Житія Святих - Червень - Данило Туптало

потьмяніло сонце і така настала буря страшна, що й земля затряслася. Також і блискавка, і спалахи, і громовиця страшна була, що всі люди в Києві принишкли від страху. У той час грім одним ударом убив восьмеро людей — двох священиків, двох дияконів і чотирьох звичайних людей. Князь же київський Ростислав Мстиславович, внук Володимира Мономаха, стояв тоді в Поварах біля Вишгорода, і поламала буря шатро навколо нього. Сповнився князь страху і, про смерть митрополитову згадавши (сповістив-бо йому гінцем князь чернігівський), послав у Київ до Святої Софії і до всіх соборів, щоб влаштовували нічні чування в церквах. "Ось-бо, — казав, — за гріхи наші послав Бог на нас кару цю". Було ж це лише в Києві, а в Чернігові у ті три дні сяяло сонце ясно і страху не було ніякого. Вночі ж над тілом блаженного митрополита Константина, за містом киненим, з'явилося три стовпи вогненні сяючі, що неба сягали. Коли поховали чесне тіло, тиша настала в Києві — і всі з подивом славили Бога. Йому ж і від нас нехай буде слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У Великій Мінеї Четьї в цей же день згадано преподобного авву Доротея, який написав Книгу постницьких слів. Ті, що хочуть про його життя довідатися, хай прочитають житіє учня його — блаженного Доситея — місяця лютого в 19-ий день.

Місяця червня в 6-й день

Житіє преподобного отця нашого Вісаріона

Великий отець Вісаріон був народжений і вихований у Єгипті, з юности полюбив Бога, і світло благодаті Божої засяяло в його серці. І беріг себе чистим від усілякої гріховної нечистоти, не забруднив одягу духовного, який прийняв при святому хрещенні. Відвідав святі місця в Єрусалимі, бачив преподобного Герасима, який при Йордані пустельне постницьке провадив життя, йому ж служив лев. Також й инших багатьох отців, що там у різних місцях жили і в чеснотах просяяли, бачив і розмовляв з ними — велику від них здобув душі своїй користь. Повернувшись, знайшов собі духовного отця — преподобного Ісидора Пилусійського, і часто до нього приходив, і з корисних його повчань наставлявся, на суворе заохочувався життя. Роздав же маєток, що залишився йому від батьків, убогим і монастирям, відрікся світу і став ченцем. І в одне пустельне місце пішов безмовствувати, виснажуючи себе багатьма трудами й умертвлюючи тіло своє постницькими подвигами, — уподібнювався в тілі безтілесним. Піст його був безмірний, часом і цілий тиждень нічого не куштував, а часом і чотирнадцять днів без їжі і пиття проводив. Одного разу став на відкритому місці посеред терня, руки ж і очі, разом і ум, до неба підніс — пробув так чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей у богомисленій молитві непорушний, стояв, наче стовп, анітрохи тілом з місця не зрушився, ані нічого не їв у ті дні, ані не сказав нічого ні до кого, не задрімав, ані не знеміг природною неміччю, ані ума свого не схилив до земного, але весь спрямувався до Бога, душевними очима дивився на Нього неухильно, наслідуючи безтілесних. Тому ж і благодаті великої від Нього сподобився: такий великий отримав дар чудотворення, що й до давніших святих пророків був подібний. Уподібнився Мойсею: як же бо Мойсей давно гіркі води в пустелі вказаним йому від Бога деревом перетворив на солодкі, щоб напоїти спраглий Ізраїль, так преподобний Вісаріон гіркість морської води молитвою і знаменням хресним посолодив, щоб напоїти знеможеного від спраги учня свого, коли йшов з ним пустелею біля моря. Спраглий-бо вельми був учень від труду дороги і від сильної спеки і казав святому: "Авво, спраглий я дуже". Преподобний же, помолившись і море знаком хреста знаменувавши, сказав: "В ім'я Господнє, зачерпни і пий". Учень же глеком, у якому носили воду, з моря зачерпнув і скуштував — відчув, що солодка, і смачна, і холодна, наче з живого джерела витікала, і пив досить, й охолодився, і набрав у посудину в дорогу. Бачив же те старець, сказав до учня: "Нащо ти наповнив посудину водою, дитино?" Відповів учень: "Пробач мені, отче, взяв я на дорогу води, щоб не захотіти пити знову". І сказав старець: "Бог, що є на цьому місці, і на иншому місці є, як і тут, так і на кожному місці може солодку воду спраглому подати". Було ж ім'я учневі Дула.

Уподібнився преподобний Віссаріон й Ісусові Навину: як же бо той колись, перемагаючи Аморея, повернув сонце, так і цей зробив. Коли-бо йшов він з учнем до иншого старця, прийшло сонце на захід, а був шлях ще далекий, і помолився старець до Бога, кажучи: "Молюся до Тебе, Господи, звели, щоб зупинилося сонце, поки прийду до раба Твого". І було так. Не зайшло сонце, поки не дійшов преподобний до старця того.

Подібний був і до Іллі святого: у час посухи дощ достатній з неба на землю звів, це ж не один раз, і не двічі, а багато разів.

Ще ж і до Єлисея-пророка уподібнився, бо як же той, плащем Іллі розділяючи води, переходив ріку Йорданську, так і цей молитвою постелив ногам своїм воду, як битий шлях: Ніл, ріку велику, перейшов, наче по сухому. І де б не траплялися йому ріки, переходив їх, не замочуючи ніг. Коли перебував якось преподобний у скиті, привели до церкви чоловіка біснуватого, і молилися за нього в церкві, щоб визволився він від духа нечистого. Але не виходив з чоловіка біс, лютий був дуже. І говорили між собою клирики: "Що зробимо біснуватому цьому?" Инші ж казали: "Ніхто не може вигнати біса цього, окрім авви Вісаріона. Але, якщо почнемо просити його про те, він не захоче прийти. Тому зробімо так. Він рано-вранці швидше від усіх прийде до церкви, ми ж, випередивши прихід його, на місці його посадімо біснуватого чоловіка і скажемо старцеві: "Отче, розбуди сплячого". І зробили так клирики. Коли увійшов преподобний до церкви, за звичаєм своїм, побачив на місці своєму чоловіка і став близько нього — не хотів виганяти його зі свого місця. Коли починалося церковне правило, сказали клирики до старця: "Отче, збуди сплячого". Отець підійшов до чоловіка, торкнув його, кажучи: "Встань і йди звідси". І зразу біс вийшов з чоловіка, словом святого вигнаний. Чоловік же, вставши, почав дякувати Богові, що визволився від біснування, і був здоровий з того часу. У такий спосіб клирики зрушили святого на те чудо, щоб вигнав біса. Не хотів-бо цей