Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Місяця вересня в 26-ий день
Житіє і труди святого, славного і всехвального апостола та євангеліста Івана Богослова
Святий апостол та євангеліст Іван Богослов був сином Заведеєвим та Саломії, що була дочкою Йосипа-обручника. Він від рибальських мереж був покликаний на проповідь Євангелія; коли ж бо Христос Господь, ходячи по Геліконському морі з-поміж рибарів вибирав собі апостолів, то покликав двох братів Петра та Андрія. Відтак побачив і інших: брата Якова Заведеєвого та Івана, брата його, що пробували в кораблі з батьком Заведеєм і зв'язували мережі свої, і покликав їх. Вони ж тоді, покинувши корабля і батька свого, до нього пішли. Коли ж їх прийняв, Іван від Христа Господа названий був сином громовим, як такий, котрого богослов'я, ніби грім, має почутися по цілому світі й усю наповнити землю. І ходив за благим учителем своїм, слідуючи стопам його, і навчався премудрості, що виходила з вуст його, і був вельми улюблений Христу, Господу своєму, через цілковиту свою незлобність та дівственну цнотливість. Пошанував його Бог поміж дванадцяти апостолів як кращого, і був один із трьох тих найближчих учнів Христових, котрим багато своїх божественних відкривав таємниць. Коли ж воскресити захотів дочку Яірову, "не дозволив увійти за собою нікому, тільки Петрові, та Якову, та Іванові, брату Якова" Коли ж на Таворі бажав показати славу божества свого, узяв із собою Петра, Якова, також і Івана. Коли ж моливсь у саду, то й там не без Івана був, казав-бо до учнів: "Сидіть тут, а я йду й помолюся", — і взяв Петра й обох синів Зеведеєвих, тобто Якова та Івана, — всюди Іван, як улюблений учень, Христові невідступний був. Як любив його Христос, знаємо і від того, що на грудях Його почив. Коли ж бо на Тайній вечері Господь прорік про зраду собі, то ззиралися поміж себе учні, не розуміючи, про кого говорить. Тоді Іван ліг на грудях улюбленого вчителя, як сам оповідає в своєму благовісті: "Був, — каже, — один з його учнів, якого любив Ісус", він приліг на груди Ісусові. "От цьому кивнув Симон Петро та й шепнув: "Запитай, хто б то був, що про нього Він каже?" І пригорнувшись до грудей Ісусових, той говорить до нього: "Хто зрадить Тебе Господи?". Таку ж бо мав у Христа Господа любов, що тільки він міг безборонно на грудях Господу почити і мав дерзновення про таємницю ту запитати. Мав же Іван до того, що любив його, навзаєм любов більшу від інших; у час-бо самохітних Господніх мук всі, покинувши пастиря свого, втекли; він-бо один на всі муки Христові невідступно дивився, сердечно з ним співуболіваючи, плачучи й ридаючи із Пречесною й Непорочною Дівою Марією, матір'ю Господньою і аж до хреста й до смерті з нею не відступив від Сина Божого, котрий за нас постраждав і був під хрестом від нього усиновлений Пречистій Діві Марії. Висів-бо Господь на хресті, "як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: "Оце, жоно, твій син!" Потім каже до учня: "Оце мати твоя!" І з тієї години той учень узяв її до себе" і мав її в себе як матір свою у всілякій честі і служив їй аж до чесного і славного Успення її; після ж Успення, коли несли чесне і святе тіло Божої матері до гробу, святий Іван перед одром її поніс крайку, що як світло блищала, їх-бо дві приніс Пречистій архангел Гавриїл, звіщаючи про перехід її від землі до неба.
Після Успення Пресвятої Богородиці відійшов із учнем своїм Прохором у Азію, на неї упав йому жеребок, щоб там проповідувати Боже слово і йшов, сумуючи. Передбачив же напасті на морі й прорік про них учневі своєму Прохору. А коли був ув Іопії, сів на корабля і почав пливти, піднялася буря велика об одинадцятій годині дня, а вночі розбився корабель і всі, що були в кораблі, пливали у хвилях морських; хто за що схопився, того й тримався, пливаючи. О шостій годині дня викинуло море всіх живих із Прохором у п'яти поприщах від Селевкії; один тільки Іван залишивсь у морі, за ним Прохор багато плакав та й пішов у Азію. Ішов чотирнадцять днів і прийшов до одного села, що було при морі, і спочив од труду. Дивився на море й тужив з Іваном і тут з моря спінилася хвиля і викинулася на берег з великим шумом та й викинула живого Івана. Побіг Прохір подивитися, що за людину викинуло море, знайшов Івана, підняв його із землі і, обнявши, плакав. І подякував Богові за все. Так Іван чотирнадцять днів і ночей пробув у морі, плаваючи і, за благодаттю Божою, живий залишився, і ввійшов у село, попросив хліба та води й укріпився, і пішов в Ефес.
Коли ж вони разом увійшли в місто, знайшла його жона, на ймення Романа, знаменита і славна аж до Риму злобою справ своїх, тримала ж загальну лазню у тому місті. Вона, найнявши їх, приставила в лазні до роботи і зло їх мучила. А до роботи своєю привабила хитрістю, Івана для палення вогню, а Прохора наливачем води поставила на все їхнє життя, і пробували в такій біді немалий час. Був же у лазні тій демон, що проздовж усіх літ давив одного із тих, котрі милися там: чи юнака, чи дівчину. Коли ж будувалася лазня, то в основу її було вкопано, за бісівськими радами, живих юнака та дівчину, і відтоді таке вбивство стало бувати. Трапилося у той час увійти до лазні одному хлопцю на ймення Домн, був та син Діоскорида, старійшини міського. Коли мився Домн у лазні, напав на нього біс
