Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Якось сказали сини пророчі до святого Єлисея: "Ось місце, де ми живемо перед тобою, затісне для нас. Ходімо тому до Йордану й візьмімо звідти кожен по колоді одній — зробимо собі житло, щоб перебувати тут". І сказав святий: "Ідіть". Мовив йому один із них: "Йди і сам, отче, з рабами твоїми". Встав чоловік Божий і пішов з ними. Коли прийшли до Йордану, зрубали дерево. Один з них відрубував колоду — і тут залізо спало з топорища і впало у воду. Закричав він: "О Господи мій, цю сокиру я позичив у друга!" Спитав тоді чоловік Божий: "Де впало залізо?" І показав він йому місце. Святий же, зламавши дерево, кинув його у воду — і сплило залізо. І мовив святий до лісоруба: "Візьми його сам". Той же простягнув руку і взяв його. Така була того святого мужа в Бозі сила, що й природній тягар заліза міг перетворити в легкість: залізний сікач, як листок з дерева, плавав по воді. Бачив же й те, що на відстані, наче те, що перед очима його відбувалося. Багато разів цар сирійський, йдучи на Ізраїль війною, радився з воєводами своїми, кажучи: "На місце те чи инше перейдімо і зробімо засідку на царя ізраїльського". Святий же Єлисей, передбачивши те, посилав до царя Ізраїлевого, кажучи: "Побережи себе, не йди на те місце, бо там сирійці на тебе засідку зробили". Цар же посилав туди довідатися, чи правда, і, довідавшись, пильнував себе уважно здалеку. Пославши воїнів своїх, нападав несподівано на сирійців і перемагав їх. Це ж було не раз і не два. І збентежився цар сирійський: прикликавши отроків своїх, сказав до них: "Чому не скажете, хто таємно сповіщає мої таємниці цареві Ізраїля і передає мене в руки його?" І сказав один з отроків його: "Ні, пане мій, царю, не від нас це трапляється, але пророк Єлисей, що в Ізраїлі, сповіщає цареві Ізраїля всі слова, які таємно в ложниці своїй говориш". І сказав цар сирійський: "Ідіть довідайтеся, де пророк той, щоб, пославши воїнів, я привів його перед себе". І сповістили йому, кажучи: "Ось у Дотані нині перебуває". Послав туди цар коней, і колісниці, і силу важку — прийшли вночі й оточили град. Рано-вранці раб Єлисея, вставши, вийшов і побачив, що сила сирійська обступила град з багатьма кіньми й колісницями. І сказав отрок до Єлисея: "О пане, що нам робити?" І сказав йому Єлисей святий: "Не бійся, бо більше з нами, ніж з ними". І помолився Єлисей до Бога: "Господи, відкрий нині очі отрока Твого, хай побачить силу Твою". І відкрив Бог очі отрокові, і побачив той: гора навколо Єлисея була повна коней і колісниць вогненних. Вийшов святий Єлисей з отроком своїм із града назустріч сирійцям, і вони дійшли до нього. Помолився Єлисей до Господа і сказав: "Врази, Господи, народ цей небаченням". І вразив їх Господь небаченням, за прошенням Єлисея. Сказав до них Єлисей: "Це не той шлях і не той град, до якого йдете, але ходіть за мною — я заведу вас до мужа, якого шукаєте". І завів їх у Самарію. Коли увійшли в Самарію, помолився Єлисей, кажучи: "Господи, відкрий їм очі, хай побачать, де вони". І відкрив Господь очі їхні, і бачили, що були посеред Самарії. Довідався про них цар, побачив їх і спитав Єлисея святого: "Чи велиш, отче, щоб розбив їх?" Відповів святий: "Не стратиш їх, бо не ти привів їх сюди ані зброєю своєю не полонив їх. Але дай їм їсти і пити, хай їдять і п'ють. І відпусти їх, хай ідуть до пана свого". Поставив цар перед ними багату гостину, і їли, і пили, і пішли до царя свого, і більше постановили не приходити із Сирії в землю Ізраїля.
Коли після цього досить часу минуло, Венадад, цар асирійський, підняв війну на Йорама, царя ізраїльського. Зібрав ополчення своє і прийшов, обсів Самарію, стольний град царів Ізраїля, де ж був і святий пророк Єлисей. І був голод великий у граді, що вбогі люди й дітей своїх їли. Якось, коли цар Ізраїля по мурі градському ходив, жінка одна крикнула до нього, кажучи: "Спаси мене, пане мій царю". Відповів їй цар: "Якщо тебе не спасе Господь, то як я спасу тебе? Чи із засіків, чи з току дам тобі їсти? Проте скажи, чого потребуєш". Вона ж почала скаржитися на товаришку свою, кажучи: "Ця жінка сказала до мне: "Дай мені сина свого, немовля, хай з'їмо його нині, а завтра мого сина з'їмо". І спекли ми сина мого, і з'їли. І сказала