Леобург - Ірина Грабовська

Яблонський ніколи не хибить.

— Ми все одно вільні!

Поліціянт прибрав приклад з плеча. Рука з гвинтівкою безсило повиснула.

Товариші стягли несамовитого хлопця з барикади. З боку собору до них побігли протестувальники.

Тео видихнув і відхилився від прицілу. Все змішалося.

— Обере-е-е-ежно-о-о!

Федя рвучко обернувся. Просто на нього з пелехів пари з риком насувалася гігантська махина. Він ледве встиг ухилитися, як ківш урізався в самісіньку гущавину кундшафтерів, які наступали на захисників табору. Почулися придушені крики, виск, стогони, під масивними колесами щось вибухало. Люди порснули з-під залізного монстра врозтіч. А ківш уже трощив барикаду. Поліція відкрила вогонь. Бородань за кермом у перекошеному льотному шоломі навіжено смикав важелі й сипав прокльонами. Бульдозер важко розвернувся, кулі зрешетили скло кабіни. Водій захитався й уперся головою у важелі. Мотор гримкотів, але машина втратила керування. Дверцята кабіни відчинилися просто навпроти Феді.

— Сідай!

Феді здалося, що команда лунає у нього в голові. Але це був не Тео. Хтось гукав до нього з-за барикади.

— Сідай!

У пролам посипали «акули». Їхні кийки спалахували електричними розрядами. Федя кинувся до бульдозера, відсунув мертвого водія й скочив у кабіну. На щастя, паровий двигун досі працював.

— Господи Боже мій,— засичав Федя, смикаючи важелі трансмісії.— Та їдь уже, курво... ну!

Ледве розібравши німецькі написи на циферблатах, він щосили вдавив регулятор тиску. Двигун натужно заревів, бульдозер рушив з місця. Федя смикнув руків’я і здійняв ківш, аби захиститися від куль. Бульдозер бадьоро поповз уперед, руйнуючи все на своєму шляху.

Поліція загальмувала, загін почав перегруповуватися. Федя пустив машину просто на них і сховався під панель керування. По кабіні люто замолотили кулі. Ківш урізався в барикаду, машину струснуло. Цієї миті по кабіні щось гепнуло. Заскреготало залізо. Федя глипнув угору. З проламу в стелі на нього дивилися опуклі лінзи шолома.

— От дідько...

Кийок, що виблискував синіми іскрами, ковзнув усередину. Федя дивом ухилився і вихопив револьвер. Руки тремтіли, тіло не слухалося. Він підбив курок і спрямував цівку на противника.

Гримнув постріл. «Шоломоголовий» зник з проламу, але щось знову бахнуло по кабіні. Федя побачив Давида. З цівки його револьвера курився димок.

— Живий?

Федя щось нерозбірливо пробелькотів у відповідь. Револьвер у його руці так і лишився невикористаним. Вигнанець зістрибнув на землю й побіг. Загін заблокованих захисників табору скористався секундною розгубленістю поліції. Вони перебігли і захопили місце за дальньою барикадою майже біля собору. Федя витер піт з чола і потягнув важелі на себе. Кабіну сповнило парою, машина дала задній хід.

Тепер головне — знайти Джекі. Якщо вона ще жива.

На перехресті прицілу з’явилася нова ціль: боєць «акул», який роздавав електричні удари навсібіч, прокладаючи дорогу своїм людям до собору.

— Привіт!

Тео сіпнувся й роздратовано видихнув.

— Як тут справи?

Вигнанка, незвично жвава, всілася поруч. Вона стискала в руках новеньку пневмогвинтівку.

— Так, це мені,— коротко наказав Тео.— І сховайся за стіною. Жінкам тут не місце.

— Га?

Лейла презирливо посміхнулася, ніби не повірила в те, що почула. Яблонський простягнув руку, але дівчина вдарила по ній і капризно закопилила губи.

— Хіба тебе змалку не вчили, що брати чужі іграшки негарно? — глузливо кинула вона.— Працюй чим є!

Що вона собі дозволяє? Тео здивовано вигнув брову. Лейла притулилася до блискучої латунної трубки прицілу.

— А ми таки непогано влупили їм по сраці,— прошепотіла вигнанка.— Он той, командир, мій.

Тео повернувся до прицілу. Загін Давида справді перейшов у контратаку і тиснув поліцію до напівзруйнованої східної барикади. Один з Оздемирових «спеців» у новеньких, ще блискучих обладунках указував своїм людям потрібний напрямок. Раптом він смикнувся і відсахнувся. Куля чиркнула об бруківку поруч. Балон Лейлиної гвинтівки тоненько свиснув. Ще одна куля розірвала мішок з піском на барикаді.

— Хай йому чорт!

Лейла роздратовано видихнула й зробила ще один невлучний постріл. «Акули» вже дивилися в їхній бік. Тео схопив вигнанку за руку. Ледве вони відсунулися від вікна, як протилежну стіну зрешетили кулі.

Тео потягнув дівчину за собою на інший кінець галереї. Лейла важко дихала, її очі гнівно блищали. Вони засіли біля іншого вікна.

— Якого біса, в мене ж так добре виходило. Та-а-ак, он ще один,— азартно прошепотіла вона за секунду.— Ближче, ближче підходь, дитинко...

Щось у її інтонації здалося Тео пекельно моторошним. Він обернувся до неї й заворожено стежив за кожним рухом: як стискаються навколо цівки її тонкі пальці, як здіймається у глумливій, неусвідомленій посмішці куточок її уст, як тремтять вії від звуків чужих пострілів. Лейлине дихання стало уривчастим, на чолі проступили краплини поту, вона закусила нижню губу і примружилася, ніби у передчутті неймовірного, божевільного задоволення. Поклала палець на спусковий гачок. Ще секунда і...

— Пух! — прошепотіла Лейла і вистрілила.

Командир «акул» упав долілиць.

— Влучила! — зойкнула дівчина, і її чорні очі спалахнули від пристрасних радощів.— Диви, Яблонський! Я його завалила! І...— вона знову притулилася.— Бах! Ще один! Ха! — вона сховалася за стіну й потрусила гвинтівкою, сяючи щасливою посмішкою.— Я класно стріляю!

Тео відсунувся від вікна й кинув на неї похмурий погляд.

— Це живі люди.

— Були,— жорстко відповіла Лейла.— Я була на вулиці Справедливості, моралфаже. Я все бачила.

— Змінюймо місце.

Вони поповзли до сходів, що вели з хорів униз.

Спускаючись, Тео мигцем побачив дещо на тому боці площі. Він припав плечем до стіни й обережно визирнув. Трьома вузькими провулками повільно повзли якісь машини. За ними, на відстані в кілька метрів, рухалися загони поліції. Їх було набагато менше за тих, що штурмували табір.

Леобург уже потонув у сутінках, роздивитися детальніше було складно. Тео підняв гвинтівку і поглянув у приціл.

До площі наближалися Chemische Panzerwaffe.

Танки хімічної атаки.

Оздемір геть сказився?

Леобург до нещодавньої технічної виставки удосконалив британські вогнеметні моделі. Й тепер трибаштові панцирники сунули з західного боку, куди зігнали захисників майдану поліціянти.

— Kur-r-rwa,— загарчав Тео.

Лейла обернулася й запитливо кивнула. Потім глипнула у вікно.

— Боже, я й забула, що ця курка тут!

Тео простежив за її поглядом. Дівчина в сірому плащі й хустинці схилилася над пораненим. Танки невблаганно наближалися до неї.

Федя вискочив з бульдозера.