Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Один із воїнів черевною хворобою одержимий буві хотів померти, то з того апостол учинив здорового. Закінчилася вода у кораблі і багато хто від спраги занеміг, і був уже при смерті. Іван же рече Прохору: "Наповни посудини з моря!" І коли були наповнені посудини, рече: "В ім'я Ісуса Христа черпайте і пийте!" — і, черпнувши, знайшли воду солодку, і, напившись, відітхнули. І через те всі хрестилися й хотіли відпустити Івана вільним, щоб пішов, куди схоче, але він переконав їх, щоб повели його у звелене місце. І дійшли до острова Патмос, віддали послання ігемону; Мирон же, тесть ігемонів, узяв Івана і Прохора у дім свій.
Був же у Мирона син старший на ймення Аполлонід, той мав у собі біса пророчого, що майбутнє оповідав, і мали всі Аполлоніда за пророка. Коли Іван увійшов у дім Миронів, то Аполлонід безвісті пішов — утік ув інше місто, боячись, щоб не був від нього прогнаний Іваном пророчий дух. Настала скорбота у Мироновому домі щодо сина Аполлоніда, котрий пропав безвісті, та прийшло послання від нього до Мирона, котре звіщало, що Іван-волхв чаруванням своїм вигнав його з дому і не може повернутися, доки Іван не буде погублений. Ми-рон же прочитав писання і побіг до ігемона, зятя свого, звіщаючи те, що сталося. Ігемон же схопив Івана і хотів звірам на з'їжу його дати. Іван же молив ігемона, щоб потерпів трохи і повелів йому учня свого послати до Аполлоніда, обіцяючи його в дім повернути. Ігемон же не заборонив послати учня, а Івана, двома вірьовками зв'язавши, посадив у темницю. І пішов Прохор до Аполлоніда із Івановим посланням, у якому написано було таке:
"Іван, апостол Ісуса Христа, Сина Божого, пророчому духу, котрий живе в Аполлоніді повеліваю: від імені Отця, і Сина, і Святого Духа вийди із творіння Божого і не входь у нього ніколи, але поза островом цим сам пробудь у місцях безводних, а не в людях!"
Із таким посланням коли дійшов Прохор до Аполлоніда, тоді вийшов із нього біс. Аполлонід же прийшов до власного розуму і ніби від сну збудився та й пішов із Прохором, повертаючись у своє місто. Але не відразу пішов додому, а подався у темницю до Івана і, припавши до ніг його, віддав йому подяку за те, що звільнив його від нечистого духа. Довідалися ж батьки, і брати, і родичі про Аполлонідове повернення, зійшлися усі і раділи, і звільнений був Іван від вуз. Розповідав-бо Аполлонід про себе, кажуче таке: "Вже багато літ відтоді минуло, коли спочивав на ложі своєму, поринувши у глибокий сон, і один чоловік зліва від ложа став. Потряс мною і розбудив мене. Його я уздрів чорного, більше пня осмаленого та гнилого, йому ж очі, ніби свічки, горіли, і затрепетав я зі страху. Він же рече до мене: "Розтули вуста свої!" І я розтулив, і заліз у вуста мої і наповнив мені черево, а відтоді учинив, що я знав і про добро, і про зло, і про все, що бувало в домі. Коли ж увійшов апостол Христовий у дім наш, тоді рече мені той, що сидить у мені: "Біжи звідси, Аполлоніде, хай не зле помреш, ця людина-бо волхв є і хоче тебе умертивити". І тоді я відійшов і побіг у чуже місто; коли ж хотів повернутися, не дав мені, кажучи: "Поки Іван не помре, ти не можеш у домі моєму жити". Коли ж прийшов Прохор у місто, в якому я був, і коли побачив його, тоді нечистий дух вийшов із мене тим-таки чином, яким спершу ввійшов в моє черево, і легше мені стало, позбувшись великої тяготи, і розум мій добре наладнався, і добре мені було". Це почувши, всі припадали до Івана. Він же розтулив вуста свої і навчав вірі в Господа нашого Ісуса Христа. І увірував Мирон з ланкою та дітьми своїми, і хрестився, і була радість велика в домі Мироновім. По тому й дружина ігемонова Хриспис, дочка Миронова, прийняла святе хрещення із сином своїм і з усіма рабами своїми, а з нею Лаврентій, чоловік її, ігемон острова того, хрестився, і від влади своєї відійшов, щоб вільніше служити Богу. І пробув Іван із Прохором в домі Мироновому три літа, проповідуючи Боже слово, і багато там знамень та чудес силою Ісуса Христа сотворив: болящих сціляв і бісів проганяв, храм Аполлоновий із усіма його ідолами звалив словом на землю і, багатьох, увіривши, хрестив.
Був же в тій країні один волхв на ймення Кинопс, жив у місці пустельнім і з нечистими духами продовж літ достатньо погоджувався; його всі, що на острові були, люди як бога мали через привиддя, що траплялися від нього. Жерці ж Аполлонові, образившись вельми на Івана за розорення капища Аполлонового і за те, що всіх людей навернув у слід собі, навчаючи в ім'я Ісуса Христа, пішли до Кинопса і скаржилися перед ним на Христового апостола, молячи його, щоб відомстив безчестя їхніх богів. Кинопс сам не захотів іти в місто, оскільки багато літ на тому місті жив безвідхідно, а більше громадяни приходили до нього, пообіцяв їм послати ангела лукавого в Миронів дім і взяти душу Іванову та віддати її суду вічному. Назавтра одного князя від лукавих духів послав до Івана, повеліваючи йому душу його до себе принести. Біс же пішов у дім Миронів і став на місці, де був Іван. Іван же звідався про біса й рік йому: "Повеліваю тобі іменем Ісуса Христа, не зійди з місця цього, доки не скажеш, з якої причини прийшов ти сюди до мене". І став біс зв'язаний словом Івановим і рече Іванові: "Жерці Аполлонові пішли до Кинопса і помолилися йому, щоб пішов у місто й навів на тебе смерть, але той не захотів кажучи: "Багато літ живу на місці цьому, не виходячи, то чи ж тепер маю трудитися заради бідашного чоловіка, який є ніщо? Тож відійдіть шляхом своїм і назавтра я пошлю ангела свого, і візьме душу його, й принесе до мене, і віддам її суду
