Господиня - Стефані Маєр

— Ого, — мовила вона. — Цілителька Вогненна Плетениця. Зараз я вас вилікую. Що трапилося?

Я розповіла свою історію вдруге, поки жінки вели мене по коридору й завели в перші двері. Тут мене вклали на застелене м’яким папером ліжко.

Кімната здавалася знайомою. Я бувала в такому місці всього раз, але дитинство Мелані було сповнене таких спогадів. Короткий ряд шухляд, умивальник, де цілителька мила руки, чисті білі стіни…

— Спочатку найважливіше, — весело промовила Вогненна Плетениця. З цими словами вона відчинила шафку, закладену рядами однакових білих циліндрів. Вона швидко, не дивлячись, витягнула один — схоже, знала, що їй треба. На пляшечці виднівся дрібний напис, але його годі було роздивитися. — Трохи знеболювального не завадить, як гадаєте?

Я прочитала напис, коли вона розкручувала кришечку. Одне слово. «Знеболювальне»? Так і написано?

— Розтуліть рота, Скляна Шпичко.

Я послухалася. Цілителька витягнула маленький тонкий квадратик — схожий на серветку — й поклала мені на язик. Він одразу ж розчинився. Я не відчула ніякого смаку, просто ковтнула.

— Краще? — запитала цілителька.

Таки стало легше. Вже. У голові прояснилося — я могла легко зосередитися. Біль зник разом із маленьким квадратиком. Просто розчинився. Я шоковано кліпнула.

— Так.

— Я знаю, що зараз ви почуваєтеся краще, але, будь ласка, не ворушіться. Ваші рани ще не зцілені.

— Звісно.

— Бірюза, принесіть, будь ласка, води. Здається, в неї в роті пересохло.

— Вже несу, цілителько Плетениця.

Старша жінка вийшла з кімнати.

Цілителька відчинила ще одну шафку, заставлену білими пляшечками.

— Те, що треба.

Вона витягнула одну пляшечку, тоді іншу.

Ніби навмисно, вона вимовляла вголос назви ліків.

— «Очистка» — «Внутрішня» і «Зовнішня»… «Зцілення»… «Замазка»… Де ж воно… а, ось — «Розгладжування». Нам же не потрібно, щоб на такому симпатичному личку залишився шрам, еге ж?

— Ну… ні.

— Не хвилюйтеся. Незабаром ви знову будете в ідеальному стані.

— Дякую.

— Будь ласка.

Вона схилилася наді мною з новою пляшечкою в руках, підділа кришечку — виявилося, що всередині аерозольна насадка. Спочатку цілителька обробила передпліччя — рану оповила прозора хмаринка без запаху.

— Мабуть, приємно лікувати інших, — я обрала правильний тон: зацікавлений, проте не наполегливий. — Відтоді як мене вживили, я ще не була в лікарні. Тут так цікаво.

— Так, мені подобається.

Вона почала обприскувати моє обличчя.

— А що ви робите зараз?

Цілителька усміхнулася — напевно, я була не першою допитливою душею.

— Це «Очистка», щоб у рану не потрапила інфекція. Вона вбиває мікробів.

— «Очистка», — повторила я пошепки.

— А це — «Очистка внутрішня». Про всяк випадок, якщо інфекція вже встигла потрапити в рану. Вдихніть, будь ласка.

В руці цілительки з’явилася ще одна пляшечка з пульверизатором, цього разу трохи тонша. Вогненна Плетениця легенько натиснула, і біля обличчя зависла ще одна хмаринка. Я слухняно вдихнула — цього разу хмаринка була зі смаком м’яти.

— А це «Зцілення», — провадила цілителька Плетениця, відкручуючи кришечку наступної пляшечки, під якою ховалася піпетка. — Допоможе тканинам зростися, щоб одужання йшло правильно.

Вона вичавила кілька крапель прозорої рідини у широкий поріз і стиснула краї рани докупи. Ніякого болю — тільки дотик її ніжних пальців.

— Зараз скріпимо й продовжимо, — цілителька відкоркувала тюбик і вичавила на палець широку смужку густого прозорого гелю. — Це мов клей, — пояснила вона. — Гель склеює краї рани, поки «Зцілення» робить свою справу, — одним швидким рухом вона розмазала гель по моїй руці.— Можете поворушити рукою. З нею ми вже закінчили.

Я підняла руку й подивилася на результат: під блискучим шаром гелю виднілася ледь помітна рожева смуга. Кров залишилася на шкірі, але більше не цебеніла. Поки я дивилася, цілителька одним рухом витерла залишки крові вологим рушником.

— Поверніться, будь ласка. Гм… Добряче ви впали на каміння. Просто жах.

— Так. Не пощастило.

— Що ж, добре, що принаймні ви змогли дістатися сюди самотужки.

Цілителька крапнула кілька капель «Зцілення» мені на щоку й розтерла пальцями.

— Обожнюю дивитися, як воно працює. На вигляд уже набагато краще. Гаразд… тепер по краях, — вона усміхалася сама до себе. — Ще один шар. І ще тут почистимо. — Вона попрацювала ще з хвилинку. — Дуже добре.

— Вода, — сказала старша жінка, увійшовши до кімнати.

— Дякую, Бірюза.

— Покличете, якщо вам іще щось знадобиться. Я буду при вході.

— Дякую.

Бірюза вийшла. Звідки вона, чи не з Планети Квітів? Блакитні квіти — це рідкість, а ім’я пасує.

— Тепер можете сісти. Як почуваєтеся?

Я повільно підвелася.

— Ідеально.