Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Подальші дослідження не принесли результатів: опромінення електромагнітними хвилями на різній частоті не викликало дифракції, так само як і зміна сили магнітного поля не спричинила жодних змін. Цілком імовірно, що аркушик не мав внутрішньої структури.
Минуло понад двадцять годин досліджень, а наукова команда не дізналася майже нічого нового про об’єкт. Учені помітили лише одне: випромінювані аркушиком світло та гравітаційні хвилі поступово слабшали, а отже, могли бути побічним виявом ефекту випаровування. Оскільки ці два фізичні явища виявилися єдиними ознаками існування аркуша, то більшість учених припускали, що після того, як вони зійдуть нанівець, зникне й космічний папірець.
Кораблі отримали від Центру раннього сповіщення повідомлення, що великий науково-дослідницький корабель «Прийдешнє» вилітає з міського кластера Нептуна й дістанеться до них за сім днів. На борту «Прийдешнього» перебувало найсучасніше обладнання, за допомогою якого можна було провести глибші й повніші дослідження.
Із просуванням досліджень екіпаж «Одкровення» починав поводитися під час роботи з об’єктом дедалі менш обережно, не дотримуючись належної дистанції. Знаючи, що аркушик жодним чином не впливає на об’єкти реального світу і не є джерелом шкідливого випромінювання, люди почали торкатися його без необхідності й навіть пропускати крізь власне тіло. Дехто наважувався запустити аркуш в очі або мозок, прохаючи інших зробити знімок.
Бай Айс, побачивши цю картину, неабияк розлютився.
— Не робіть цього! Це взагалі не смішно! — накричав він на колег і, розвернувшись на місці, залишив лабораторію, де пропрацював понад двадцять годин, а далі попрямував до своєї каюти.
Вимкнувши світло, Бай Айс хотів лягти спати, але раптом відчув занепокоєння: йому здавалося, що папірець, світячись білим, може будь-якої миті виплисти з кутка. Тому він знову ввімкнув світло й поринув у спогади.
***
Минуло 192 роки відтоді, як Бай Айс востаннє бачив свого наставника, але ті згадки й досі лишалися яскравими.
Вже споночіло, коли вони піднялися з підземного міста на поверхню, сіли в машину й поїхали в пустелю. Дін Ї любив прогулюватися пустелею, обмірковувати там наукові дослідження і навіть іноді читати лекції, що не дуже подобалося його студентам.
Одного разу він так пояснив свої звички: «Мені до вподоби безлюдні місця. Життя — лише втручання у закони фізики».
Того дня погода тішила око: не було піщаних бур, а в повітрі відчувався свіжий подих ранньої весни. Наставник та його учень зупинилися посеред пустелі на півночі Китаю й вляглися на піщаному схилі дюни, омитому світлом призахідного сонця. До того дюни нагадували Бай Айси вигини жіночого тіла (здається, його наставник поділяв цю думку), але зараз він бачив у них людський мозок. У золотавих кольорах сутінків Бай Айси розрізняв велику кількість розмитих борозенок і складок. Він знову підвів погляд у небо: сьогодні звична сірість трохи поступилася справжній блакиті, немов серед хаосу стандартних думок була готова народитися цінна ідея.
— Баю, — звернувся до нього Дін Ї, — не кажи нікому того, що я тобі зараз переповім. Навіть якщо я не повернуся, не варто розповідати це комусь. Нема особливої причини цього робити, я просто не хочу, аби люди сміялися.
— Професоре Дін, чому тоді не зачекати, коли ви повернетеся?
Він не намагався підбадьорити Дін Ї, а справді вважав, що нема сенсу поспішати. Бай Айси, як і всі довкола, був упевнений у перемозі людства над трисоляріанським флотом, тому не вважав подорож Дін Ї аж надто небезпечною.
— Спочатку дай відповідь на одне запитання, — продовжив Дін Ї, вказавши на пустелю, залиту призахідним сонцем, ніби не чув сказаного у відповідь. — Якщо не брати до уваги квантового принципу невизначеності та припустити, що все детерміновано, то, знаючи початкові умови, можна визначити стан будь-чого у певний час у майбутньому. Припустимо, якийсь інопланетний учений кілька мільярдів років тому отримав усі вихідні дані про Землю. То чи зможе він передбачити існування цієї пустелі сьогодні за допомогою розрахунків?
Бай Айси на хвилину замислився.
— Звісно, ні. Оскільки поява цієї пустелі зумовлена не перебігом природного розвитку Землі. Опустелювання спричинене людською цивілізацією, а поведінку розумної форми життя важко передбачити, застосовуючи лише закони фізики.
— Дуже добре. То чому тоді ми та наші колеги хочемо пояснити сьогоднішній стан Усесвіту й передбачити його майбутнє шляхом умовиводів, базуючись тільки на законах фізики?
Слова Дін Ї здивували Бай Айси, він ніколи раніше не висловлював подібних думок.
— Я відчуваю, що це вже не описується суто фізичними законами, — вів далі Бай Айси. — Метою фізики є відкриття основних законів Усесвіту. Але, наприклад, техногенне опустелювання Землі неможливо вирахувати на основі лише фізичних законів, проте воно відбувається згідно з ними. Закони Всесвіту вічні.
— Хе-хе-хе-хе-хе-хе… — Дін Ї раптом зловісно розсміявся. Вже пізніше Бай Айси збагнув, що це був найзловісніший сміх, який він чув за життя, такий собі натяк на мазохістське задоволення, хвилювання від того, що все летить у прірву, намагання за сміхом приховати страх, який бере гору. — Твоя остання думка! Я часто втішав себе подібним чином: що на цьому бенкеті життя лишається принаймні один стіл із неторканими стравами… Раз у раз я твердив собі це і, швидше за все, повторюватиму перед смертю.
Бай Айси відчував, що Дін Ї ніби марить, його розум перебував далеко звідси. Він не знав, що відповісти.
— На початку кризи, коли софони почали перешкоджати дослідженням із використанням прискорювачів, багато людей укоротили собі віку, — вів далі Дін Ї. — Тоді я вважав, що вони чинять безрозсудно — для фізиків-теоретиків подібні результати експериментів становлять великий інтерес. Але тепер я розумію, що люди на кшталт Ян Дун розуміли набагато більше за мене. Можливо, вона навіть знала щось, чого ми не відкрили й досі. Хіба тільки софони здатні фальшувати реальність? Хіба неточності та хиби приховуються лише всередині прискорювачів? Чи лишається решта Всесвіту незайманою і незміненою, чекаючи, поки ми її дослідимо? На жаль, вона забрала свої знання у могилу.
— Якби вона тоді більше спілкувалася з вами, то, можливо, не вчинила б самогубства.
— Можливо, я зробив би це разом із нею.
Дін Ї викопав у піску ямку, спостерігаючи, як піщинки скочуються з її краю на дно.
— Якщо я не повернуся, то всі речі з моєї квартири відійдуть тобі. Я пам’ятаю, що тобі до вподоби артефакти з докризових часів.
— Це правда. Особливо мені до душі ваша колекція люльок. Але я впевнений, що не матиму нагоди їх отримати.
— Сподіваюся, що ти таки маєш рацію. У мене є певні заощадження…
— Професоре, я вас прошу…
— Я хочу, щоб ти використав ці гроші для гібернації. І чим на триваліший термін, тим ліпше. Звісно, якщо сам цього забажаєш. Я маю дві мети: по-перше, хочу, щоб ти побачив на власні очі кінець фізики як науки; по-друге… як це сказати… я не хочу, щоб ти намарно витратив своє життя. Тобі буде не пізно повернутися в науку, коли люди пересвідчаться, що фізика все-таки існує.
— Здається, саме про це говорила
