Сплячі красуні - Стівен Кінг
Шен була йому найкращим другом, і вони з нею були коханцями, втім, протягом лише кількох місяців. Вона була закохана в нього — по самісінькі вуха. Отака була правда. Клінт це тепер знав і підозрював, що глибоко в душі знав і тоді, але вирішив ігнорувати, бо сам не мав таких почуттів і не міг їх собі дозволити. Шен дала йому поштовх рухатися вгору, і він за це завжди буде в боргу в неї, але він не хотів прожити з нею своє життя, навіть ніколи не задумувався про таке. Вони мали голу мету — вижити, вижити йому і їй. Шен належала до того життя, в якому він був ображеним, переляканим і майже розчавленим. Вона переконала його триматися свого шляху. І коли він на нього став, Клінтові треба було рухатися вперед. Їй би знайти когось, хто б їй допоміг, але це не міг бути він, а чи було це жорстоко? Егоїстично? Так, для обох.
Минули роки після того, як вони розійшлися, вона зустріла якогось парубка й завагітніла. Що Клінту здавалось імовірним, це те, що батько дочки Шеннон був трішки схожим на того хлопця, в якого вона була закохана в юності. Вона народила дитину, і в ній присутня крихітна дрібка цієї схожості.
Ледве плентаючись, до вітальні увійшла Лайла й зупинилася між диваном і телевізором. Вона роззиралася, неначе не певна, де опинилася.
Обоє погукали одночасно. Клінт: «Любонько?», а Джаред: «Мамо?»
Вона безсило усміхнулась:
— Здається, мені треба в декого попрохати вибачення.
– Єдине, за що тобі треба вибачитися, це за те, що не звернулась до мене з цим раніше, — сказав Клінт. — Дозволила йому нагноюватися. Я просто радий, що мені вдалося розшукати її. Вона ще там, на лінії? — кивнув він у бік кухні.
— Ні, — сказала Лайла. — Ох, вона хотіла побалакати з тобою, але я повісила слухавку. Не вельми ввічливо, але, гадаю, в мені ще бриніли залишки тієї вібрації ревнощів. Крім того, значною мірою в цьому її провина. Давати своїй дочці твоє прізвище… — Вона похитала головою. — Ідіотизм. Господи, я така стомлена.
Для тебе не становило проблеми взяти моє прізвище чи дати його своєму сину, подумав Клінт, і то не без обурення.
— Справжній батько — якийсь парубок, що з ним вона познайомилася, коли працювала в якомусь барі офіціанткою. Все, що вона про нього знала, це його ім’я, та й хтозна, чи назвав він їй своє справжнє ім’я. В тій історії, яку Паркс розповідала своїй дитині, батько — ти, але ти загинув у автокатастрофі, коли вона ще була вагітною. Та тепер уже дівчина навряд щось колись дізнається.
— Вона заснула? — спитав Джаред.
— Дві години тому, — відповіла Лайла. — Сама Паркс досі не спить тільки завдяки своїй найкращій подрузі. Ембер-якось-там-її. Ця також мати-одиначка. Такі тут буквально на деревах ростуть, авжеж? Та й усюди, я гадаю. Але годі з цим. Дайте мені закінчити цю дурну оповідку, гаразд? Вона переїхала до Коглина, щоб розпочати нове життя, невдовзі після того, як народила дитину. Запевняє: не знала, що ти живеш десь у цій місцевості, у що я й на секунду не повірю. Моє прізвище з’являється в «Гералд» кожного бісового тижня і, як ти сам на це вказував, нема інших Норкроссів у цій місцевості. Авжеж, вона знала. Вона досі сподівається, що ти зможеш щось колись вирішити. Я на це чим завгодно можу закластися.
Лайлин рот роззявився у велетенському позіханні.
Клінт подумав, яка жорстока нешляхетність, тож мусив собі нагадати, що Лайла — вихована в комфортній родині середнього класу, з привітними батьками, з братами і сестрами — все ніби з якогось серіалу 1970-х — нездатна збагнути ті дев’ять смаків пекла, що їх скуштували він і Шеннон. Так, дати його прізвище — це була невротична дія, хто б сперечався, але було ще дещо, чого Лайла не зауважила або не хотіла зауважувати: Шеннон жила лише за якихось сто п’ятдесят миль звідси й жодного разу не зробила спроби налагодити контакт. Він міг себе запевняти: це так, бо вона не знала, що він живе поблизу, але, як уже вказала Лайла, це неправдоподібно.
— Те вітання, — запитала Лайла. — Як щодо нього?
Клінт їй розповів.
— Гаразд, — промовила Лайла. — Справу закрито. Я зараз зроблю свіжої кави, а потім повернуся назад до управи. Боже, я така, нахер, втомлена.
7
Допивши свою каву, Лайла обняла Джареда і нагадала йому подбати про Моллі й немовля, добре їх заховати. Він пообіцяв, що все зробить, і вона мерщій відступила від нього. Якби трохи завагалася, вже не мала б сили від нього піти.
Клінт провів її в передпокій.
— Я кохаю тебе, Лайло.
— Я тебе теж кохаю, Клінте.
Вона сподівалася, що сказала правду.
— Я не серджуся, — сказав він.
— Я рада, — сказала Лайла, утримавши себе, щоб не додати: «Овва!»
— Знаєш, коли я останній раз бачив Шеннон — багато років тому, але вже по тому, як ми побралися, — вона просила мене переспати з нею. Я сказав їй «ні».
У передпокої було темно. Окуляри Клінта відбивали світло з віконця над дверима. Позаду нього на гачках висіли куртки й кашкети, наче ряд зніяковілих глядачів.
— Я сказав їй «ні», — знову повторив Клінт.
Лайла не могла збагнути, що він їй хоче сказати — що він гарний хлопчик, мабуть? Вона наразі нічого не могла збагнути.
Лайла поцілувала його. Він відповів цілунком. То були просто губи, шкіра до шкіри.
Вона пообіцяла йому подзвонити, коли приїде в управу. Зійшла сходами, зупинилася і, обернувшись, подивилась на нього.
— Ні слова не казав мені про цей басейн. Просто вирішив і подзвонив якомусь підрядчику. Я повернулась додому і бачу серед подвір’я яму. Вітаю, нахер, тебе з днем народження.
— Я…
Він затнувся. Що взагалі тут можна було сказати? Що він думав, це вона хоче басейн, тоді як на справді басейн хотілось йому?
— А коли ти вирішив закинути свою приватну практику? Ми цього також не обговорювали. Ти поставив мені кілька запитань, я думала, ти вивчаєш якісь документи чи ще щось, а потім бум. Справу зроблено.
— Я думав, це моє право таке вирішувати.
— Я знаю,
