Господиня - Стефані Маєр

— Правила встановлюю я.

— Вона — не з нашого племені,— запротестував хтось.

Іян знову почав підводитися.

— Гей! — вибухнув Джаред. Він говорив так голосно, що всі аж підскочили. — Тут судять не Ванду! У когось є конкретні скарги щодо неї — щодо Ванди особисто? Вимагайте іншого суду. Але нам усім відомо, що вона ще нікого тут не скривдила. Натомість урятувала йому життя, — Джаред тицьнув пальцем у Кайла. Кайл здригнувся, як від удару. — За кілька секунд потому, як він намагався скинути її в річку, Ванда ризикнула життям, щоб уберегти його від болісної смерті. Здогадувалася: щойно він упаде вниз, як її життя буде в безпеці. Однак усе одно врятувала його. А тепер я запитую кожного з вас: чи зробили б ви те саме — чи врятували б свого ворога? Кайл намагався вбити її, але чи свідчитиме вона проти нього?

У темній печері я відчула на собі погляди всіх присутніх — Джаред простягнув до мене розтулену долоню.

— Вандо, ти свідчитимеш проти нього?

Я витріщилася на нього широко розплющеними очима: він захищав мене, він говорив до мене, навіть назвав мене на ім’я. Мелані також не могла в це повірити, її роздирали навпіл двоїсті почуття: її сповнювала радість, тому що він так лагідно дивився на нас, а очі його світилися давно забутою добротою… Але він вимовив моє ім’я…

Мені знадобилося кілька секунд, щоб оволодіти голосом.

— Це непорозуміння, — прошепотіла я. — Коли дно печери почало обвалюватися, ми обоє впали. І більш нічого, — я сподівалася, що пошепки буде легше приховати обман, але щойно я замовкла, Іян реготнув. Я штрикнула його ліктем — не допомогло.

Джаред також усміхався.

— Бачите. Щоб захистити його, навіть силкується збрехати.

— З наголосом на «силкується», — додав Іян.

— А хто сказав, що ця істота бреше? Хто це може довести? — сердито втрутилася Меґґі, ступивши крок до Кайла. — Хто може засвідчити: це неправда, бо в її вустах звучить як брехня?

— Маґ…— почав був Джеб.

— Заткайся, Джебе діє,— я ще не закінчила. Не розумію, навіщо ми тут зібралися. Жодна людина не постраждала. Ваша підступна нахлібниця не висуває жодних обвинувачень. Ми просто марнуємо час.

— Підтримую, — додала Шерон голосно і виразно.

Док кинув на неї погляд, сповнений болю.

Труді підскочила на ноги.

— Ми не можемо жити під одним дахом з убивцею — і чекати, поки він таки скоїть убивство!

— Вбивство — поняття суб’єктивне, — прошипіла Меґґі.— Особисто я вважаю, що вбивство — це коли вбивають людину.

Іянова рука міцніше обняла мене за плечі. Тільки відчувши поруч його нерухоме тіло, я усвідомила, що вся тремчу.

— Людина — це також суб’єктивне поняття, Магноліє,— мовив Джеб, обпікаючи її поглядом. — І мені завжди здавалося, що воно включає в себе бодай трошки співчуття, бодай дещицю милосердя.

— Тоді проголосуймо, — мовила Шерон, перш ніж її мати встигла відповісти Джебові.— Підніміть руку, хто вважає, що Кайл повинен залишитися і не підлягає покаранню через… непорозуміння, — вживаючи моє слово, вона зиркнула не на мене, а на Іяна.

Почали здійматися руки. Я дивилася тільки на Джареда — його обличчя насупилося.

Я спробувала піднести руку, та Іян дужче стиснув мене за плечі й роздратовано засопів. Я тримала долоню так високо, як могла. Зрештою, мій голос не вирішальний.

Джеб рахував уголос:

— Десять… П’ятнадцять… Двадцять… Двадцять три. Очевидна більшість.

Я навіть не озирнулася, щоб поглянути, хто як голосував. Достатньо було й того, що в нашому тісному колі всі сиділи, напружено схрестивши руки на грудях; всі очі вичікувально втупилися в Джеба.

Джеймі відійшов від Джеба і протиснувся між Труді та мною. Він обвив мене руками за плечі — трохи нижче, ніж Іян.

— Можливо, ви, душі, не помилялися щодо нас, — мовив Джеймі голосно, щоб усі почули його твердий дзвінкий голос. — І більшість не краща за…

— Цить! — шикнула я на нього.

— О’кей, — мовив Джеб. Ніхто не наважувався порушити тишу. Джеб подивився на Кайла, тоді на мене, а тоді на Джареда. — О’кей, голосування завершено. Цього разу я згоден із рішенням більшості.

— Джебе… — запротестували Джаред та Іян воднораз.

— Мій дім — мої правила… — нагадав їм Джеб. — Ніколи про це не забувайте. А тепер послухай мене, Кайле. І тобі також варто послухати, Магноліє. Хтось іще раз скривдить Ванду — і буде не суд, а похорон, — для підсилення своїх слів Джеб поплескав приклад рушниці.

Я здригнулася.

Магнолія обпекла брата сповненим ненависті поглядом.

Кайл кивнув — він приймав умови.

Джеб оглянув нерівні ряди присутніх, зустрівся поглядом із кожним, за винятком тих кількох, що зібралися навколо мене.

— Оголошую суд закритим, — мовив він. — А тепер пограємо?

Присутні на зборах розслабилися, і півколом пролетіло жваве перешіптування.

Я подивилася на