Капiтани космосу - Костянтин Семенович Лемешев

— Не лише вони, — тиснув руки друзям Новиков. — Мікронебо — справжнє, а хмари, коли треба освіжити повітря, дають дощ. Навіть грозу викликаємо. У нас чимало любителів озону. Все зроблено інженерами, але їх співдружності з художниками не заперечую.

— Хто ж управляє таким чудом?

— Наша тьотя Поля, наглядач за автоматами по прибиранню палацу і підземних служб.

Щохвилини поглядаючи на чудове підземне небо, Сергій і Людмила знайомилися з членами екіпажу плазмольота. Їх було більше тридцяти. Сергієві особливо добре запам’яталися кремезний сивобородий академік-біолог Олексій Платонович Курганов, сухорлявий професор космогонії Федір Іванович Кирилов, лисий доктор медичних наук Юрій Олексійович Петровський, вродлива жінка-хімік Наталя Андріївна Маркова і веселий, гострий на язик кінооператор Валентин Соколов.

Потім до групи космонавтів підійшла людина, яку знала вся планета. Це був академік Кедров. Поряд з ним з неприродно спокійним обличчям ішла Людмилина бабуся Валентина Дмитрівна Чуєва.

Астронавти і гості групами заповнювали простору кабіну ліфта, і він швидко підіймав їх кудись угору.

Коли до Сергія дійшла черга, йому здалося, що ліфт підіймається на карколомну висоту. Клацнули вимикачі, і з відкритих дверей ліфта наш герой побачив сферичне дно величезної бетонної чаші. «Злітна воронка», — згадав він, виходячи надвір.

В центрі бетонної півсфери, піднята на висоту десятиповерхового будинку, лежала величезна прозора куля плазмольота. Відійшовши подалі вбік, щоб краще роздивитися, Сергій помітив» що зорельот має форму дещо сплющеної кулі. Схожість його з глобусом посилювали глибокі темні щілини, що меридіанами йшли від полюса до полюса і паралелями від полюсів до екватора прозорої кулі.

— Це щілинні антени, — відповів на запитання хлопця Новиков, — органи зору, слуху і відчуття плазмольота. Прошу, товариші!

Підіймаючись східцями високого приставного трапу в головний люк плазмольота, Сергій напружено вдивлявся в прозоре тіло зорельота. Однак крізь корпус було видно лише окремі приміщення, та й то в невигідному ракурсі: сферична поверхня переломлювала бачене. І в уяві Сергія малювалися просторі рубки, електромагнітні амортизатори, петлі на стінах для переміщення в умовах невагомості.

— Ми підіймаємося зараз до верхнього пульта управління, — почув він голос Новикова. — Для першого разу буде достатньо, щоб уявити всю конструкцію нового зорельота. Завтра виліт, тому новачки ознайомляться зі всім, що потрібно за спеціальністю, вже в космосі. Обставини так склалися, що треба поспішати.

Знову підйом на ліфті. Лампи денного світла. Просторий зал з сферичною стелею. Нагромадження незрозумілих для Сергія приладів. І — екрани, екрани, екрани: один — круглий, на півстіни; нижче, над приладами — цілий ряд невеликих квадратних, овальних, трикутних і якихось здвоєних напівкруглих. Столи і крісла наглухо приварені до підлоги. Стіни залу оббиті ворсистим сіро-зеленим матеріалом з рясніючими по ньому металічними кружечками.

— Це один з трьох пультів управління, — підійшов до Сергія і Людмили Новиков. — Плазмольот складається з трьох вкладених одна в одну куль. Всі вони мають своє власне і загальне управління. Зараз ми знаходимося в зовнішній, тобто першій сфері. В польоті зовнішня куля залишається нерухомою відносно своєї осі, тобто стабілізованою в космосі. Це необхідно для нормального радіо і телезв’язку з Землею і іншими планетами. Внутрішні сфери при польоті в умовах невагомості приймають форму правильних куль і обертаються в заданому напрямі тим швидше, чим ближче до центра плазмольота. В центральній сфері швидкість обертання буде такою, що людина там буде відчувати тяжіння, рівне земному. Середня сфера — перехідна від одного стану до другого. Її призначення — забезпечити нормальну адаптацію організму. Правда, в нижніх сферах, крім цієї, в різних умовах польоту підлоги і стелі міняються місцями…

Людмила уважно слухала інженера, не помічаючи, що всі космонавти і гості вже виходять в супроводі Кедрова з залу.

— В умовах міжзоряного польоту, — рушив до дверей і Новиков, жестом запрошуючи за собою дівчину, — внутрішні сфери згодяться, щоб амортизувати імпульсивні прискорення.

— Ну, ходімо, — втрутився Сергій, — Микола Іванович запрошує всіх в свою астронавігаційну.

Черговий по плазмодрому, молодий і коректний лаборант, провів Сергія до внутрішнього ліфта палацу, спустився з ним кудись униз і, пройшовши по коридору, зупинився перед дверима без всяких табличок.

— Тут, — підбадьорююче посміхнувся черговий, прощаючись з Сергієм.

— Дякую, — подивився йому вслід Сергій і повернувся до дверей, шукаючи кнопку дзвінка. Але там ніяких кнопок і ручок не було. Хлопець хотів був уже постукати, коли з чорного квадратика над дверима пролунав знайомий голос:

— Прошу, Серьожо, заходь.

Важкі металеві двері плавно відсунулися в стіну. Сергій побачив звичайну кімнату з столом, кріслами і кількома шафами. За столом, схилившись над кресленнями, сидів Новиков. Комір його сорочки був розстебнутий. На спинці крісла висів піджак. В попільничці диміла щойно запалена сигарета:

— Накурююсь на Землі, — перехопив погляд юнака Іван Германович, — бо в польоті — зась. Ну, сідай, юний космонавте. Почнемо відразу.

Сергій ще відчував міцний потиск руки капітана плазмольота, а Новиков уже підходив до шафи.

— Скажи, Серьожо, тобі не доводилося бачити кульову блискавку? — питав Іван Володимирович, немов відклацуючи кожне слово обертами ключа.

— Кульову блискавку? — здивувався Сергій. — Ні, ще не доводилось.

— Жаль. Нам дуже потрібні розповіді спостережливих очевидців цього цікавого явища природи. Ось прочитай спершу цього листа. Тут викладена ніби передісторія плазмольота. — Новиков поклав перед Сергієм пожовклий аркуш паперу, списаний хімічним олівцем, літери на ньому розпливлися колись від вологи.

«Добрий день, Сергію! — читав немов до себе звернений лист, чуючи, як Новиков щось дістає з шафи і кладе на стіл. — Знаючи, який ти мисливець за розповідями про грозові явища, спішу повідомити про цікавий випадок з наших фронтових буднів. Стався він за кілька днів до звільнення Харкова. Наша батарея «Катюш» чекала