Житія Святих - Травень - Данило Туптало

Третю ж битву мав він зі скитами на Дунаї-ріці. Знову на небі зброя спасення явилася і перемогу, як же і раніше, принесла. І звідси цар Константин силу розіп'ятого на хресті Христа зрозумів і повірив, що він — один істинний Бог, охрестився в Нього з достохвальною матір'ю своєю Оленою.

Про хрещення ж Константинове розповідь така. Божим провидінням, яке влаштовує все на користь людям, цар Константин впав у проказу вельми люту й невиліковну і був з ніг до голови обкладений струпами. Багатьох лікарів премудрих і волхвів приводили до нього не лише з володінь римських, але і з Персії, проте ніякого не отримав від хвороби своєї полегшення. Тоді жерці Йовишеві з Капітолію до царя підійшли, сказали: "Якщо не зробиш собі купелі з крови малих дітей і не омиєшся у ній теплій, то неможливо тобі зцілитися. Якщо ж так вчиниш, зразу здоровим будеш — і нема тобі иншого ліку від цього". Цар же послав всюди збирати малих дітей на приготування собі купелі з крови їхньої. І зібрано було в Капітолії багато дітей, що їли з грудей матерів своїх. Настав же день, коли мали дітей різати, пішов цар у Капітолій, там-бо жерці мали приготувати йому криваву купіль. І ось незліченно жінок зійшлося, рвали на собі волосся і нігтями лиця свої роздирали, кричали й гірко ридали. Коли ж спитав цар, яка причина такого їхнього плачу, довідався, що то матері дітей, на заріз зібраних. І розчулився, дивлячись на гірке їхнє ридання і сльози, і сказав: "О, яка велика жорстокість тих, що радили мені пролити кров невинну! Невідомо, чи здоровий я буду, омившись у крові невинній. Якщо б і напевне знав, що вилікуюсь, то краще мені одному терпіти біль, аніж мав би стількох багатьох немовлят, що ніякого зла не вчинили, кров пролити і ненастанного ридання і печалі матерів їхніх сповнити". Те сказавши, повернувся в палату, матерям же велів віддати дітей їхніх цілими, ще ж і золота кожній із царської казни дав і відпустив з миром. Преблагий же Бог, бачачи таке милосердя, віддав йому подвійним здоров'ям — тілесним і душевним, бо послав до нього верховних своїх апостолів Петра і Павла, коли він спав. Явилися у видінні, стоячи перед ложем його. І спитав їх цар, хто вони і звідки. Вони ж сказали: "Ми — Петро і Павло, апостоли Ісуса Христа, послані до тебе від Нього, щоб наставити тебе на шлях спасення і розповісти тобі про купіль, в якій маєш отримати здоров'я тіла і душі, й обіцяти тобі життя вічне від Бога за те земне життя, яке ти дарував дітям, пожалівши їх. Приклич до себе єпископа Сильвестра, який ховається в горі Сорактес через страх перед тобою, і його науки послухай. Він же покаже тобі купіль, у якій від усіх нечистот очистишся, душею ж і тілом здоровий вийдеш". Те мовивши, святі апостоли пішли від нього. Цар же, зі сну збудившись, здивувався баченому. І ось зайшов до нього, як звичайно, лікар, він же сказав до нього: "Не потребую вже лікування вашого, бо сподіваюся на Божественну поміч". І відіслав його від себе. Звелів же зразу шукати всюди єпископа Сильвестра і привести до себе з шаною. Коли ж знайшли Сильвестра і до царя привели, прийняв його цар із шаною і любов'ю: сам, вставши, зустрів і дружньо обняв його. Тоді спитав його, кажучи: "Чи є у вас боги, які називаються Петро і Павло?" Сильвестр же відповів: "Один у нас Бог, о царю, Він створив небо, і землю, і все, що на них. А ті, що ти кажеш, Петро і Павло, не є богами, але рабами Божими, що проповідували ім'я Христове по вселенній, пізніше ж і кров свою за Господа свого від Нерона пролили". Цар же, те чуючи, радий був і сказав: "Прошу тебе, єпископе, покажи мені подобу їхню, якщо маєш на іконі зображених, аби точніше я довідався, чи ті, які уві сні мені явилися". Сильвестр же зразу послав диякона, щоб приніс ікону святих апостолів Петра й Павла. І, бачивши зображення лиць апостольських, цар сказав: "Справді ті, що я бачив". І розповів про видіння своє єпископові детально, і просив його, аби показав йому таку купіль, у якій би міг очиститися від прокази душевної і тілесної, як казали апостоли, явившись йому у видінні. Святий же єпископ Сильвестр сказав цареві: "Не можна тобі, о царю, у купіль ту ввійти, якщо спочатку не повіриш без сумніву в Бога того, якого ж проповідували апостоли, що тобі явилися". Відповів цар: "Якби не повірив я, що Ісус Христос — єдиний Бог, то ніколи не прикликав би до себе твоєї святині". Сказав же йому святий: "Належить тобі спершу постити, молитвою ж, і сльозами, і визнанням гріхів своїх умилостивити Бога. Тому відклади порфиру і вінець свій на сім днів, у внутрішніх кімнатах палат своїх замкнися й у веретищі і попелі вчини покаяння, плачучи і землею себе посипаючи. Звели ж замкнути ідольські храми і жертви їхні припини. Тих християн, що у вигнанні, звільни і тим, що в путах, звільнення даруй. Добрим будь до тих, що просять тебе, і всіляке праведне прохання виконуй, і дай з маєтку свого убогим милостині досить". И обіцяв цар все те на ділі виконати. Єпископ же, поклавши на нього руку, помолився і, огласивши його, пішов. І зібрав усіх вірних, звелів їм також постити й молитися, аби зупинилося гоніння на Церкву Божу, і пітьму ідолопоклоніння було прогнано, і світло спасення щоб для всіх засяяло. Коли ж настав сьомий день, прийшов святий до царя і, повчивши його багато про Святі таїнства, у Пресвяту Тройцю віри, приготував йому купіль хрещення святого. У неї увійшов цар, і занурив його святий Сильвестр, прикликаючи над ним ім'я Пресвятої Тройці. Раптом засяяло світло велике з небес, понад сонячне проміння, і сповнилася храмина невимовного сяйва. Очистився цар зразу від прокази, яка вся у воді залишилася, відпавши від тіла його, як луска від риби, — і вийшов з купелі здоровий, що й сліду ран не було на тілі його, одягнувся в білий після святого хрещення одяг. Розповідав сам: "Коли занурився у воду, чув руку, що зверху простягнулася і торкнулася мене". І зразу дав наказ, аби