Покора - Мішель Уельбек

Він допив, налив нам іще і замовк. Я подивився на оригінал Буґеро над каміном: п’ятеро жінок у садку – кілька в легких білих туніках, решта майже голі – оточили оголеного кучерявого хлопчика. Одна з жінок прикривала голі перса руками; інша тримала букет польових квітів і прикритися не могла. Груди в неї були прегарні, а найбільше художникові вдалося її вбрання. Картині було вже трохи більше ста років – на перший погляд, поважний вік, тож спочатку я завмер перед цим незбагненним твором. Звісно, поволі можна було б спробувати опинитись у шкірі одного з цих буржуа ХІХ століття; певно, цей твір замовив саме такий поважний міщанин у сюртуку; можна було б спробувати – поглянувши на оголених грекинь – відчути перші ознаки сексуального збудження; проте це було б складне й клопітке повернення до минулого. Мопассан, Золя і навіть Гюїсманс були значно приступніші. Певно, я мав би завести мову саме про це – про дивну силу літератури, – однак я вирішив продовжити розмову про політику; кортіло дізнатися більше, а Ламперер явно знав більше, принаймні таке в мене склалося враження.

– Ви ж були близькі до руху захисників ідентичності?

Обраний мною тон був бездоганний – світська людина просто цікавиться; така собі нейтральна добродушність із домішкою витонченої підозри. Ламперер широко усміхнувся.

– Авжеж, певно, факультетом уже пішов поголос… Справді, кілька років тому, коли працював над дисертацією, я був серед «ідентичників». Усі вони були католиками, іноді траплялися роялісти, глибоко ж у душі «ідентичники» були романтиками і – у переважній більшості випадків – пияками. Проте це давно у минулому, я втратив з ними зв’язок – гадаю, якщо потраплю на їхні збори, не впізнаю нікого.

Я методично мовчав. Коли методично мовчиш, дивлячись просто в очі та удаючи, ніби всотуєш слова, люди продовжують говорити. Вони обожнюють, коли їх слухають – про це відомо тим, хто проводить усілякі опитування; відомо про це також письменникам і шпигунам.

– Бачте, – вів далі він, – насправді Блок захисників ідентичності був усім, чим завгодно, лише не «блоком». Він складався з численних фракцій, які не знаходили спільної мови: католики, солідаристи, пов’язані з «Третім шляхом», роялісти, новітні погани, радикальні ультра-атеїсти, які перейшли від крайніх лівих… Проте все змінилося, коли було створено рух «Тутешніх Європи». Спочатку вони надихалися досвідом «Тутешніх Республіки», та зрештою стали їхньою повною протилежністю, сформулювавши чіткий федеративний меседж: ми – тутешні мешканці Європи, перші, хто зайняв цю землю, і ми виступаємо проти мусульманської окупації; також ми чинимо опір американським компаніям та скуповуванню нашого надбання нуворишами з Індії, Китаю та інших подібних країн. Вони посилалися на індіанських вождів Джеронімо, Коучиз та Бика, що сидить[10], – доволі зручна позиція. А ще в них був дуже цікавий з точки зору графіки інтернет-сайт, з захопливими мультфільмами та популярною музикою – це привернуло до них багато нових адептів, переважно молодь.

– Думаєте, вони прагнуть громадянської війни?

– Без жодного сумніву. Зараз покажу вам один текст, який з’явився у Мережі…

Ламперер підвівся, вийшов до сусідньої кімнати. Відколи ми увійшли до вітальні, постріли буцімто вщухли, проте я не був упевнений, що в цьому будинку їх можна було почути, адже завулок був надзвичайно затишним.

Ламперер повернувся і простягнув мені з десяток аркушів, скріплених степлером, які містили текст дрібним шрифтом; справді, заголовок промовляв чітко: «ГОТУЙМОСЯ ДО ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ».

– Повірте, подібного роду текстів немало, проте цей – один із найбільш вдалих, тут наведено статистичні дані, гідні довіри. Цифр справді дуже багато, адже «ідентичники» розглядають аж двадцять дві країни Євросоюзу, проте висновки в усіх текстах – однакові. Якщо коротко, то головною перевагою трансцендентності є селекція: у пар, які асоціюють себе з однією з трьох «релігій книги» й дотримуються патріархальних цінностей, дітей більше, ніж у атеїстів або агностиків. Жінки в таких парах менш освічені, гедонізм та індивідуалізм менш поширені. У широкому розумінні трансцендентність передається генетично: випадки переходу до іншої віри або відмови від сімейних цінностей не відіграють значної ролі; люди переважно залишаються прив’язаними до метафізичної системи, в якій їх виховували. Отже, атеїстичний гуманізм, на якому ґрунтується світське «проживання разом», приречений на нетривале існування, а відсоток монотеїстів серед населення обов’язково зростатиме, особливо це стосується мусульман – і це ще не враховуючи імміграцію, яка тільки посилить це явище. Тож для європейських «ідентичників» цілком зрозуміло, що рано чи пізно між мусульманами та рештою населення спалахне громадянська війна. І вони роблять висновок, що, аби виграти цю війну, треба, щоб вона почалась якомога раніше – за різними припущеннями, до 2050 року, а краще набагато раніше.

– Справді, ніби логічно…

– Звичайно, з політичної та військової точки зору «ідентичники» мають рацію. Залишається тільки довідатися, чи вирішили вони перейти від слів до справ зараз – і у яких країнах. Відраза до мусульман досить сильна в усій Європі; проте Франція становить осібний випадок – через своє військо. Французьке військо – одне з найбільших у світі, цього неухильно дотримувалися всі уряди, навіть незважаючи на скорочення бюджету; завдяки цьому жодний рух бунтівників не матиме шансів, якщо уряд вирішить залучити військо. І тут ми бачимо зовсім іншу стратегію.

– Тобто?

– Військова служба є нетривалою. На цей момент усе французьке військо – сухопутне, морське та повітряне – налічує близько триста тридцять тисяч осіб, включно з жандармерією. Щороку набирають двадцять тисяч нових рекрутів – отже, за якихось п’ятнадцять років склад французького війська повністю зміниться. І якщо юні активісти-ідентичники – а вони майже всі досить юні – масово підуть на військову службу, то за відносно короткий термін зможуть взяти її під свій ідеологічний контроль. Від самого початку такої думки дотримувалася політична фракція руху; і саме через це два роки тому вона посварилася з фракцією войовничих, які вимагали негайно переходити до збройного опору. Гадаю, контроль над рухом збереже політична фракція, а до войовничих перейдуть хіба маргінали з числа дрібних злочинців, які обожнюють зброю; проте в інших країнах – зокрема, у скандинавських – ситуація може бути суттєво іншою. У Скандинавії тиск ідеології мультикультуралізму відчутніший, ніж у Франції, там «ідентичників» більше, і налаштовані вони агресивно; військо ж не є чисельним, тож навряд чи зможе дати відсіч серйозним заворушенням. Саме так – найближчим часом у Європі спалахне загальний бунт, і прийде він, цілком вірогідно, з Норвегії або Данії; потенційно нестабільними зонами лишаються також Бельгія та Нідерланди.

До другої ночі гуркіт повністю стих, і я легко упіймав таксі. Я похвалив грушеву настоянку Ламперера – ми майже випорожнили пляшку. Авжеж, звісна річ, я вже роки, та що там – десятки років – чув подібні розмови. Вислів «Після мене хоч потоп» приписують то