Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

— Це не парасолька! — викрикнула Чен Сінь. — Я знаю, що воно таке.

Бі Юньфен, який сидів поруч із нею, згідно кивнув:

— Я теж здогадався. — А потім повернувся до Цао Біня — третього з-поміж присутніх, хто народився в докризові часи: — Збагнути, що воно таке, могли тільки ми троє.

— Істинно так, — схвильовано відповів Цао Бінь, також не відводячи погляду від парасольки. — Але вже навіть у наші часи це була рідкісна річ.

Дехто з присутніх дивився на трійцю як на викопних істот, інші не зводили очей із парасольки. Але ніхто не розумів, про що мова, й усі чекали пояснень.

— Відцентровий регулятор парового двигуна, — пояснила Чен Сінь.

— Що воно таке? Якась схема управління?

Бі Юньфен похитав головою.

— Коли було винайдено цю річ, ще не було електричного струму.

Цао Бінь пояснив:

— Це пристрій для підтримки роботи парової машини на заданих обертах за змінного навантаження, винай­дений у ХVIII сторіччі. Він складається з двох-чотирьох тягарців, підвішених на важелях, які сполучені через дві тяги з муфтою, що ковзає по валу регулятора. Нагадує цю парасольку, але з меншою кількістю спиць. Вал пристрою обертається паровим двигуном, і якщо додати пари, то його обертання прискориться, й при такій конструкції регулятора це призведе до підняття тягарців угору. Рух тягарців через ковзну втулку й систему важелів спричинить закривання заслінки, а це зменшить подачу пари в парову машину, що матиме наслідком зниження обертів. Коли ж частота обертів парової машини зменшиться, то сповільниться й обертання валу, а відтак — зменшиться відцентрова сила. Таким чином, тягарці опустяться вниз, спричиняючи відкриття заслінки, що забезпечить збільшення подачі пари… Це найдавніша промислова система автоматичного керування.

Отже, людство зрозуміло першу частину дворівневої метафори парасольки. Але, на відміну від човника-оригамі, який урухомлюється за допомогою мила, відцентровий регулятор парового двигуна не вказував на щось конкретне. Друга частина дворівневої метафори отримала багато інтерпретацій, найпопулярнішими з яких стали дві: система управління з негативним зворотним зв’язком і стала швидкість.

Спеціалісти почали шукати в тексті визначальну метафору й незабаром збагнули: принц Глибока вода. Зріст принца не змінювався для спостерігача, незважаючи на зміну відстані між ними. Цей опис також можна було трактувати по-різному, але з-поміж усіх варіантів було обрано два найочевидніших: спосіб передачі інформації, за якого сигнал із пройденою відстанню не затухає, та фізична величина, яка є сталою в будь-якій системі відліку.

Зіставивши всі метафори стосовно парасольки, фахівці змогли встановити найбільш вірогідне поєднання: стала швидкість, що не змінюється у будь-якій системі відліку.

Вочевидь, ішлося про швидкість світла.

Несподівано для всіх було знайдено ще одну визначальну метафору для опису парасольки.

От саме з них і виробляють чарівне мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая. Але збирати ці бульбашки — надзвичайно складна справа, оскільки вони розносяться зі швидкістю вітру… Тільки найпрудкіші коні, яких на весь Хе’ерсіньґеньмосикеньлай набереться з десяток, можуть наздогнати бульбашки, що розносяться вітром. Коли вітер починає їх видувати з чарівних бульбочкових дерев, миловари сідають на цих швидких коней і мчать за вітром, ловлячи їх спеціальною марлею… Бульбашки з чарівних дерев узагалі не мають ваги, тож справжнє чисте мило з Хе’ерсіньґеньмосикеньлая теж невагоме. Це найлегша річ у світі, проте надзвичайно дорогоцінна.

Найшвидше у світі; не має маси чи ваги — проста однорівнева метафора світла.

Отже, метафорично парасолька вказувала на світло, але ловлю чарівних бульбашок із бульбочкових дерев можна було інтерпретувати двояко: абсорбування світлової енергії або зменшення швидкості світла.

Більшість інтерпретаторів схилялися до думки, що перший варіант тлумачення має мало спільного зі стратегічними завданнями людства, тож усі сфокусувалися на другому варіанті.

Хоча вони ще не могли чітко зрозуміти сенс послання, під час обговорення другого варіанта тлумачення метафори зосередилися на можливому взаємозв’язку між зменшенням швидкості світла й транслюванням послання миру до Всесвіту.

— Уявімо, що нам вдалося знизити швидкість світла в межах Сонячної системи. Тобто космічний простір, обмежений орбітою Нептуна чи поясом Койпера, матиме інші властивості, які будуть помітні навіть для віддаленого спостерігача.

Ця думка не давала спокою нікому з присутніх.

— Але чи матиме це якесь значення для сторонніх спостерігачів? Припустимо, ми зменшимо швидкість світла на одну десяту — яким чином це переконає когось у відсутності загроз із нашого боку?

— Це, безперечно, засвідчуватиме: якщо людство володіє технологією польоту зі швидкістю світла, то для виходу за межі Сонячної системи ми витрачатимемо на 10% більше часу. Але це не надто переконливо.

— Проте для того, аби всі в Усесвіті вважали нас безпечними, замало буде знизити швидкість світла на одну десяту. Можливо, ми будемо змушені знизити цю константу до однієї десятої чи навіть однієї сотої від звичного показника, щоб сторонні спостерігачі могли дійсно пересвідчитися: зведена людством перешкода не дає можливості швидко залишити межі Сонячної системи. І тільки тоді вони зрозуміють, що наша цивілізація не становить загрози для інших.

— У такому випадку зниження швидкості світла навіть до однієї тисячної буде недостатньо для такого послання. Зважте: навіть за швидкості польоту 300 кілометрів на секунду час вильоту за межі Сонячної системи лишається доволі прийнятним. Окрім цього, якщо людство буде здатне змінити основну космологічну константу в просторі радіусом 50 астрономічних одиниць, це стане декларацією того, що земляни опанували технології надзвичайно високого рівня. Це не послання миру до Всесвіту, а застереження остерігатися нас!

Дворівнева метафора парасольки та визначальні метафори принца Глибока вода й чарівних бульбочкових дерев давали загальне розуміння контексту, проте не конкретну інформацію про зашифроване послання. Тобто метафора могла вже вважатися трирівневою, й багато хто замислювався: а чи не існує третьої визначальної метафори? Тож усі знову й знову поверталися до текстів казок, проте безуспішно.

І в цей час досить випадковим чином була розкрита таємниця загадкового топоніма — Хе’ерсіньґеньмосикеньлай.

***

Для розшифрування цієї назви в складі КІІ була створена лінгвістична група, до складу якої потрапив Палермо — фахівець з історії мов. Головним мотивом його залучення до цієї групи стала широка спеціалізація мовознавця — на відміну від інших, він мав професійний інтерес не до якоїсь конкретної мовної сім’ї, а був обізнаний із багатьма мертвими й давніми мовами з кількох мовних сімей Заходу та Сходу. Проте навіть досвід Палермо виявився безсилим перед цим загадковим топонімом — КІІ не отримав бажаного прориву. Розкриття таємниці сталося цілком випадково й не мало нічого спільного з його професійною діяльністю.

Прокинувшись одного ранку, Палермо почув від своєї дівчини — білявки зі Скандинавії — дивне запитання: чи не був він колись на її батьківщині?

— У Норвегії? Ні, жодного разу, — відповів Палермо.

— Тоді чому ти постійно повторюєш уві сні прадавні назви двох норвезьких топонімів?

— Які ще назви?

— Гельсеґґен і Москен.

Оскільки його дівчина не мала жодного стосунку до КІІ, Палермо лише злегка усміхнувся з її дивної вимови й похитав головою:

— Назва правильно звучить — Хе’ерсіньґеньмосикеньлай. Якщо ж його довільно розбивати на складові частини, то можна отримати багато схожих слів різними мовами.

— Але обидва об’єкти, про які я говорю, розташовані в Норвегії.

— Ну то й що. Випадковий збіг.

— А якщо я тобі скажу, що більшість норвежців