Житія Святих - Травень - Данило Туптало

ноги мученикові. І зразу всохли руки ігемонові, і крикнув він до мученика, кажучи: "Знову прошу тебе, Талалею, помолися за мене, аби зцілилися мої руки". Святий же молитвою своєю скоро подав рукам його зцілення. Тоді сказав ігемон до прислуги: "Візьміть волхва цього з-перед лиця мого і в безодні морській втопіть, хай загине". І сказав до нього святий: "Ти почав мене допитувати, то й закінчити повинен". Відповів ігемон: "Іди від мене, волхве, і деінде помри, ще-бо ніякої тобі не зробив муки, а вже стільки зла ти на мене чарами своїми навів". Сказав святий: "Не думай, о кате, що я можу погроз твоїх злякатися і відректися Бога мого, знай же точно, що ніяк не принесу жертви богам твоїм, не поклонюся бісам, яким ти служиш". Коли це говорив святий, взяли його слуги і вкинули в човен, повезли на середину безодні морської і там його потопили. Коли ж топили святого, таку він до Бога молитву склав: "Господи, Боже мій, не дай мені нині померти, хочу-бо страждати більше за ім'я Твоє святе, аби, повний страждання подвиг закінчивши, прийняти від Тебе вінець нетлінний безсмертного життя".

Після потоплення мученика повернулися слуги, розповіли ігемонові, кажучи: "Зробили те, що веліла нам величність твоя: вкинули Талалея в море і бачили, що потонув". І ще слуги те говорили, як прийшов святий Талалей, в білий одяг одягнений. І здивувався ігемон дуже, і всі, що при ньому були. І сказав до святого: "Ось і море здолали твої волхвування". Відповів йому святий: "Де нині богів твоїх сила? Де гордість і величання ваше? Ось Господь мій Ісус Христос розсипав те, що врадили ви, і не дав мені померти, щоб я ще переміг диявола, батька твого". І розгнівався ігемон, сказав до тих, що з ним були: "Бачите, як волхв цей і море обволхвував, і нам злословить. Якщо відпустимо його так, то всіх нас уб'є чарами своїми". Був же при ігемоні волхв один на ім'я Урвикій. Він радив ігемонові, кажучи: "Хай твоя влада звелить віддати його на поїдання звірам". І зразу ігемон прикликав сторожа і годувальника звірів. Звелів приготувати видовище просторе, до святого ж сказав: "Талалею, чи принесеш жертви богам? Чи хочеш, щоб плоть твоя стала харчем для звірів?" Відповів мученик: "Якщо ти ще не пізнав сили і слави Господа і Бога мого Ісуса Христа, то словами пророчими тобі повідомляю: не помру, але живий буду і розповідатиму про діла Господні.

Правиця Господня вчинила силу. Правиця Господня піднесе мене". Вивели, отже, святого на видовище і віддали звірам. І підійшла до нього одна найлютіша ведмедиця, лягла при ногах його і лизала ноги його. Те бачивши, ігемон заскреготав зубами своїми і, наче лев, з люті заричав, звелів випустити на нього лева голодного, також і левицю. Але й ті, прийшовши, впали до ніг мученикових і лизали їх. Ігемон же з люті роздер одяг на собі. А люди взивати почали велегласно, кажучи: "Великий Бог християнський! Боже Талалеїв, помилуй нас!" І схопили ж Урвикія, волхва, кинули до звірів — і зразу того розшматували і з'їли звірі. А ігемон, вставши з місця свого, звелів мученика мечем убити. І вели святого на страту, на місце відоме, що називалося Едеса, і після молитви прийняв кончину місяця травня у двадцятий день, коли царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день страждання святого мученика Аскалона

Коли йшов Аріян-ігемон з Єрмополя-града до Антиноя, града Тиваїдського, привели до нього по дорозі одного з вірних братів на ім'я Аскалон. Його ж бачивши, ігемон спитав: "Хто ти?" Один із радників ігемонових на ім'я Аполонід сказав: "Думаю, що християнин". Сказав ігемон Аполонідові: "Спитай його". І спитав Аполонід святого: "Хто ти?" Відповів святий: "Я — християнин". І сказав до нього ігемон: "Чи не чув законів царських, розісланих у всі краї, щоб християн переконувати приносити богам жертви?" Відповів Аскалон святий: "Чув ті неправедні закони, на спокусу багатьом видані". Сказав ігемон: "Чи царів принижуєш, називаючи спокусою найсвятіші спасенні їхні закони?" Мовив святий: "Роби, що хочеш, я-бо не вважаю законами ті, які незаконно і не на спільну користь видано, але на збитки і згубу. Бо що то за закон, який каже: "Поклонися ідолові". Сказав ігемон: "Чи не досить тобі царям докоряти, але ще й богів ідолами називаєш? Клянуся самими богами, що коли не визнаєш їх богами, коли жертв їм не принесеш, то приймеш муки, приготовані для непокірних". Відповів святий: "Не боюся погроз твоїх, боюся зневажити Того, хто каже: "Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть. Бійтеся найбільше того, хто може душу і тіло погубити у геєні". Тому Бога, який може цілу людину вічно мучити, годиться боятися, а не вас, що одну лише частину людську, тобто тіло, мучите, і то не вічно, а короткий час". Ігемон же сказав: "Прийми добру раду і принеси жертву богам безсмертним, ось-бо, якщо не послухаєш, готова катівня і кати". Відповів святий: "Побачимо, хто з нас міцнішим виявиться. Чи ти муками переконаєш мене, щоб я ідолів назвав богами, чи я тебе переконаю визнати Христа, Господа мого, істинного Бога і всіх Творця". Розгніваний ігемон звелів мученика, оголеного і на катівні повішеного, бити і знаряддям залізним дерти. Коли ж мучений був святий немилостиво, і тіло його краялося на ремені, і на землю падало, мовчав, не випускав голосу болю ані не промовляв нічого. Ігемон же казав до нього: "Чи не зм'якло твоє серце, щоб богам принести жертву?" Ритор один на ім'я Везамон, стоячи там, сказав: "Зблизилася до нього смерть, через те вижив з розуму". І зразу до нього бадьоро відповів святий, кажучи: "Ні розуму не стратив, ні від Бога, Творця мого, не відступлю". Сказав Аріян: "Чи знову озлоблюєшся серцем? Але місце на шляху це незручне, щоб, як належить, мучити тебе, з допомогою богів, підемо у град, і там достойні непокорі своїй приймеш муки". Те сказавши, звелів зразу відв'язати мученика і вести його перед собою. Була ж на шляху поблизу града ріка велика, що Ніл називається. І перевезли спочатку святого мученика Аскалона, ігемон-бо помалу ззаду йшов. Громадяни ж антінойські назустріч ігемонові до ріки вийшли, обступили на березі святого, який на землі нагий зранений лежав, не міг-бо від ран стояти ані сидіти. І розчулювалися, співчуваючи