Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Можливо, вона не помилялася.
Цієї миті Бай Айси помітив, що невеличка лунка, вирита Дін Ї на схилі дюни, почала стрімко розростатися у розмірах. Вони відскочили вбік, спостерігаючи, як яма додає вшир та стає дедалі глибшою. Скоро дно вирви потонуло в тіні. Усе нові потоки піску стікали з країв усередину, і незабаром вирва сягнула сотні метрів у діаметрі, проковтнувши сусідню дюну. Бай Айси кинувся до машини і стрибнув на місце водія, Дін Ї упав на пасажирське сидіння. Бай Айси відчув, як машина повільно сповзає в яму разом із піском. Він завів двигун, натиснув на газ і побачив, як прокручуються колеса, але авто продовжує котитися у прірву.
— Хе-хе-хе-хе-хе-хе… — Дін Ї знову залився зловісним сміхом.
Бай Айси перевів електричний двигун автомобіля на повну потужність. Колеса шалено крутилися, місячи та розкидаючи пісок, але автомобіль усе одно невмолимо сповзав назад разом із морем піску, немов тарілка, що стоїть на скатертині, яку тягнуть зі столу.
— Ніагара! Чистий Ніагарський водоспад! Га-га-га-га, — продовжував заливатися сміхом Дін Ї.
Бай Айси роззирнувся і побачив картину, від якої у нього кров застигла в жилах: вирва в піску розрослася аж до обрію, проковтнувши всю пустелю. Світ перетворився на величезну яму з безоднею замість дна. Піщані потоки з її країв зривалися униз, перетворюючись на струмені великого жовтого водоспаду. Дін Ї дещо помилився у своєму описі: Ніагарський водоспад губився в кутку цього жахливого піщаного виру. Край вирви закільцьовував землю й небо, тягнучись звідси ген до небокраю. Автомобіль продовжував ковзати до краю ями, пришвидшуючись щосекунди. Бай Айси наступив на педаль газу всією вагою, але марно.
— Дурнику, ти справді вважаєш, що ми зможемо врятуватися? — з дивною усмішкою запитав Дін Ї. — Швидкість втечі! Чому б тобі не вирахувати швидкість втечі? Чи у тебе дупа замість голови? Га-га-га-га…
Автомобіль перевалився через край ями і понісся у піщаному водоспаді. Рух піщинок майже зупинився, поглинутий разом із усім сущим бездонною темрявою. Бай Айси закричав від нестримного жаху, але не чув власного голосу, лише їдкий сміх Дін Ї.
— Га-га-га-га-га, на цьому бенкеті життя не залишилося жодного столу з неторканими стравами, як і незайманої дівчини… Буга-га-га-га-га-а… Бу-га-га!
***
Бай Айс виринув із кошмарного сновидіння, відчуваючи, що все тіло вкрите холодним липким потом, який краплинами плавав довкола нього у невагомості. Полевітувавши задумливо деякий час, він схопився й кинувся до каюти Василенка. Достукатися до адмірала виявилося непросто — він міцно спав.
— Адмірале, не треба залишати цю річ, отой папірець, усередині корабля. Я маю на увазі, не дозволяйте «Одкровенню» перебувати біля нього! Нам слід забиратися звідси, і чим швидше й далі, тим ліпше!
— Ти щось знайшов?
— Ні, це лише моя інтуїція.
— У тебе змарнілий вигляд. Швидше за все, це перевтома, тому ти такий знервований. Цей об’єкт… не думаю, що він має якусь структуру. Гадаю, він усередині порожній, а тому нешкідливий.
Бай Айс схопив Василенка за плечі й зазирнув йому в очі.
— Зараз не найкращий час для пихи!
— Що?
— Я сказав, що зараз неслушний момент демонструвати свою зарозумілість! Слабкість і незнання не є перешкодами для виживання, на відміну від зарозумілості. Пригадай події з Краплиною!
Останні слова Бай Айса, здавалося, подіяли — Василенко кілька секунд мовчки дивився на нього, а потім повільно кивнув.
— Добре, докторе, я дослухаюся до вашої поради: «Одкровення» віддалиться від об’єкта на тисячу кілометрів. Ми залишимо для спостереження лише невеликий човник… Чи ліпше буде відлетіти на дві тисячі кілометрів?
Бай Айс відпустив Василенка й змахнув піт із чола.
— Це тобі вирішувати. Але я думаю, чим далі, тим ліпше. Я якнайшвидше напишу офіційний рапорт на ім’я командування, в якому викладу власні припущення й теорії.
Закінчивши говорити, він розвернувся й, спотикаючись, побрів геть.
***
«Одкровення» відокремилося від об’єкта. Він проковзнув крізь корпус корабля й опинився у відкритому космосі. Оскільки фон знову став темним, аркуш перетворився з прозорого на білий, повернувши схожість із папірцем. «Одкровення» поступово віддалялося від нього, доки не опинилося на відстані двох тисяч кілометрів. Після цього корабель продовжував рухатися паралельним курсом, очікуючи на прибуття «Прийдешнього». На відстані десяти метрів від аркушика залишився чатувати човник із двома членами екіпажу на борту.
Випромінювані об’єктом гравітаційні хвилі продовжували затихати одночасно з поступовим зменшенням яскравості світла.
Бай Айс зачинився в лабораторії «Одкровення», відкривши десяток інформаційних вікон, підключених до квантового комп’ютера корабля. На них виводилися обчислення: щільні рядки формул і рівнянь, матриць та кривих графіків. Оточений зусібіч інформаційними вікнами, Бай Айс здавався роздратованим диким звіром, загнаним у пастку.
Приблизно через 50 годин після зміни «Одкровенням» місцеперебування випромінювані аркушиком гравітаційні хвилі повністю зникли, а молочно-біле світло, блимнувши наостанок двічі, згаснуло. Об’єкт зник.
— Він випарувався без залишку? — запитав Василенко.
— Швидше за все, ні. Але ми більше не в змозі його бачити, — втомлено похитав головою Бай Айс, закриваючи одне за одним інформаційні вікна.
Ще за кілька годин безрезультатних пошуків Василенко наказав човнику, який лишався спостерігати за об’єктом, повертатися на «Одкровення». Але жоден із членів екіпажу човника не відповідав на звернення по радіо; в ефірі чулися лише уривки їхньої панічної розмови:
— Поглянь-но вниз! Що там відбувається?
— Щось піднімається!
— Не чіпай цього! Забираймося!!!
— Мої ноги! А-а-а…
Після почутого крику екіпаж «Одкровення» побачив на моніторі спостереження, як один із пілотів вибрався з човника й спробував утекти, активувавши рушії на ранці скафандра. Цієї миті спалахнуло сильне світло, що линуло від днища човника, яке, здавалося, почало плавитися. Човник нагадував кульку морозива, покладену на розжарене скло: днище літального апарата плавилося й розтікалося навсібіч. «Скло» лишалося непомітним, і його існування можна було зауважити тільки по тому, як на цій невидимій площині розтікається оплавлене місиво човника. Розплавлена речовина вкривала поверхню «скла» дуже тонким шаром, що виблискував яскравим різнобарв’ям, ніби на площині вибухали залпи феєрверків.
Пілоту певний час вдавалося віддалятися від площини, але згодом його стало тягнути назад до неї, ніби під дією сили тяжіння, яка щомиті наростала. Скоро його ноги торкнулися пласкої поверхні — й одразу ж розтанули в сліпучому сяйві. За мить поверхнею почала розтікатися й решта його тіла, різко обірвавши жахливий крик.
— Усьому екіпажу зайняти місця у антиперевантажувальних кріслах згідно зі штатним розкладом! Двигуни на повну потужність!
Побачивши, як ноги пілота торкнулися невидимої поверхні, Василенко одразу перебрав на себе командування «Одкровенням» і віддав наказ про втечу, не чекаючи реакції командира судна. «Одкровення» не було кораблем зоряного класу, а отже, під час максимального прискорення екіпаж не потрібно було переводити у стан глибоководного занурення. Але і такого прискорення вистачило, щоб членів екіпажу міцно втиснуло у крісла. Позаяк наказ до виконання було віддано дуже швидко, не всі встигли зайняти належні місця, тому багато хто отримав травми від падіння на підлогу та внаслідок перевантаження. Сопла двигунів «Одкровення» викидали потоки плазми завдовжки у кілька кілометрів, пронизуючи темну ніч космосу. Там, де човник усе ще танув на невидимій поверхні, продовжували спалахувати фосфоресцентні вогники, немов
