Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Насправді частина цього світильника, яка виробляє енергію для лампи, не менш складна, ніж велика електростанція. А сама лампа — передовий технічний винахід, бо не має нитки розжарювання чи якогось газорозрядного джерела світла. Я не знаю принципу їх роботи, але вони можуть світити впродовж ста тисяч років! І ті двері, крізь які ви ввійшли, мають залишитися функціональними впродовж пів мільйона років за відсутності якихось катаклізмів. Але потім кожному, хто захоче потрапити всередину, доведеться їх вибивати. Утім, на той час тут уже протягом чотирьохсот тисяч років пануватиме темрява, хоча для подорожі у сто мільйонів років це буде тільки початок…
Чен Сінь зняла рукавицю скафандра й доторкнулася до холодної кам’яної поверхні написів. Притулившись до стіни печери, вона невідривно дивилася на ряд світильників, що зміївся в темряві. Чен Сінь згадала, де бачила подібне: могила Руссо у паризькому Пантеоні. Тепер тьмяні жовті світильники стали ще більше нагадувати їй не електричне світло, а крихітні вогники свічок, що от-от згаснуть.
— Дитино, я бачу, ти не з говірких, — сказав Ло Цзі з турботою у голосі, якої Чен Сінь давно не чула.
— Вона завжди була такою, — відповіла АА.
— О, а я замолоду любив потеревенити, потім відучився, а зараз знову не можу стримати язика за зубами. Я вам не сильно надокучаю?
— Зовсім ні, — беземоційно відповіла Чен Сінь. — Просто… я вражена всім цим, у мене бракує слів.
А що можна було сказати? Історія людської цивілізації схожа на шалений ривок, що тривав упродовж п’яти тисяч років. Постійний прогрес лише прискорював створення винаходів; незчисленні дива породжували нові чудеса; люди, здавалося, перетворилися на богів, але зрештою мусили визнати, що справжня влада — лише в руках часу, бо залишити після себе бодай якийсь слід виявилося важче, ніж створити світ. Наприкінці історії цивілізації людству знову лишалося займатися тим, що воно робило на зорі існування, — різьбити позначки на камені.
Чен Сінь уважно роздивлялася нанесені на стіни печери знаки: першими в око впали фігурки чоловіка й жінки — ймовірно, це була спроба донести до майбутніх відкривачів людську подобу. Однак ця пара — протилежність до схематичного малюнка з пластинок «Піонерів», що відлетіли в глибокий космос у середині ХХ століття. Їхня постава й реалістичність зображення наводили на думку про Адама та Єву.
Далі стіну вкривали клинописні значки й ієрогліфи, вочевидь, скопійовані з якихось старожитностей, які, ймовірно, вже неможливо було дешифрувати. Якщо це так, то хіба не безглуздо сподіватися, що прибульці з інших світів зможуть їх зрозуміти? Ще далі Чен Сінь побачила давньокитайську поезію, принаймні вона припустила це з огляду на характерне розміщення каліграфічних елементів. Хоча вона не зрозуміла ані слова, проте впізнала вигляд даджуань[26].
— Це Ши Цзін, або «Книга пісень»[27], — пояснив Ло Цзі. — Якщо йтимете вздовж стіни далі, то побачите фрагменти класичних творів давньогрецьких філософів. Аби дістатися знайомих вам мов і текстів, доведеться подолати кілька десятків метрів.
Чен Сінь під рядками грецьких літер побачила зображення філософів у просторих шатах, які, здавалося, сперечалися на агорі посеред кам’яних колон. Їй спала на думку одна ідея, тож вона повернулася до початку стіни печери, але не знайшла того, що шукала.
— Ти шукаєш Розетський камінь? — спитав Ло Цзі.
— Так. Хіба ви не передбачили системи, яка допомогла б із перекладом?
— Дитино, це різьблення по каменю, а не комп’ютер. Яким чином ми змогли б розмістити тут щось подібне?
АА й собі поглянула на стіну печери, а потім перевела здивований погляд на Ло Цзі:
— Тобто ви вигравірували тут тексти, які навіть ми не можемо зрозуміти, сподіваючись, що якісь прибульці зможуть розшифрувати їх у майбутньому?
Це було щирою правдою: для прибульців класичні тексти людської цивілізації, висічені на стінах печери, здаватимуться не зрозумілішими, ніж для нас критське ієрогліфічне письмо, лінійне письмо А чи інші старовинні недешифровані письмена. Можливо, ніхто з ідеологів цього проєкту навіть не сподівався, що їхню працю хтось колись зможе зрозуміти. Коли будівничі цієї циклопічної споруди зрозуміли реальну силу часу, вони не думали про те, що зникла цивілізація здатна залишити по собі згадку, яка проіснує еони. Як і казав Ло Цзі — тут не музей.
Музей створюється для відвідувачів, а тут від самого початку планувався надгробок для творців.
Трійця рушила далі під ритмічний перестук костурів Ло Цзі.
— Я часто прогулююся тут, розмірковуючи про дещо цікаве… — Ло Цзі зупинився й тицьнув костуром у зображення стародавнього воїна в обладунках і зі списом у руках. — Це інформація про завоювання Сходу Александром Македонським. Якби він тоді просунувся ще трохи східніше, то зустрівся б із військами династії Цінь часів кінця періоду Чжаньґо. Яким шляхом тоді пішла б історія людства і де ми опинилися б зараз? — Через кілька метрів він знову вказав на стіну, де значки малої печатки поступалися місцем лішу[28]: — О, ми дійшли до часів династії Хань. Відтоді Китай пережив два об’єднання, які призвели до уніфікації суспільної думки та філософських поглядів. Як ви гадаєте, чи стали ці об’єднання благом для людської цивілізації? Зрештою, династія Хань підтримала конфуціанство як панівну ідеологію, але якби й надалі тривала суперечка сотень філософських шкіл, як у часи періоду Чжаньґо, то яким було б майбутнє? І чи стояли б ми тут зараз? — Ло Цзі костуром намалював у повітрі величезне коло: — У кожному історичному моменті ви можете відшукати безліч втрачених можливостей.
— Як і в житті, — стиха додала Чен Сінь.
— О ні, ні, ні, — заперечно захитав головою Ло Цзі. — Принаймні не для мене. Здається, я від життя отримав все сповна, ха-ха-ха. — Він із побоюванням глянув на Чен Сінь: — Дитино, тобі здається, що ти чогось недоотримала в цьому житті? Тоді не дай цьому повторитися в майбутньому.
— У нас нема майбутнього, — холодно зазначила АА, вважаючи, що в Ло Цзі почалися прояви старечої деменції.
Вони дісталися кінця печери, й Ло Цзі роззирнувся, аби поглянути на надгробний камінь людства. Почулося довге зітхання.
— Що ж, це місце будувалося, щоб простояти сотню мільйонів років, але все скінчиться менш ніж за сто років.
— Хто знає? Може, все це зможе побачити якась двовимірна пласка цивілізація, — відповіла АА.
— Гм, сподіваюся, що ти маєш рацію… А в цих трьох залах зберігаються артефакти.
Чен Сінь і АА роззирнулися й побачили, що простір знову розширюється. Але це були не виставкові зали, а радше запасники, місце зберігання фондів. Культурні реліквії були запаковані в однакові металеві бокси з ярликами, на яких детально перелічувався вміст кожного.
Ло Цзі постукав костуром по найближчому боксу:
— Як я вже казав, тут сховане не найважливіше. Уміст цих боксів збережеться щонайбільше впродовж 50 тисяч років, хоча статуї зможуть протриматися й мільйон. Але я не рекомендую вам забирати їх звідси: хоча в умовах мікрогравітації ви легко зможете їх транспортувати, вони займатимуть занадто багато місця… Утім, гаразд, ви можете відібрати все, що вам до душі.
АА схвильовано роздивилася навколо.
— Я пропоную брати картини, а не старовинні
