Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Цвіла ж обитель преподобного вельми чеснотливими мужами, і багато із них через великі чесноти їхні взяті були в інші монастирі на ігуменство, інші й на святительські престоли виведені. Всі ж тії в чеснотах стали через наставляння і керівництво цілковите учителя майстерного виконавця заповідей Господніх, Сергія преподобного, що був прикладом стаду своєму, проходячи рівне із ангелами життя. Через це, що в плоті живучи, сподоблявся мати спілкування із безплотними, бо коли слухав божественну літургію, ангел Господній співслужив йому, як свідчили про те учні його Ісакій-мовчальник і Макарій, достовірні, в чеснотах досконалі мужі, що увіч бачили ангела Божого, котрий служив в олтарі із преподобним Сергієм, сяючи ніби сонце, і жахнулися, бачачи невимовну благість його.
Коли блаженний Олексій, митрополит, старістю знемагаючи, побачив, що вже до кінця наближається, прикликав до себе преподобного Сергія і, взявши хреста свого архієрейського, якого на грудях носив, золотом та камінням прикрашеного, дав його преподобному. Він же зі смиренням поклонився, кажучи: "Прости мені, владико, я і від юності не був золотоносець, у старості ж тим більше хочу пробувати в убогості".
Архієрей же рече: "Знаю, улюблений, що так чинив ти, але сотвори послух і прийми дане тобі від нас благословення!" — і своїми руками хреста на святого, ніби якесь заручення, наклав. Тоді почав говорити: "Знай, блаженний, навіщо покликав я тебе і що хочу щодо тебе влаштувати. Це я утримував Російську митрополію, від Бога мені вручену, скільки Він хотів. Тепер же бачу, що до кінця наближається, тільки не знаю дня кончини своєї і бажаю за життя мого віднайти мужа, який зможе після мене пасти стадо Христове, і не знаю такого окрім тебе жодного. Знаю ж напевне, що великодержавні князі, і всі люди мирські та духовні, аж до останнього, полюблять тебе, а не іншого когось, тільки тебе на престол вимагатимуть, бо достойний ти є. Тепер-бо, преподобний, прийми сан єпископства, після мого відходу престол мій переймеш". Преподобний же ці слова слухаючи, уразився вельми, бо вважав себе недостойним такого сану, тож відповів архієреєві: "Прости мені, владико, що хочеш мені накласти тягар вище моєї міри, але цього не може бути ніколи! Хто бо я є, грішний і найгірший від усіх людей, щоб такого сану дерзнув доторкатися?" Блаженний же Олексій численні вирік слова до святого із божественного Писання, схиляючи його до волі своєї, але любитель смирення не прихилився до цього ніяк. Нарешті відповів, кажучи: "Владико святий, якщо не хочеш відігнати мізерність мою від цих меж і від слухання тебе, не треба іншого говорити щодо цього до мене, та й іншому нікому не попусти, щоб переконував мене такими словами, оскільки ніхто не зможе знайти в мені на те зволення". Архієрей же, бачачи його непохитним, перестав говорити йому про те, побоюючись, що колись, затуживши, цей преподобний відійде в найдальші краї і пустелі й позбудеться Москва такого світильника. Втішивши його словами духовними, відпустив із миром у монастир. Невдовзі той, що між святих, Олексій, митрополит, од життя відійшов і знову блаженний Сергій понуджении був проханням від великодержавних князів і від усіх людей, щоб прийняв престола митрополії Російської; святий же, мов твердий діамант, непохитний залишився. Зійшов же на престол один із архимандритів, Михайло на ймення, і дерзнув ще перед посвяченням одягтись у святительську одежу й білого клобука наклав на себе. Почав і супроти святого Сергія поставати й на обитель його, гадаючи, що Сергій супротивний його дерзновенню, собі шукаючи митрополії. Блаженний же, почувши похвалки на нього Михайла, рече до учнів своїх: "Михаїл похваляється на обитель цю і на нашу бідність, але не дістане бажаного, оскільки гордістю є переможений, тож не уздрить царського міста". І збулося пророцтво святого: плив-бо Михаїл у кораблі до Царгороду на посвячення, впав у хворобу тілесну й помер, а на престола Кіприяна було виведено.
У ті літа на Боже попущення, за гріхи наші було нашестя нечестивого Мамая, царя татарського, на Російську землю, на що великого князя Димитрія, який затужив, святий Сергій молитвою узброїв і про перемогу напророкував, кажучи: "Вийди супроти варварів, будь-який сумнів відкинувши від себе, і з Божою поміччю ворогів переможеш, і здоровий у батьківщину свою повернешся". Великий-бо князь на поміч Божу і на молитви святого сподівався, пішов і учинив брань із татарами, переміг їх, аж ледве із малою дружиною Мамай утік. Преподобний же, цей прозорливець, бачачи те, що відбувається, далеко, ніби близько, і стоячи із братією на молитві в обителі своїй, коли бій був між християнами й татарами, звістив, що в той час великий князь Димитрій татар переміг і, які із християн хоробрі воїни на брані забиті були, на ім'я сказав, і приношення за них Богові приніс, про все ж бо йому відкрито було від Бога. Князь же із торжеством із брані повернувся, в обитель до преподобного прийшов і вельми дякував святому, що допоміг йому своїми старанними молитвами до Бога.
Стояв якось блаженний отець уночі на звичайному своєму правилі перед іконою Пречистої Богоматері і часто на ікону позирав, кажучи: "Пречиста мати Христа мого, заступнице і кріпка помічнице роду людському, будь нам, недостойним, просителька, завжди молися Сину своєму і Богу нашому, хай догляне місце це святе, що покладене на похвалу і честь святому імені Його навіки. Тобі, мати солодкого мені Христа, молитовнице до Нього, що численне дерзновення взяла турбот про рабів твоїх, ти ж бо є спасення, уповання і пристанище!" Так молячись і подячний канон, що є акафістом, співаючи Пречистій, присів трохи спочити, а до учня свого, якому ім'я Михея, рече: "Дитино, тверезись і бадьорись, оскільки відвідання чудове і жасне в цей час має до нас бути". Коли це мовив, раптово почувся голос, котрий сказав: "Це Пречиста іде!" Святий же, це почувши, швидко вийшов із келії в сіни і тут світло велике, більше сонця, осяяло святого, і тоді уздрів Пречисту із двома апостолами, Петром та Іваном, що блискотіли в невимовній світлості. Коли побачив це святий, упав ниць, не можучи стерпіти сяйва того нестерпучого. Пречиста ж своїми руками
