Житія Святих - Червень - Данило Туптало

царя в сумнівах, почав улесливими словами й лукавою радою зваблювати його, аби повернувся назад. Уже-бо, казав, ніякої допомоги дати не зможе братові своєму ані не оживить його, хоч і сам до нього прийде, більше ж своє пошкодить здоров'я, побачивши його мертвим, зраненим, почне більше ридати й плакати і розбивати печаллю серце своє. А тим часом яка велика шкода і погибель діється царствуючому граду! "Думаю-бо, що без тебе до останньої хатини цілий град згорить, і не буде до чого повертатися. Пошли-бо замість себе мужів вибраних в Углич, щоб допитали про смерть царевича і чесно його поховали, а сам швидко погодься додому повернутися", — умовляв царя Борис. Цар же, не розуміючи його підступу, послухав лукавої ради: завжди-бо його слухав як вірного приятеля свого, не розуміючи його зловорожого підступу. І послав від свого імени вірного боярина князя Василія Івановича Шуйського, а Борис влаштував, аби послали з тим боярином його однодумця Андрія Клешника й инших зі священичого чину й зі світської влади начальних людей, яких знав до себе прихильними: дарами багатьма привернув до себе, а инші просто його боялися, у всьому йому підкорялися і всю волю його виконували. Бачили-бо, що на тих, які суперечать йому, зводить напасті неповинні і віддає їм помсту страшну, одних маєтки до решти руйнуючи, инших же мучачи й караючи на смерть. Послані тому були з князем Василем Шуйським в Углич однодумці Борисові, добре від нього навчені, що мають, повернувшись звідти, сказати цареві і всім людям у царюючому граді. Коли ж були відпущені бояри в дорогу ту, цар, не затримуючись більше в обителі живоначальної Тройці і преподобного Сергія, зразу повернувся в Москву.

Досягли ж посланці града Углича, бачили тіло нового страждальця святого — царевича Димитрія, і рану його оглянули, матір же бачили над ним, наче горлицю, що тужила, і ридала, і важко з болісної утроби зітхала, також і те, що весь люд плакав. Плакали тому й вони, а найбільше Андрій Клешник, якого совість мучила, бо винен був у тому вбивстві, плакав довгий час ані не міг ні до кого слово промовити — стояв, наче німий, плачучи і хлипаючи. Тоді ледь вгамувався з плачу, почав, наче нічого не знаючи, розпитувати громадян, як зарізався царевич. Питав же про те і князь Василій Шуйський, й инші, що прийшли. Угличани ж всі, і духовного, і світського чину, і весь люд, чоловіки й жінки, старі й молоді, єдиними устами взивали, сповіщаючи, що від рабів своїх убитий наказом Бориса Годунова: той-бо навмисне прислав тих убивць. Поховали чесно тіло нового мученика святого царевича Димитрія в соборній церкві Переображення Господнього. Повернулися ж до царя, але не розповіли йому правди, бо й князь Василій Іванович Шуйський боявся Бориса Годунова. Сказав тому, що сам хлопець у дитячих пустощах впав на ніж і зарізався — через недогляд дядьків його. Цар же розгнівався на дядьків тих вельми, на Михаїла і Андрія, які були братами цариці Марії Теодорівни, опікунами й виховниками царевича Димитрія. А Борис, наче за царевича на них гніваючись, насправді ж за побиття убивці лютуючи, звелів привести їх до Москви й мучити люто різноманітними муками. У град же Углич послав деяких із радників своїх — мужів немилостивих і нелюдів з воїнською силою, щоб зруйнували град: помщався-бо за побиття тих проклятих убивць, яких він послав убити царевича, і за те, що на нього казали. Розповідали-бо, що вбили царевича за Борисовим наказом. Багато з громадян чесніших на смерть скарали, і маєтки їхні розграбували, і доми зруйнували до решти. Инших жорстоко мучили і язики їм відрізали, ще инших у різні гради й темниці розіслали; велику ж кількість людей з жінками та дітьми в Сибір вислали. І був у граді Угличі ще один плач і ридання велике для всіх: одним — через муки, иншим — через смерть, а иншим — через вигнання. І цілий град руйнували без провини й несправедливо — з того часу Углич-град спорожнів. Вищезгаданих же убивць нечисті тіла звелів Борис поховати чесно, а Василисі, лукавій тій боярині, яку кликали Волоховою, й иншим жінкам, які по вбитих вбивцях вдовицями залишилися, дав великі кошти на утримання і маєтки багаті. Царицю ж Марію, матір царевича, звелів насилу постригти в чин чернечий, і наречено їй було ім'я Марта. І послав її Борис у вигнання у володіння білоозерські, в місце бідне й пустельне, у монастир святого Миколая Чудотворця, що називався "на Виксі", малий і бідний. І там її в темній келії пильнувати звелів, приставивши наглядачів злих і немилостивих, які нікому не давали приходити до неї і їжу їй давали дуже злиденну, наче якійсь засудженій. І багато їй чинили капостей Борисовим наказом, які ж і описати нелегко. І перебувала в такому злостражданні невинна й праведна душа довгий час, аж до згубної кончини Борисової. Не швидко-бо йому прийшла Божа кара за невинну кров: довготерпеливий-бо Господь і на покаяння людське чекає, допускаючи (як написано), аби кривдник кривдив ще й осквернений ще осквернився. Це ж аби відчайдушний грішник за жорстокість свою і непокаянне серце своє зібрав на себе гнів у день гніву і наповнив собі чашу гніву Божого, яку має в геєні пити навіки.

Після убивства нового мученика Христового — святого страстотерпця Димитрія Царевича, який неповинно від рабів своїх постраждав, другий Каїн Борис Годунов не зразу на монастир простягнув убивчу свою руку — на здоров'я великого государя, благовірного царя Теодора Івановича, але почекав декілька років, доки про убивство царевича Димитрія люди почали потрохи забувати й перестали говорити про те, що Борис Годунов його вбив. А тим часом заколотник той винищував неприязних собі хитрозлісно. Инших же, із сановитих і з простих людей багатьох, до своєї любови заманював облесно, не жаліючи скарбів царських, які всі в його руках були. А насамперед усім тим, чиї доми в пожежі стали попелом, звелів давати і з царської казни подвійно коштів на будівництво, і хто чого не просив — безвідмовно подавали йому подвійно. І всіх улесник той задовільнив щедротами зі скарбниць царських. І почали люди його любити, і похвальбами прославляли його. Коли ж бачив владолюбець те, що всі вже за ним, супротивників немає, замовкли-бо князі, і бояри, і всіляке начальство, боячись його, — тоді насмілився і до царевого здоров'я. Приготував-бо смертоносну отруту і, час вибравши, дав напитися цареві. Цар же випив, через якийсь час занедужав на шлунок, тоді