Господиня - Стефані Маєр

— Знаю, знаю.

— Скільки часу… це триває? — поцікавилась я.

Вона скорчила гримасу.

— Вибач, це не моя справа.

— Все нормально. Це не секрет — хіба тут можуть бути секрети? Просто якось… незвично. До речі, це твоя провина, — усміхнулася Лілі, піддражнюючи мене.

Однак я все одно почувалася трохи винною і зніяковіла.

— Що я зробила?

— Нічого такого, — запевнила мене Лілі.— Справа у Везі… мене здивувало його ставлення до тебе. Я й не підозрювала, що в ньому стільки глибини. Раніше я не сприймала його серйозно. Ну, гаразд… Він молодший за мене, та яке це має значення тут? — вона знову засміялася. — Дивна штука — і життя, і кохання тривають. Я й не очікувала.

— Так. Навіть смішно іноді,— погодився Іян. Він підкрався ззаду й пригорнув мене за плечі. Я й не чула, як він повернувся. — Але все-таки це класно. А знаєш, що Вез із першого дня закохався в тебе?

— Він казав. А я не помічала.

Іян засміявся.

— Ну, значить, ти єдина ні про що не здогадувалася. Ну що, Вандо, може, зіграємо один на один, поки немає підкріплення?

Я відчувала, як загорілася Мел.

— Гаразд.

Він віддав мені м’яч і відійшов назад до воріт. Мій перший м’яч поцілив між Іяном і відміткою. Тоді я наздогнала Іяна посеред поля, відібрала м’яч і знову забила.

«Він піддається», — пробурмотіла Мелані.

— Ну ж бо, Іяне, грай.

— А я граю.

«Скажи йому, що він грає, як дівчисько».

— Граєш, як дівчисько.

Іян засміявся, і я знову забрала в нього м’яч. Глузування не подіяло — я забила втретє. І тут мені спала на думку одна ідея — можливо, цей гол стане останнім.

Мелані заперечила: «Мені це не подобається».

«Але точно спрацює».

Я поставила м’яч посеред поля.

— Якщо виграєш, можеш спати у моїй кімнаті, поки Джаред і Джеймі не повернуться.

Мені таки слід виспатися.

— Граємо до десятьох.

Іян так сильно зацідив по м’ячу, що той проскочив повз мене, відбився від стіни і повернувся назад у центр поля.

Я подивилася на Лілі.

— Мимо?

— Ні, просто в яблучко.

— Три-один, — оголосив Іян.

Йому знадобилося п’ятнадцять хвилин, щоб виграти, але я принаймні відірвалася на повну. Я забила ще один гол і вельми цим пишалася. Коли Іян забив востаннє, я важко дихала і ледве трималася на ногах. А він навіть не засапався.

— Десять-чотири на мою користь.

— Чудова гра, — видихнула я.

— Втомилася? — запитав він із награною невинністю в голосі, а тоді потягнувся. — Я би й сам не проти поспати, — позіхнув він театрально.

Я поморщилася.

— Ох, Мел, ти ж знаєш, що я жартую. Все гаразд.

Лілі зачаровано дивилася на нас.

— Джаредова Мелані, м’яко кажучи, недолюблює мене, — пояснив Іян.

Брови Лілі стрибнули вгору.

— Це… цікаво.

— Чому Веза так довго немає? — пробурмотів Іян, не звертаючи уваги на її реакцію. — Пошукаємо його? Я б не відмовився від води.

— Я також, — погодилась я.

— Принесіть і мені трохи, — Лілі лежала на землі, розкинувши руки, і навіть не поворухнулася.

Тільки-но ми опинилися в темному тунелі, Іян обняв мене за талію.

— Знаєш, — мовив він, — Мелані злиться на мене, а страждаєш ти, це несправедливо.

— А відколи це люди стали справедливими?

— І то правда.

— До того ж вона б радо познущалася з тебе, якби я дозволила.

Іян засміявся.

— Я радий за Лілі й Веза. А ти?

— Звісно. Вони обоє здаються такими щасливими! Приємно.

— Приємно, що Вез зрештою її домігся. Це вселяє надію, — з цими словами він підморгнув мені.— Як гадаєш, Мелані сильно розсердиться, якщо я поцілую тебе просто зараз?

Я завмерла і глибоко вдихнула.

— Мабуть.

«Отак!»

— Та точно.

Іян зітхнув.

Саме в цю мить до нас долинув голос Веза. Він залунав із кінця тунелю і почав наближатися.

— Вони повернулися! Вандо, вони повернулися!

Я рвонула з місця і мало не збила Веза з ніг. За спиною Іян бурмотів щось про даремно витрачені зусилля.

— Де вони? — кричала я.

— На майдані.

Я знову рвонула вперед. Опинившись у