Житія Святих - Червень - Данило Туптало

над ним знамення таке. У церкві, де лежало тіло, запалилися всі свічки самі по собі, і сповіщено про те було митрополитові. Він же заборонив про те розповідати, звелів приховувати чудо. Коли світала субота, митрополит прикликав ігумена Теодорівського Ананію і послав його, щоб поховав тіло убитого князя. Ігумен же пішов, побачив тіло преподобного, кров'ю змочене, вельми плакав й одягнув його у монаший і схимницький одяг. Коли почав відспівувати його звичними поховальними співами, був грім страшний, і блискавиця велика — і раптом явився стовп світловий над церквою, і затряслася земля, і всі люди вжахнулися й воскликнули: "Господи, помилуй!" Взявши ж тіло мученикове, віднесли до монастиря Святого Симеона — був то монастир діда його, князя Святослава Ярославича, і там у кам'яному гробі поклали в церкві чесно й поховали. Бог же, прославляючи святих своїх, прославив і цього нового страстотерпця. Одного-бо святкового дня, коли зійшлися люди до святого храму, свічки, що були над гробом преподобномученика, коли всі дивилися, самі від себе запалилися (як же й раніше в церкві святого Михаїла), і світло велике засяяло, і пахощі дивні розійшлися. І всі, що бачили це, прославили Бога.

Прийшла ж вістка до Святослава Ольговича, князя чернігівського, що Ігоря вбито. І, скликавши дружину свою, плакав плачем великим за братом своїм. І були того року й наступного війни великі в князів чернігівських із київським Ізяславом за вбивство Ігоря блаженного. Тоді прийшов з Москви князь Юрій Володимирович Мономашич, прозваний Довгоруким, з великою силою — це ж на прохання чернігівських князів. Об'єднавшись, пішли на Ізяслава Мстиславича, князя київського, помщаючись за вбивство Ігоря, і вигнали Ізяслава з Києва. І сів на великому княжінні київському Юрій Володимирович Довгорукий. Тоді Святослав Ольгович переніс мощі блаженного мученика Ігоря, брата свого, з Києва до Чернігова з великою честю і поклав у церкві Святого Спаса в єпископії у вежі красній. І шанували люди мощі Ігоря як мученичі, і поклонялися їм, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, якого все творіння славить навіки. Амінь.

У тій же вежі красній в єпископській церкві Святого Спаса в Чернігові десятьма роками пізніше покладено блаженного Константина, митрополита Київського. Про його ж кончину, дивну і страшну, не зайвим буде тут згадати. У ті часи, коли між вищезгаданими князями руськими через київське велике княжіння багато було боротьби, ще ж і серед духовенства за престол митрополичий київський збентеження діялося. І така річ трапилася.

У той самий день повість дивна й жахлива про смерть блаженного Константина, митрополита Київського, що помер у Чернігові

Коли забрали велике княжіння київське від Ігоря блаженного і прийняв його Ізяслав Мстиславович, внук Володимира Мономаха, а святіший митрополит Київський Михаїл, другий того імени, переставився до Господа не забагато днів перед убивством Ігоря, — великий князь Ізяслав вибрав після нього на престол митрополії Київської одного ченця вельми книжного — Клима Філософа, який був у схимі, його ж привів зі Смоленська. Захотів же, щоб освятили його свої руські єпископи в Києві, — не посилав через якісь перепони по благословення до вселенського патріярха в Царгород, як же від початку був звичай. Зібрав для цього собор єпископів Руської землі і звелів їм освятити Клима-схимомонаха на митрополита Києва. Одні єпископи не погоджувалися, не сміючи святити без благословення патріярха Царгородського, инші ж, догоджуючи князеві, освятили Клима головою святого Климента, папи Римського, яку святий Володимир з Херсона до Києва приніс. Про той собор і поставлення митрополита написано в Житії преподобного Нифонта, єпископа новгородського. Він-бо з поставленням тим неправильним не погоджувався. Юрій Володимирович, син Мономаха, прийнявши княжіння київське після Ізяслава Мстиславича, не захотів мати Клима на престолі Київської митрополії як неправильно освяченого. Тоді, на прохання великого князя, прийшов із Царгорода від святішого вселенського патріярха до Києва цей, про якого тут слово, митрополит Константан.

Константан владою, від патріярха йому даною, відсторонив зі ступеня архиєрейського і престолу митрополичого Клима і всіх тих, кого той у духовні сани ставив. Небагато ж минуло літ, і великий князь київський Юрій Володимирович переставився. І були серед князів руських як через князювання київське, так і щодо митрополитів великі незгода та збентеження. Одні Константина, правильного пастиря, трималися, инші ж знову Клима хотіли. Найбільше не приймав Константина син колишнього великого князя Ізяслава Мстиславича, що називався Мстислав Ізяславич, правнук Володимира Мономаха, казав-бо: "Не хочу Константина через те, що проклинав батька мого за Клима". І треба було князям руським відставити обох митрополитів — і Клима, і Константина. Послали тому в Царгород до святішого патріярха, просячи, щоб иншого їм прислав митрополита. Святіший патріярх, хотівши серед князів руських збентеження те вгамувати, послав до Києва митрополита иншого — на ім'я Теодор. Тоді блаженний Константан, бачачи різноголосся серед князів й уникаючи бунту, покинув престол перед приходом иншого митрополита, вийшов з Києва, пішов до Чернігова і там розхворівся до смерти. Пізнавши кончину свою, написав грамоту, запечатав її, дав єпископові чернігівському Антонію і під присягою взяв з нього слово, що після переставлення його той відкриє печать, прочитає і вчинить все, що написано в грамоті, обов'язково.

Коли ж переставився блаженний Константин, єпископ, взявши ту запечатану митрополитову грамоту, пішов з нею до князя чернігівського Святослава Ольговича, відкрив її і прочитав перед усіма. І було написано таку страшну річ: "Після смерти моєї не ховайте тіла мого, а зчепіть за ноги шнуром, виволочіть з града і киньте псам на поїдання, бо я згрішив і через мене бунт. На мені нехай буде рука Господня, нехай я постраждаю, щоб відвернув Господь збентеження від людей своїх". Те чувши, всі здивувалися і вжахнулися. І сказав князь до єпископа: "Як же хочеш, так і зроби". Єпископ, боячись не послухати веління митрополитового і написаних за непослух проклять, зробив те, що було йому наказано в грамоті: виволік тіло померлого за град і кинув його в полі. І лежало так кинене митрополитове тіло три дні. Був же на всіх страх і жах через таку дивну річ. На третій день князь Святослав Ольгович, страху Божого сповнившись, жах-бо великий напав на нього через дивне те діло, звелів з належною честю поховати кинене тіло Божого архиєрея. І принесли його в град з великою честю, і поклали в церкві Святого Спаса в теремі красному, де лежав новий страстотерпець князь київський блаженний Ігор, убитий від киян. У ті ж три дні, коли тіло за градом Черніговом лежало, у Києві