Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Джубал тихо промовив:

— Ти — селюк з великого міста, Бене. Знав я якось одну татуйовану леді. Дуже мила дівчина. Сильна у певному значенні. Проте солодка.

— Що ж... — припустив Бен, — я розповідаю тобі перші враження. Ця дівуля теж дуже мила — щойно ти звикнеш до її живописного оформлення і ще того факту, що з нею поряд зазвичай є жива змія.

Джубал похитав головою:

— Мені цікаво, чи є хоч один шанс, що це та сама жінка. У наші часи рідко коли зустрінеш повністю татуйовану жінку. Проте леді, яку я знав — десь років тридцять тому, — була б застарою зараз для того, щоб це була вона. Гадаю, до того ж вона надто сильно боялася змій — до межі пристойного. Хоча мені самому подобаються змії... З нетерпінням чекаю на зустріч з твоїм другом. Сподіваюся на неї.

— Побачиш, коли навідаєш Майка. Вона — хтось на кшталт мажордома для нього. І жриці, якщо ти пробачиш мені це слово. Патриція — але її називають «Пат» чи «Патті».

— О так! Джилл говорила про неї... І вона дуже її поважає. Хоча ніколи не згадувала про тату. Може, не думала, що це важливо. Чи, можливо, — що це не моє діло.

— Але вона якраз віку твоєї подруги, принаймні за її словами. Коли я сказав «крихітка», то знову ж таки описував перше враження. Вона виглядає на двадцять, проте стверджує, що її найстаршій дитині вже більше. У будь-якому разі вона вийшла, щоб зустріти мене, прикрашена лише широкою посмішкою, обвила мене руками й поцілувала. «Ти Бен, я знаю. Ласкаво просимо, брате! Я принесу тобі води!»

— Ти знаєш мене, Джубале. Я роками був газетним гульвісою — й навіть більше. Проте мене ніколи не цілувала абсолютно дивна крихітка, одягнена лише в тату... Яка вирішила бути такою ж дружньою та ніжною, як цуценя коллі. Я розгубився.

— Бідний Бен. Серце кров'ю обливається.

— Прокляття, ти почувався б так само.

— Ні. Згадай: я вже зустрічав одну татуйовану леді. Вони відчувають, що повністю одягнені в ті тату, й радше опираються тому, щоб вбратись в одяг. Чи, щонайменше, саме так було з моєю подругою Салако. Вона була японкою. Та зазвичай японці не так зациклені на тілі, як ми.

— Що ж, — відповів Бен, — Пат точно не зациклена на тілі, — лише на тату. Вона хоче, щоб після її смерті з неї зробити опудало і виставили напоказ — голою, як данину Джорджу.

— «Джорджу»?

— Вибач. Її чоловікові. Покійному, на моє щастя... Хоча вона говорила про нього так, наче він просто вийшов за пивом. Пат поводилася так, наче у будь-який момент була готова до пробного показу. Проте, перш за все, вона — леді... І вона не залишила мене розгубленим...

Розділ 31

Патриція обійняла Бена Кекстона й подарувала рішучий поцілунок братерства ще до того, як він зрозумів, хто на нього налетів. Вона відразу ж відчула його зніяковіння й здивувалася, тому що Майкл казав їй чекати на Бена, подумки показував його обличчя, пояснював, що Бен був братом з усією повнотою Внутрішнього Гнізда, — і їй було відомо, що для Джилл дорожчим за Бена був тільки Майк... Який завжди неодмінно був першим, оскільки Майк — це ключ і джерело всіх їхніх знань про воду життя.

Проте основою природи Патриції було вічне бажання робити інших людей такими ж щасливими, як вона; тому Пат зупинилася. Вона запропонувала Бену звільнитися від одягу, але зробила це мимохідь, не наполягаючи ні на чому, крім того, щоб Бен зняв черевики, — і пояснила це тим, що в Гнізді скрізь дуже м'яке, призначене для босих ніг, покриття, а тому можна обійтися без вуличного взуття. Підлога була така м'яка та чиста, що тільки Майк завдяки своїм вмінням міг підтримувати ту чистоту, що її Бен бачив на власні очі.

Крім цього, вона лише показала, куди повісити одяг, який, на його думку, був надто теплим для Гнізда, — і поспішила принести йому випити. Вона не запитувала про його уподобання, бо знала їх від Джилл. Пат тільки вирішила що цього разу обере подвійне мартіні замість скотчу чи содової: нещасний любчик здавався втомленим. Коли вона повернулася з напоями для кожного з них, Бен вже роззувся та зняв діловий піджак.

— Брате, ніколи не відчувай спраги.

— Ми розділяємо воду, — погодився він і випив. — Проте у цьому надзвичайно мало води.

— Достатньо, — відповіла вона. — Майкл каже, що вода може бути повністю лише у думках; це розділення. Я ґрокаю, що він говорить правильно.

— Я ґрокаю. І це саме те, що мені було потрібно. Дякую, Патті.

— Наше — твоє, а твоє — наше. Ми раді, що ти безпечно дістався додому. Просто зараз всі інші на службі чи заняттях. Та ми не поспішаємо; вони прийдуть, коли очікування наповниться. Хочеш оглянути Гніздо?

Все ще збитий з пантелику, але зацікавлений, Бен дозволив їй провести для себе екскурсію. Деякі місця були банальними: величезна кухня з баром з одного боку кімнати, незвично малою кількістю пристроїв та такою ж м'якою підлогою, як і скрізь; натомість бібліотека була не така велика, але ще більше захаращена, ніж у Джубала; просторі й розкішні ванні кімнати; спальні, — Бен вирішив, що то, напевно, спальні, хоча там і не було ліжок: лише підлога, ще м'якша, ніж скрізь. Патті назвала їх «маленькими гніздечками» і показала йому одне, сказавши, що зазвичай спить там.

У цій кімнаті були також й її змії. Частина кімнати була пристосована для їх потреб. Бен намагався придушити у собі відразу до змій, коли підходив до кобр.

— Все добре, — запевняла вона його. — Раніше їх відділяло скло. Проте Майкл навчив їх, що вони не повинні заповзати за лінію.

— Я б радше довірився склу.

— Добре, Бене.

Незвичним коротким наказом вона повернула на місив скляну перегородку: вперед і догори. Але Бену полегшало лише тоді, коли вони пішли, — навіть попри те, що він скористався запрошенням погладити Солоденьку булочку. Перед тим, як повернутися у величезну вітальню, Пат показала йому ще одну кімнату. Вона була велика, кругла, з майже такою ж пухкою підлогою, як у спальнях, і також без меблів, у центрі був круглий резервуар з водою — майже басейн.

— Це, —