Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

і задавив його. І був за ним великий плач, і чутно було це по цілому місту Ефеському. Коли ж сам Діоскорид дізнався, то у великій пробував печалі, а тоді й помер від туги. Романа ж багато молилася Артеміді, щоб воскресила Домна і плоть свою, молячись, терзала, але нічого не досягла. Іван же запитав Прохора, що сталося? Побачила Романа, що вони розмовляють, схопила Івана й почала міцно бити, докучаючи, й докоряючи, і покладаючи вину Домнової смерті на Івана. Нарешті сказала йому: "Коли не воскресиш Домна, душу твою від тіла твого відлучу". Іван же помолився, воскресив хлопця, і жахнувся дух Романи: казала, що він чи Бог чи Син Божий. Але Іван проповідував Христову силу і навчав вірувати в неї. Тоді воскресив і Діоскорида, і повірив у Христа Діоскорид, і Домн, і Романа, і хрестилися вони. Страх же напав на всіх людей і чудувалися з того, що сталося, й казали деякі про Івана й Прохора, що волхви вони є. Інші ж казали, що волхви мертвих не воскреша ють. Відігнав же Іван і духа лукавого від лазні, і пробували обидва в домі Діоскоридовому, утверджуючи у вірі новопросвічених і навчаючи їх чеснотливому життю.

Був якось празник Артеміді в Ефесі, і празникували всі люди в білих одежах, торжествуючи й радіючи при Артемідинім храмі, навпроти ж храму був ідол тієї богині. Вийшов Іван на високе місце, став поблизу ідола і велиголосно сліпоту їхню викрив, бо не відають, кому поклоняються, а замість Бога біса пошановують. Аюди ж наповнилися ярості супроти нього і камінням на Івана кидали, але жоден камінь у нього не вдарив, а повертався й бив тих, котрі їх метали. Іван же, простягти руки горі, почав молитися, і були тоді пал і спека на землі, і впало від того безліч мужів до двохсот і померли. Інші ж від страху, що охопив їх, ледве до тями прийшли й молилися Івану, щоб дістати милість, трепет-бо і страх найшли на них. Коли ж помолився Іван Богу, то всі померлі воскресли, і всі припали до Івана і, повіривши у Христа, похрестилися; на одному із тамтешніх місць, названім Тихи, сцілив Іван розслабленого, котрий дванадцять літ лежав, тож устав він і прославив Бога.

Багато інших знамень збувалося від Івана, і чутка про чудеса повсюди протекла; побачив це біс, що пробував у капищі Артемідинім, і зрозумів, що від нього має бути скинений, узяв на себе образ воїнський і, гірко плачучи, сидів на якомусь місці. Ті, що проходили мимо, запитували його: звідкіля він і через що так дуже плачеться; він же каже: "Я є від Кесарії Палестинської, старійшина над темницями, і мені було віддано стерегти двох волхвів, що прийшли від Єрусалиму, Івана та Прохора, їх-бо судили на смерть за безліч їхніх лихих діл, назавтра мали бути люто погублені. Вони ж волхвуванням своїм від вуз та темниці вночі втекли, і потрапив у біду я через них, бо за них мене князь погубити хоче. Я ж молився князю, щоб дозволив мені погнати їм услід, і ото почув: ті волхви тут є і не маю помічника собі, щоб хто зловив їх". Це кажучи, біс, показуючи грамоту, котра про те свідчить, показував і велику зв'язку золота, обіцяючи дати його тим, котрі отих волхвів погублять. Це почувши, одні воїни поспівчували йому, й підняли людей на Івана й Прохора, і пішли до Діоскоридового дому, кажучи: або подай нам волхвів, або хоромину твою запалимо. Діоскорид зволяв більше, що хай ліпше дім горить його, аніж апостола видати із учнем Прохором. Пізнав Іван духом, що сум'яття людське має постати на добро, віддав себе й Прохора зібранню. Вели їх люди і дійшли до храму Артеміди, і помолився Іван Богу, і раптом упав ідольський храм і не пошкодив ані одну людину. І рече апостол до біса, який там сидів: "Тобі мовлю, нечистий бісе, скажи: скільки літ тут живеш? І чи ти народ цей підняв на нас?" Біс же рече: "Я маю двісті сорок і дев'ять літ, тут пробуваючи, і це я підняв народ цей на вас". Рече ж йому Іван: "Тобі заповідаю, в ім'я Ісуса Назарянина, щоб не пробував у місці цьому". І тоді вийшов біс, жах опанував усіх людей і повірили у Христа. Було ж і більше знамення від Івана, і велике число людей навернулося до Господа.

У той час Домитіян, кесар римський, велике гоніння підняв супроти християн і наговорено йому було на Івана; його схопив єпарх Азійський і послав зв'язаного в Рим до кесаря, де за ісповідання Христове спершу битий був, тоді чашу трутну, смертоносної отрути наповнену, випив. Коли ж не пошкодило йому, за словами Христовими: "А коли смертодійне що вип'єте, — не буде вам шкодити", тоді був укинутий у конов з єлеєм вельми кипучим, але і звідти неушкоджений вийшов. І закричали люди: "Великий Бог християнський!" Кесар же, дерзаючи більше Івана мучити, подумав, що він є безсмертний, засудив його на вигнання у Патмос, острів, так ото уві сні Господь Івану сказав, що подобає тобі багато вистраждати і вигнаний будеш на один острів, котрий вельми тебе потребує.

Узяли воїни Івана з Прохором і повели на корабля, і почали пливти. Одного дня, пливучи, сіли цареві мужі за обід і, маючи багато їжі та питва, веселилися. Один із них, юнак, бавлячись, випав із корабля в море і втопився, тоді в плач перетворилися їхні веселощі, а радість у нарікання, не могли-бо допомогти упалому у глибину морську. Найбільше ж батько того юнака, що був у кораблі, вельми ридав і хотів кинутися у море, та був утриманий від інших. Знаючи ж, що Іван сильний у знаменнях, старанно всі молили його, щоб допоміг їм. Він же запитав кожного із них: якого хто пошановує Бога? І сказали: той Аполлона, той Дія, той Іраклія, то же Асклепія, інші ж Артеміду Ефеську. І рече до них Іван: "Стільки богів маєте і не можуть урятувати одну людину від утоплення?". І залишив їх у печалі до ранку. Назавтра ж о третій годині дня пожалів Іван щодо загибелі юнака й помолився до Бога достатньо із слізьми. Тоді почало море хвилюватися, і одна хвиля, піднісшись, викинула юнака живого перед Іванові ноги. Коли ж це всі побачили, жахнулися і раділи на повернення від потоплення юнака. Івана ж вельми пошановувати почали і заліза з нього, якими був закутий, зняли.

Якось