Житія Святих - Червень - Данило Туптало

Так у граді Москві людей переконували, а по инших великоросійських краях і містах грамоти про те розсилали, але ніхто не хотів вірити ні святішому патріярхові, ні боярину князю Шуйському, говорили-бо між собою: "Вони це говорять з науки Борисової, боячись його". Звелів тому цар Борис у соборній церкві в Москві, також і по всіх містах царства Московського в соборних церквах після церковної служби голосно проголошувати: "Благородному царевичу і великому князеві Димитрію Івановичу вічная пам'ять". А самозванця, що йшов на Москву, проклинати звелів, але й так нічого не досягнув. Більше-бо люди в серцях своїх на нього гнівалися, кажучи: "Що инше має Борис говорити і робити, як не це? Він думає і донині, що вбитий царевич, але инший замість нього вбитий". Цареві ж Борису слова ці до вух приносили. Він же за те багатьом язики відрізав, инших мучив люто, ще инших наказав стратити. Але ніяк же від людей говорення цього і думки відняти не міг, лише більше гнівив Бога і зрушував на більшу помсту праведного Суддю і Месника. Тоді стало відомо цареві Борису, що послані від нього з військовою силою воєводи ні одного міста, якими заволодів Лже-Димитрій, не змогли відібрати, було-бо і в полках збентеження велике, багато хто не хотів битися з воїнством самозванця і переходив до нього, ще ж і з Москви деякі з дворян і всіляких чинів таємно втікали до самозванця в Путивль, вважаючи його справжнім царевичем.

Про те все довідавшись, Борис сповнився страху і трепету: зрозумів, що чаша гніву і кари Божої на нього почала виливатися, і мають у нього забрати царство, і сам він загине негідно. Влаштував тому сам собі смерть і, як же инших отрутою вбивати звик, так і себе отрутою заморив. Помираючи, посадив сина свого Теодора Борисовича на царський престол, а сам постригся в чернці, і наречено було ім'я йому Боголіп, і наказав поховати себе з царями в церкві Святого Архангела Михаїла. І так, сам себе отрутою смертоносною умертвивши, позбувся обох життів — часового і вічного. Царював шість з половиною років. Після нього син його небагато днів — лише два місяці — на царстві пробув — насильницькою помер смертю. Самозванець же, всю силу московського воїнства з воєводами, які поклонилися йому, прийнявши, почав сміливо царем московським називатися. І йшов до царюючого града Москви, послав перед собою вбивць — звелів царя Теодора Борисовича і матір його через зашморг стратити. А сестру його, дівчину дуже гарну, на ім'я Ксенія, звелів живою залишити задля нечистоти своєї. Наблизившись до Москви, послав, аби тіло царя Бориса з церкви архангельської геть викинули, — щоб не спочивав зі справжніми царями хижак престолу царського і царегубець. Це зробив той розстрига не сам, але з промислу Бога Месника, який кару свою не лише на душі, а й на тілі Борисовому являв. І не хотів доти Лже-Димитрій увійти в Кремль, де царські палати, поки труп Бориса з Кремля не викинуть. Забрали-бо труп його безчесно й кинули на огляд всім та наругу. Таку кару вчинив Бог окаянному тому мучениковбивці і царського роду винищувачу і душогубцю багатьох Борису Годунову. Розстрига ж, у град увійшовши й царство прийнявши, звелів труп Борисовий, і жінки його, і сина його поховати в одному з убогих монастирів, що називався Варсонофієвий, а доньку Борисову, вчинивши над нею наругу, віддав в монастир, щоб постригли. Тоді, пославши, привів із вигнання в царюючий град благовірну царицю і велику княгиню Марію Теодорівну, в чернечому чині наречену Мартою, матір святого страстотерпця Димитрія Царевича. І з великою честю зустрів її, наче свою власну матір, і поклонився їй. Називаючи-бо себе Димитрієм, сином царя Івана Васильовича, називав її матір'ю своєю. Благовірна ж цариця не викривала брехні і неправди його — боялася, щоб після такого довгого поневіряння гірше не постраждати. Зважаючи на час той лукавий, мовчала. У той час і благородного боярина Теодора Микитовича, у чернецтві нареченого Філаретом, із вигнання в Москву повернули, святительським саном вшанували і митрополитом богоспасенного міста Ростова і Ярославля поставили. Царював же самозванець на Московському престолі недовгий час, багато ж учинив зла — і загинув з шумом. Про це все детально написано в російських хронографах, нам же досить лише довідатися, як Бог покарав за кров невинну святого мученика Димитрія Царевича та инших, неправедно від Бориса Годунова вбитих.

Після цих всіх вибрали на Московське царство князя Василія Івановича Шуйського, а на патріяршество возвели Єрмогена, що був митрополитом Казанським. Біля гробу ж святого Димитрія-страстотерпця у граді Угличі більше відбувалося чуд, всілякі недуги покидали тих, хто з вірою приходив, — і розходилася про те слава по цілій Росії. Чули ж про те благовірний цар і великий князь Василій Іванович і святіший патріярх Єрмоген — радилися між собою, щоб перенести з Углича до Москви святого цього новоявленого мученика царевича Димитрія чесні мощі й покласти їх з батьком, і дідом, і з иншими предками його на утвердження царюючого града, на викриття й осоромлення тих, що, ім'ям його називаючись, бентежили російську землю. Не лише-бо розстрига, а й инші в той час називалися царевичами Димитріями і багато чинили в Росії заворушень. Послали в Углич по чесні мощі страстотерпця того вищезгаданого преосвященного Філарета, митрополита Ростовського і Ярославського, який у миру називався Теодор Микитович, а з ним вирушили й инші святителі з архиєпископів і єпископів, також з архимандритів та ігуменів, й инших зі священичого стану багато, з царського ж синкліту боярин князь Іван Воротинський й инші з ним чесні мужі. Прибули вони в Углич-град, увійшли в церкву, де були мощі новостраждальця, і, відкривши гріб, побачили їх цілими й нетлінними — уже п'ятнадцять років минуло. І хітон його, в якому загинув, також цілим і нетлінним залишився, наче новою неповинною його кров'ю забагрився. І пахощів немало від тих святих мощей виходило. І всі дивувалися такій Божій благодаті, на невинному страждальці явленій. Взявши благоговійно, несли з великою честю. Коли ж наблизилися до міста Москви, вийшли назустріч благовірний цар Василій, і мати мученикова велика государиня черниця Марта, і цілий царський синкліт, також і святіший патріярх Єрмоген зі всім освяченим чином, і весь народ зі свічками і кадилами. Внісши святого у царствуючий град, поклали його в церкві Святого Архистратига Михаїла, де батьки і