Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

Максимально наближена картинка на моніторі спостереження засвідчувала, що від човника залишилася цілою лише невелика частина верхівки, але й вона швидко розчинилася на площині, залитій світлом. Тіло пілота повністю розтеклося поверхнею, перетворившись на гігантську світну пласку фігурку людини, збільшену в розмірах, але позбавлену товщини та об’єму.

— Ми не рухаємося, — вимовив навігатор «Одкровення», важко ворушачи губами через перевантаження. — Корабель не прискорюється.

— Що ти там белькотиш?! — готовий був закричати Василенко, проте через збільшення ваги власного тіла спромігся лише прошепотіти.

Маючи здоровий глузд, у слова навігатора важко було повірити: всі члени екіпажу відчували неабияке перевантаження внаслідок прискорення корабля, що свідчило про рух «Одкровення». Тим, хто перебував на борту, було важко оцінювати переміщення літального апарата у космічному просторі за візуальними ознаками, оскільки відстань до небесних тіл, які могли слугувати орієнтирами, була надто великою, тож побачити паралакс за настільки короткий проміжок часу виявилося просто неможливим. Однак навігаційна система корабля могла відслідкувати прискорення й найменшу зміну місцеположення, а отже, її висновки мали бути безпомилковими.

На борту «Одкровення» відчувалося перевантаження, але корабель не прискорювався, ніби якась сила пришпилила його до цієї точки у просторі.

— Насправді ми прискорюємося, але простір у цьому місці тече у зворотному напрямку, компенсуючи наш рух, — вимовив Бай Айс слабким голосом.

— Простір тече? Куди?

— Туди, звісно.

Через перевантаження він не зміг вказати напрямок рукою, але всі одразу зрозуміли, про що йдеться. Мертва тиша запанувала на борту «Одкровення». Спочатку всі сприймали перевантаження як рятівну силу, що дає відчуття безпеки, проте зараз воно перетворилося на гніт, який перехоплював подих.

— Будь ласка, активуйте канал зв’язку з командуванням, — сказав Бай Айс. — Ми не маємо багато часу, тож передамо офіційний звіт в усній формі.

— Зроблено.

— Адмірале, ви казали, що цей предмет не має внутрішньої структури, що він порожній. Ви мали рацію. Це дійсно абсолютне ніщо. Воно не містить нічого всередині. Це така сама ділянка простору, який оточує нас. Різниця хіба у тому, що це частина двовимірного простору. Це не тригонометрична структура, а плесканець, який не має товщини.

— Хіба він не випарувався?

— Випарувалося лише його інкапсульоване захисне силове поле, яке раніше відокремлювало двовимірний простір від навколишнього тривимірного, і тепер вони увійшли в контакт. Ви пам’ятаєте, що побачили команди «Блакитного простору» й «Гравітації»?

Ніхто не відповів, але всі, звісно, пам’ятали, що чотиривимірний простір стікав у тривимірний, немов водоспад зі скелі.

— Так само, як чотиривимірний простір згортається у тривимірний, він, своєю чергою, стікає у двовимірний. А один вимір перетворюється на квантовий мікрокосм. Площа цього зрізу двовимірного простору ростиме експансивно, спричиняючи дедалі більші руйнування нашого світу… Зараз ми перебуваємо у ділянці простору, яка перетворюється на двовимірний світ, а згодом така доля чекає на всю Сонячну систему. Інакше кажучи, вся Сонячна система перетвориться на зображення, що не матиме товщини.

— Нам вдасться втекти?

— Це рівноцінно веслуванню біля обриву водоспаду: якщо ми не перевищимо певної швидкості втечі, то рано чи пізно зірвемося в прірву. Це те саме, що підкидати камінець в умовах гравітації: хай як сильно ви його не пожбурили б угору, він усе одно неодмінно впаде на Землю. Зараз уся Сонячна система скочується у прірву, й, щоб успішно втекти, ми маємо досягнути певної швидкості.

— І чому дорівнює швидкість утечі?

— Я обраховував її чотири рази різними способами. Я не можу помилятися.

— Ну і?..

Усі, хто перебував на борту «Одкровення» й «Аляски», затамувавши подих, чекали на оголошення остаточного вироку людству. Бай Айс спокійним голосом відповів:

— Швидкості світла.

Навігаційна система засвідчувала, що «Одкровення» вже прискорювалося у протилежному від власного вектора руху напрямку, наближаючись до ділянки двовимірного простору. Швидкість руху ще була невисокою, але зростала зі значним прискоренням. Двигуни працювали на повну потужність, проте все, на що вони були здатні, — лише сповільнити завалювання корабля і відтермінувати прихід неминучого.

На відстані двох тисяч кілометрів світло, випромінюване човником і тілом пілота з двовимірної площини, нарешті згаснуло. Енергія, що виділилася при переході тривимірного простору в двовимірний, виявилася значно меншою за випромінювану під час стікання чотирьох вимірів у три. Обидва двовимірні об’єкти лишалися легко помітними у світлі зірок. У двовимірному човнику можна було роздивитися розкладені тривимірні конструкції: кабіну, термоядерний реактор і розмазане тіло другого члена екіпажу всередині кабіни. У тілі пілота, який утікав, було видно всі судини, кістки й решту внутрішніх органів.

У процесі переходу у двовимірний простір кожна точка тривимірного об’єкта проєктувалася на двовимірну площину відповідно до жорстких геометричних правил. А отже, отримані двовимірні зображення стали найточнішим кресленням вихідних тривимірних об’єктів — човника та людського тіла. Усі внутрішні структури були перенесені на площину без жодних спотворень і скорочень. Проте подібне картографування сильно відрізнялося від створення інженерних креслень за усталеними принципами, і саме тому було важко відновити початкову форму тривимірного об’єкта лише за допомогою уяви. Найбільша відмінність від інженерних креслень полягала в тому, що трансформація у двовимірну площину відбувалася в різних масштабах: усі структури і деталі, приховані у тривимірних об’єктах, тепер були розкладені на нескінченній довжині, як і чотиривимірні об’єкти при погляді з трьох вимірів. Бачена картина нагадувала фрактальні геометричні візерунки: хай як сильно ви не збільшували б певну ділянку зображення, складність композиції та елементів не зменшуватиметься. Однак фрактали лишалися тільки теорією — конкретні зображення обмежувалися роздільною здатністю, і після масштабування до певного рівня об’єкти втрачали фрактальну природу. Нескінченна складність тривимірного об’єкта, розкладеного на двовимірній площині, була реальністю, проте й вона обмежувалася роздільною здатністю на рівні елементарних частинок.

На моніторах «Одкровення» неозброєним оком можна було побачити деталізацію лише до певного рівня, але навіть за таких умов складність, витонченість і детальність зображення неабияк вражали. Це була найскладніша картина у Всесвіті, й тривале її розглядання могло легко призвести до нервового зриву.

Але зараз і човник, і тіло пілота вже не мали товщини: вона дорівнювала нулю.

Було незрозуміло, наскільки далеко розширилася двовимірна площина, оскільки лише ці два об’єкти на її поверхні виказували її існування.

Рух «Одкровення» до двовимірної площини прискорився, корабель дедалі ближче наближався до прірви з нульовою товщиною.

— Не варто так сильно побиватися. Ніщо в Сонячній системі не зможе врятуватися; навіть бактерії й віруси не виживуть, а перетворяться на частинку цієї величної картини, — сказав Бай Айс зі стоїчним і умиротвореним виглядом.

— Припиніть прискорення, — наказав Василенко. — Ми не виграємо багато часу. Принаймні подихаємо спокійно протягом тих хвилин, що нам лишилися.

Двигуни «Одкровення» перестали працювати, а отже, зникли і стовпи плазми, які виривалися з сопел у хвостовій частині корабля. Судно плило у вакуумі назустріч долі. Насправді корабель усе ще прискорювався в напрямку двовимірної площини, але оскільки він рухався синхронно з навколишнім простором, екіпаж корабля не відчував перевантаження, спричиненого таким прискоренням. Усі на борту вільно дихали, левітуючи в невагомості.

— Знаєте, що мені спало на думку? Картини Вушка голки з казок Юнь Тяньміна, — сказав Бай Айс.

Лише кілька людей на борту «Одкровення» мали доступ до текстів казок Юнь Тяньміна. І от зараз за якусь мить вони