Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Брат один у скиті впав у якесь прогрішення. І звелів йому пресвітер, щоб вийшов геть із церкви, бо не достойний з братами в соборі церковному бути. Преподобний же Вісаріон, вставши, виходив разом з тим, що прогрішився, кажучи: "І я грішний". Таке було смирення святого отця. Розповідали ж про нього учні його, що сорок років не лягав на спину спочити, але сидячи або стоячи сну дуже трошки приймав. Переконував же учнів своїх до чування, щоб недрімно пильнували себе завжди від сітей ворожих, і казав: "Годиться ченцеві, щоб цілий став оком, як же херувим і серафим. Коли хтось перебуває мирно, без боротьби, тоді більше хай пильнується і смиряє себе перед Богом, щоб, думаючи, що стоїть, не впав найлютішим падінням. Через самовпевненість багато передано на боротьбу. Часто через нашу неміч Бог не дає боротьбі прийти на нас, щоб ми до решти не згинули".
Цього святого отця ціле життя до птахів повітряних було подібне: нічого із земного не придбав ніколи, не мав келії своєї ані якогось окремого для себе пристановища, але з місця на місце переходив, поневіряючись пустелею, кручами і хащами, як блукалець, зовсім не дбаючи про потреби тілесні, ані про їжу, ані про одяг, — одну лише мав на тілі латану найгіршу одежину, щоб не бути цілком голим. І палило його сонце спекотне вдень, мерз він уночі, рідко ж коли під дах десь заходив — мандрував горами, наче птах, самотність люблячи, і до одного Бога ум свій підносячи, і думками своїми в Ньому заглиблюючись. Слізні ж потоки завжди виходили з очей його, і зітхання часті з глибини серця, і всі дні життя свого у сльозах провадив, завжди плачучи й ридаючи. Досягнув же глибокої старости, переставився на нестаріюче життя і перейшов з плачу у вічну зі всіма святими радість в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.
Про цього святого дивися у Пролозі в 23-ій день місяця травня — Слово з Патерика про поле, що було дане постникам.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Іларіона Нового, Далматської обителі ігумена та ісповідника
Іларіон блаженний сином був Петра Кападокійця, який подавав хліби на трапезі царській, матері ж Теодосії, обох благочестивих і боголюбивих. Змалку навчений був добре Святого Письма. Коли мав двадцять років, покинув (за євангельським словом) батька, і матір, і дім, і багатство і став монахом в обителі Ісихієвій поблизу Візантії. Потім в обитель Далматську прийшов, і прийняв там ангельський святий образ великий, і став учнем святого Григорія Декаполита, що там тоді жив. І перебував у послусі, і мовчанні, і смиренні великому. Мав же роботу у вертограді монастирському і трудився в тому послусі десять літ, намагався життям своїм наслідувати однойменного собі преподобного старця Іларіона Великого. Про його ж добродійне й богоугодне життя часто читаючи, уподібнювався йому, наскільки міг, у пості, і в цілонічних молитвах, і у всіх чернечих подвигах — через те й новим Іларіоном названо його. Просвітливши душу свою, як сонце, прийняв від Бога владу над духами нечистими — виганяти їх. Ігумен же обителі тої священиком його поставив, хоч той і не хотів, — на той час пішов уже звідти святий Григорій Декаполит в инші місця. Через декілька років, коли помер ігумен, довідався преподобний Іларіон, що хочуть брати поставити його собі ігуменом, — утаївся від них, вийшов вночі з обителі і пішов до Візантії, шукаючи учителя свого Григорія святого, там-бо сподівався знайти його. Але той відплив до Риму, а повернувшись звідти, оселився на горі Олімп. Тому зупинився Іларіон у Візантії в одній обителі. Монахи ж обителі Далматської, довідавшись про нього, послали до святішого патріярха Никифора, просячи, щоб поставити Іларіона їм ігуменом, хоч він і не хоче. Патріярх же сповістив цареві. Пославши, привели до себе Іларіона і переконували його прийняти ігуменство Далматського монастиря. Він же царській і патріяршій волі противитися не міг, скорився їхньому велінню і прийняв владу ігуменську. І пас довірених собі словесних овець добре вісім літ.
Після цього прийняв скіпетр грецького царства звіройменний кат Лев Вірменин і почав бентежити Церкву Христову єрессю іконоборною, і багатьох до свого єретичного однодумства примушував. Хто не корився йому — тих мучив, инших у найдальші виганяв краї. У той час його наказом і преподобного Іларіона привели з обителі Далматської в царське місто і до єресі примушували. Але добрий Христовий воїн ніяк не корився катові, більше ж — викривав його сміливо, назвав безбожним і новим переступником. І зрушив того на гнів великий. Багато ран і різних мук злочестивий цар завдав блаженному і в темниці замкнув його. Через якийсь час знову поставив його перед собою і довго допитував. Нічого ж не домігшись, передав його однодумцеві своєму — патріярхові на ім'я Теодот, на прізвисько ж Кассітер, який прийняв престол після святішого Никифора, вигнаного за благочестя. Той Теодот-лжепатріярх із преподобним Іларіоном вчинив так само, як і цар. У темній в'язниці замкнув святого і багато днів морив його голодом і спрагою, ані хліба, ані води не велів йому давати. Монахи ж його монастиря дійшли до царя з проханням, кажучи: "Дай нам пастиря нашого, о царю, ми ж обіцяємо твоїй скоритися волі". Цар же зрадів обіцянці їхній і швидко віддав їм отця їхнього. Святий же, в обитель прийшовши, прожив рік і, трохи відпочивши після страждання і голоду, знову до страждань повернувся. Цар-бо, чекаючи обіцяного, розумів, що посміялися з нього монахи. Послав воїнів своїх до обителі тої і кривдив монахів, а преподобного привів і посадив до темниці. Тоді послав його в обитель Фанієву і звелів там у тісній темниці його замкнути. Страждав же святий в ув'язненні шість місяців, багато кривд і образ прийняв від жорстокого ігумена обителі тої. Тоді знову за царським указом вивели його звідти і привели до Царгорода. І ласкою, і погрозами переконував його цар пристати до іконоборної єресі. І тому, що не послухав його Христовий страждалець, в иншу обитель, названу Кикловіс, послав його цар. І перебував у ній два роки і шість місяців, у жахливій темниці тримали його і кривдили. Звідти знову до царя привели і, сильно побивши, в Протильський град вигнали.
Тоді злочестивий той цар, що стратив багатьох, загинув і сам люто — його ж
