Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Бен здавався похмурим.

— Хотів би я, щоб ти міг.

— Я — ні. Але це лише початок. Це не допомогло б, навіть якби ми могли. Майк не зняв ані долара зі свого рахунку впродовж майже року. Я знаю про це тому, що Дуглас дзвонив мені, щоб запитати, чи потрібно знову інвестувати основну частину вкладу. Майк не переймається тим, щоб відповідати на його листи. Я сказав йому, що це — його головний біль... Проте якби я був розпорядником, то дотримувався б останніх інструкцій свого довірителя.

— Жодного зняття грошей? Джубале, він витрачає дуже багато.

— Можливо, афера з церквою приносить гарні гроші.

— Це і дивно. Церква Усіх Світів — не зовсім церква.

— Тоді що це?

— Гм... Це головним чином мовна школа.

— Повтори?

— Місце, де вивчають марсіанську мову.

— Але від цього не буде шкоди. Проте в такому разі мені хотілося б, щоб він не називав це церквою.

— Що ж, гадаю, що це і є церква, — у межах юридичного визначення.

— Послухай, Бене, каток для катання на роликах буде церквою, поки якась секта стверджуватиме, що він необхідний для їхньої віри та є складовою частиною їхнього благополуччя. Не потрібно навіть далеко ходити — досить просто заявити, що катання на роликах слугує бажаній думці, необов'язковій функціональній паралелі до того, що забезпечує релігійна музика у більшості церков. Якщо ти можеш оспівати велич Господа, то з таким самим успіхом це можна зробити, катаючись на роликах. Повір мені — все це згладилося б. У Малайя є храми, які є нічим особливим для сторонньої людини, а насправді це — пансіони для змій... Та їхній Вищий Суд визнає їх «церквами» — так само як у нас він захищав би секти.

— Ну, Майк теж розводить змій. А ще навчає марсіанської. Але, Джубале, — хіба немає ніяких винятків?

— Суперечливе запитання. Існують незначні обмеження у винесенні рішень. Церква зазвичай не може отримувати платню за спілкування чи виклик духів померлих, проте вона може приймати пожертви... І тоді дозвіл клієнтам робити «пожертви» насправді перетворюється в оплату. Людські жертвоприношення заборонені скрізь, — але я не можу бути впевненим, що цього й досі не роблять принаймні у кількох місцях на земній кулі... І, можливо, навіть прямо на цій колишній землі свободи й гідності.

Якщо придушувати будь-що, пов'язане з релігією, — це лише спричинить появу внутрішніх храмів, куди язичники не матимуть доступу. Бене, хіба Майк робить щось, за що його можуть заарештувати чи повісити?

— Я не знаю. Напевно, ні.

— Що ж, якщо він обережний... Фостеріти показали, як можна впоратися майже з усім. Точно зі значно більшим, аніж те, за що лінчували Джозефа Сміта.

— Фактично Майк багато що перейняв у фостерітів. І це — лише частина того, що мене турбує.

— Але що саме тебе турбує? Наприклад?

— Гм... Джубале, це має бути справою «водних братів».

— Добре; я здогадувався. Готовий зіткнутися з розжареними щипцями та ґратами, якщо знадобиться. Мені варто починати носити отруту в дірці зуба? Щоб виключити можливість, що я можу розколотися?

— Члени внутрішнього кола повинні вміти добровільно відділитися від тіла у будь-яку мить, без усіляких отрут.

— Вибач, Бене. Я ніколи не заходив так далеко. Не звертай уваги: я знаю інші адекватні способи встановлення фінального захисту замість захисту третього рівня. Нехай.

— Ти можеш відцідитися від тіла за бажаннями, сказали вони мені, — якщо перед цим вивчиш марсіанську... Джубале, я ж сказав, що Майк розводить змій. Я маю на увазі, що і в переносному, і в буквальному значеннях вся його церква — це зміїне кубло. Нездорове.

Але дозволь мені його описати. Храм Майка — це невелике місто, майже лабіринт. Велика аудиторія для громадських зустрічей, кілька менших — для зустрічей за запрошеннями; багато менших кімнат та житлові квартири, — дуже багато житлових квартир. Джилл надіслала мені радіограму, де йшлося про те, куди йти, — тож мене висадили біля входу до квартири на вулиці за Храмом. Житлові квартири над головною аудиторією приватні до такої міри, до якої це тільки можливо у місті.

Джубал кивнув.

— Це має сенс. Немає значення, твої дії законні чи ні, — а цікавість сусідів завжди дратує.

— У цьому разі це дуже гарна ідея. Мене впустили через кілька зовнішніх дверей; припускаю, що спочатку просканували (хоча я й не бачив сканера). Далі — ще через двоє автоматичних дверей, кожні з яких сповільнюють темп руху ймовірних нападників. Потім — вгору трубою стрибків. Джубале, це була незвичайна труба для стрибків. Її контролював не сам пасажир, а хтось, розташований за межами поля зору. Ще один доказ того, що вони хотіли приватності й мали намір її отримати — адже евентуальній групі копів знадобиться спеціальний підйомник, щоб потрапити нагору: там немає жодних сходів. Цей пристрій зовсім не схожий на звичайну трубу для стрибків — і, чесно кажучи, я уникав його, коли міг, бо мене там починало нудити.

— Я ніколи не користувався трубами — і не буду, — м'яко сказав Джубал.

— Ти б не заперечував проти цієї. Мене підіймали обережно, немов пір'їнку.

Не мене, Бене. Я не довіряю механізмам. Вони кусаються.

Джубал додав:

— Проте мушу зазначити, що мати Майка була однією з найвидатніших інженерів усіх часів, а його батько — справжній батько — був пілотом номер один та майстерним інженером, чи й навіть більше... І обоє досягли рівня геніїв. Якщо Майк вдосконалив труби для стрибків, щоб вони підходили людям, я б точно не здивувався.

— Можливо, й так. Я дістався вершини і приземлився, — ніяких спроб схопитися за щось, жодних сіток безпеки, якщо чесно, я теж не бачив. Через безліч дверей я пройшов у величезну вітальню. Величезну! Дуже дивно обставлену, — радше аскетично. Джубале, є люди, які вважають твоє домашнє господарство дивним.

— Навіть уявити не можу чому. Лише просто й зручно.

— Що ж, твоє ménage[72] — це Завершальна Школа Тітоньки Джейнс для Очищення Юних Леді, принаймні порівняно з вибриками Майка. Щойно зайшовши, я вже побачив перше, чому не повірив. Крихітка, татуйована від підборіддя до кінчиків пальців на ногах, геть зовсім неприкрита. Чорт, навіть домашнього фігового листочка — на ній були