Житія Святих - Червень - Данило Туптало

схід, у бік Сирії, і поклади стрілу на напнутий лук". І зробив так цар. Пророк же Божий поклав руки свої на руки цареві і сказав йому: "Стріляй до Сирії". І вистрілив цар. І сказав пророк: "Ця стріла — Господнє спасення, переможеш Сирію". І знову сказав до нього пророк: "Вдар ногою до землі". Вдарив цар тричі і став. Розгнівався на нього чоловік Божий і мовив: "Якщо б ти вдарив п'ять разів або шість, здолав би Сирію до кінця. Нині ж лише тричі переможеш її". Так пророкував святий Єлисей. Помер, і поховали його чесно. Не лише ж за життя свого багато чуд творив, але й після смерти своєї був чудотворцем. Того ж року трапилася річ така. Мертвого одного на поховання із града Самарійського винесли, і раптом воїни з Моава по-розбійницьки напали на землю ту. Грабарі ж, побачивши здалеку воїнів, покинули мертвого у гробі Єлисеєвому і втекли в град. Тіло мертвого чоловіка, впавши, торкнулося костей Єлисеєвих — й ожив чоловік той, і став на ноги свої, з гробу вийшов і пішов до града. Так і після смерти прославив Бог угодника свого, про що Богові нашому від усіх хай буде слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день житіє святого отця нашого Методія, патріярха Царгородського

Святитель Христовий Методій родом був із Сицилійського краю, з юности монаше життя прийняв і в багатьох чеснотах досягнув успіху. За царювання ж Лева Вірменина", іконоборця, престол патріяршества царгородського тримав святіший Никифор, святий Методій був при тому патріярху в чині апокрисарія, і від нього у справах церковних в Рим до папи послано його. Затримався там немало часу, бо злочестивий цар Лев святішого Никифора з престолу зігнав, а замість нього возвів однодумця свого — єретика Теодота Мілисійського, на прізвисько Кассітер. Коли ж загинули цар Лев і лжепатріярх Теодот, повернувся Методій святий зі старого Риму в новий. Пресвітерський же сан маючи, служив Господові у преподобності і правді. Боровся завжди проти іконоборної єресі, яка в той час дуже зміцніла. Після Лева Вірменина прийняв царство Михаїл, на прізвисько Валвос, або Травлій, тої ж єресі тримався, і патріярший престол у Царгороді тримали неблагочестиві. Тому труд великий підняв Методій блаженний, сперечаючись із єретиками, перемагаючи їх та осоромлюючи. Через те злочестивий цар путами і темницею мучив його, як же повідомляє про те Зонарас-грек. Михаїл Травлій, хоч і добрий виявився на початку свого царювання, бо численних святих отців, котрих Лев Вірменин через пошанування ікон вислав у вигнання, звільнив з тюрми і кайданів, проте не через довгий час, лицемірне те добродійство відклавши, показав злість свою і почав гонити правовірних. Окрім инших багатьох, люто кривджених, повстав гнівом на Методія святого і на Євтимія, сардійського архиєпископа. Євтимія за іконне пошанування у вигнання послав, а Методія в Акриті в темниці замкнув. Той же Зонарас описує зловірного царя так: "Наслідував [Михаїл Травлій] у всьому Капроніма. Юдеям прихильний, у суботу постити велів. У воскресення мертвих не вірив і через те опоганював майбутнє благо, зі святих пророків насміхався, казав, що й бісів нема. Нечисті тілесні гріхи не вважав гріхами. Юду-зрадника вважав спасенним і шанував його, як святого. Премудрість книжну цілком ненавидів: не дозволяв людям дітей своїх давати в науку книжну, аби не викрили його безумства ті, що довідаються про силу й тайни Божественного Писання. Хотів, щоб у невігластві й невченості йшли всі за блудом його". Доти Зонарас.

Такому зловірному цареві противився святий Методій твердо, як премудрий і досвідчений у Божественному Писанні, і в догмах правовірности, і в переданнях Отців Святих. Через те як справжнього сповідника мучили його не лише путами й темницями, а й ранами.

Після смерти Михаїла Травлія прийняв грецьке царство син його Теофіл, який був спадкоємцем як престолу отчого, так і злочестя його, і багатьох за благочесне пошанування святих ікон замучив. Проте любив книжну премудрість: училища в Царгороді обновив і знову наказав бути науці. Він вивів на свободу святого Методія, як же про те історіограф грецький Михаїл Гликас пише. "Новим, — каже, — і чудесним якимось способом Бог вивів Методія з похмурої в'язниці. Теофіл, люблячи книжну премудрість і читанню книг часто віддаючись, натрапляв на непрості до розуміння книги і не міг витлумачити собі написаного в них. Хтось зі своїх сказав йому, що нема серед людей такого иншого, хто міг би непросте до розуміння витлумачити легко, окрім Методія, який ув'язнений в Акриті. І зразу послав цар, вивів з ув'язнення святого Методія. Побачивши його і порозмовлявши з ним, пізнав, що він муж премудрий, — і зробив його вільним, і шанував його". Доти Гликас. Отримавши свободу, святий знову змагався з єретиками й учив чинити достойну честь і поклоніння святим іконам — і знову зрушував на гнів супротивних. І цареві те стало відомо, й обурювався цар гнівом на святого, але терпів до часу. У ті роки війна була між греками і сарацинами, і треба було самому цареві Теофілу вийти в полки на війну. Ишов-бо цар у полки і взяв зі собою святого Методія — наче задля молитви і тому, що бували в нього з ним часті з Писання бесіди і питання, які святий Методій легко пояснював. Насправді ж цар побоювався, що, коли залишить його в царюючому граді, зробиться збентеження серед людей і повстання на тих, що не поклоняються іконам. Аюбили преподобного люди як мужа святого і вченого. І не лише в духовних речах був досвідчений, а й громадські справи добре вів. Через те не залишав цар його без себе у граді, у полки забрав його зі собою.

Коли з допусту Божого ізмаїльтяни здолали греків і всю силу Теофілову знищили, що заледве він сам з небагатьма воїнами утік, тоді він гнів на святого Методія, який у серці своєму тримав, відкрито показав. Говорив злочестивий той цар: "Тому допустив Бог від ворогів бути нам переможеними, що ідолопоклоніння в нас є". Так окаянний казав, святі ікони ідолами називаючи. Цьому святий Методій перечив, кажучи, що через те прогнівався Господь на християн, що безчещений від них у святій своїй іконі, і за те допустив бути їм від ворогів подоланими. Тоді цар сповнився гніву, багато на нього наклав ран, у вигнання на якийсь острів послав і там звелів його в печері гробній, у землі глибоко викопаній, замкнути з двома розбійниками, навіть світла денного бачити йому