знизав плечима, згорбився й відійшов убік.

— Ні! — вигукнула Шерон.

Ніхто не звернув на неї уваги.

Я стала навколішки біля Джеймі, стягнула з плечей рюкзак і смикнула його, розкриваючи. Понишпорила всередині, поки не знайшла «Знеболювальне». Загорівся ясний промінь ліхтаря й освітив обличчя Джеймі.

— Іяне, води, будь ласка.

Я відкрутила кришечку й витягнула один малесенький квадратик. Потягнувши Джеймі за підборіддя, щоб розтулити йому рот, я відчула, як палає його шкіра. Поклала квадратик йому на язик і, не озираючись, простягнула руку. Іян подав мені миску з водою.

Обережно я влила трохи води в рот Джеймі, щоб ліки потрапили в шлунок. Пересохлим горлом Джеймі насилу ковтнув.

Я кинулася божевільно шукати тоненький флакончик-спрей. Нарешті відшукавши, зняла кришечку й одним швидким рухом розсіяла хмаринку ліків біля обличчя хлопчика. Я з нетерпінням чекала, поглядаючи на його груди, поки він її вдихне.

Я торкнулася обличчя Джеймі — воно просто палало! Я кинулася на пошуки «Від гарячки», сподіваючись, що ліки будуть такі ж прості у використанні. Кришечка відкрутилася, і виявилося, що під нею знов квадратики, цього разу блакитні. Я полегшено зітхнула й поклала один Джеймі на язик. Підхопила миску і вилила трохи води між його сухі губи.