Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
«Зоряне кільце» приховувало всередині й багато інших дивовиж: наприклад, кабіна корабля, окрім усього іншого, мала шість невеликих секцій площею від 20 до 30 квадратних метрів. Кожна з них була оснащена автоматичним механізмом компенсації зміни напрямку гравітації під час прискорення корабля, який до того ж обертав ці секції навколо їхніх осей для створення штучної гравітації. У цих секціях були відтворені різноманітні земні ландшафти: невеликий луг із чистим струмочком, що дзюркотить у траві; гайок із джерельцем; крихітний пляж із прибоєм, що накочував хвилями на берег… Ці пейзажі, просторово обмежені та витончені, немов намисто з відбірних перлин, відтворювали на борту корабля найкращі земні куточки. Реалізація подібного дизайнерського рішення на невеличкому космічному кораблі зоряного класу коштувала надзвичайно дорого.
Чен Сінь відчувала жаль і смуток, що такий довершений корабель із мікросвітом усередині приречений перетворитися незабаром на пласку картину. Вона будь-що намагалася уникнути думок про інші грандіозні та величні об’єкти, яким також невдовзі судилося зникнути, — загроза переходу у двовимірність нависала чорною парою крил над її думками, і вона не наважувалася підвести погляд.
Через дві години після відльоту «Зоряне кільце», як і усі інші, отримало повідомлення від уряду Федерації Сонячної системи про напад за теорією Темного лісу. Повідомлення зачитала Президентка Федерації: вона виявилася красивою і дуже молодою жінкою. Стоячи біля синього прапора Федерації, вона беземоційно зачитала текст повідомлення. Чен Сінь відзначила, що теперішній прапор міжнародного співтовариства дуже нагадує давнє полотнище ООН: таке ж блакитне тло, лише схематичне зображення Землі замінене на сонячний диск.
Цей останній, найважливіший, документ в історії людства виявився доволі коротким:
«П’ять годин тому ми за допомогою Системи раннього сповіщення Сонячної системи отримали підтвердження завдання удару за теорією Темного лісу.
Атака порушує вимірність простору: Сонячна система перетвориться з тривимірної ділянки на двовимірну, що повністю знищить життя в нашому світі.
За підрахунками цей процес триватиме 8–10 днів. На цю мить трансформація простору вже триває, а масштаб і швидкість процесу наростають.
Ми отримали підтвердження, що швидкість втечі із зони катастрофи дорівнює швидкості світла.
Годину тому Федеральний уряд разом із Парламентом ухвалили резолюцію про скасування дії всіх законів, які обмежують ескапізм. Але уряд змушений нагадати громадянам, що необхідна для втечі швидкість значно перевищує максимальну швидкість космічних кораблів, які наразі наявні у людства. Інакше кажучи, шанси на успішну втечу дорівнюють нулю.
Федеральний уряд, Парламент, Верховний суд та флот Федерації Сонячної системи виконуватимуть свої обов’язки до останнього».
Чен Сінь з АА не стали дивитися подальші випуски новин. Можливо, як стверджував Цао Бінь, теперішній світ сховищ і перетворився на справжній рай. Вони хотіли б подивитися, як це — жити в раю, але не наважувалися. Якщо все наближається до тотального знищення, то чим красивішим виявиться модерновий світ, тим сильніше вони страждатимуть від болісної втрати. Та й поготів: цей рай уже руйнувався від страху знищення, а тому прямував до пекла.
«Зоряне кільце» припинило прискорюватися. Юпітер за його кормою перетворився на крихітну жовтаву цятку. Наступні кілька днів Чен Сінь і АА провели у безперервній дрімоті, скориставшись обладнанням для штучного сну. У цьому самотньому плаванні крізь бездонну ніч назустріч кінцю всього сущого будь-яка бурхлива фантазія могла спричинити колапс людської свідомості.
***
Штучний інтелект бортової системи корабля пробудив Чен Сінь і АА від сну без сновидінь, коли «Зоряне кільце» підлітало до Плутона.
Крізь ілюмінатори й на моніторах можна було добре роздивитися карликову планету. Первинне враження виявилося таким, наче вони потрапили в темрявий світ, який нагадував навіки заплющене око. На такій відстані від Сонця його світло було надзвичайно тьмяним. Колір поверхні Плутона Чен Сінь і АА змогли роздивитися, лише коли «Зоряне кільце» опустилося на низьку орбіту: здавалося, що планета була зшита з чорних і синіх клаптів. Чорнилом відливали гірські породи — вони не обов’язково були дійсно чорного кольору, просто за такого тьмяного освітлення всі кольори сприймалися по-іншому. Сині ділянки утворювали замерзлі метан та нітроґен. Кажуть, що два століття тому, коли Плутон перебував в перигелії й обертався всередині орбіти Нептуна, це був геть інший світ — замерзле покривало з газів частково розтануло, утворивши тонкий шар атмосфери. Здалеку планета здавалася темно-жовтою.
«Зоряне кільце» продовжувало спуск на поверхню. Якби це відбувалося на Землі, то корабель уже вгвинчувався б у щільні шари атмосфери. Проте «Зоряне кільце» все ще розрізало вакуум, покладаючись лише на власні двигуни, аби сповільнюватися. Цієї миті на чорно-синій поверхні планети став помітним рядок комбінованих білих символів:
«Цивілізація Землі».
Напис був викладений сучасним стандартним письмом — ієрогліфи впереміш із латинськими літерами. Поруч розміщувалися кілька менших за розмірами рядків, які дублювали текст кількома давніми мовами. Чен Сінь помітила, що жоден із варіантів тексту не містить слова «музей». Корабель усе ще перебував на висоті у сто кілометрів від поверхні, а отже, написи були дійсно гігантські. Чен Сінь не могла точно визначити їх розмірів, але все одно це були найбільші написи зі створених коли-небудь людством. Усередині кожного із символів легко розмістилося б найбільше місто Землі. Коли «Зоряне кільце» знизилося до позначки 10 кілометрів, поле зору вже займав лише один із чотирьох велетенських ієрогліфів. Широченний майданчик, де приземлився корабель, був лише верхньою рискою ієрогліфа «цю» — 球, яким позначається Земля.
Керуючись підказками штучного інтелекту бортової системи корабля, Чен Сінь і АА одягнули легкі скафандри й спустилися трапом на поверхню Плутона. Зважаючи на лютий холод, системи підігріву скафандрів працювали на повну потужність. Уся площа майданчика була білого кольору, що у світлі зірок створювало ефект флуоресцентного мерехтіння. Зважаючи на численні сліди опіків на поверхні, цей майданчик часто використовувався для посадки та зльоту космічних кораблів, але зараз він пустував.
В Епоху сховищ Плутон нагадував Антарктиду в докризові часи: без постійних жителів і з нечисленними відвідувачами.
Небом швидко, немов привид серед зірок, пливла темна куля великого розміру, але роздивитися деталі поверхні годі було й сподіватися. Вони дивилися на Харон, супутник Плутона, з масою, що дорівнювала одній десятій маси самої планети. Ці два небесні тіла майже сформували систему подвійних планет, що оберталася навколо спільного центру.
На «Зоряному кільці» спалахнув прожектор. Оскільки планета не мала атмосфери, то променя не було видно, лише жовтаве коло світла затанцювало на чорному прямокутнику, що виднівся на віддалі. Цей чорний моноліт був єдиним виступом на площині білого кольору. Дивна простота цього монумента наштовхувала на думку
