Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

погублять його". Відійшов Нукіян, знайшов багато людей, які слухали учення від святого Івана, до них Нукіян закричав великим голосом: "О нерозумні! Пощо даєте себе цьому мандрованцю звабити, та ж капище ваше із жерцями погубив і вас, коли його слухатимете, погубить! Але пішовши зі мною, побачите жерців ваших, яких я воскресив; до того ж і капище ваше розсипане на очах ваших відновлю, чого Іван не зможе учинити!" Люди, ніби безумні, покинули Івана, всі за тим пішли, але святий іншим шляхом із Прохором упередив їх туди, де біси ті в образі жерців були воскрешені. Побачили ж біси Івана і зникли відтак; і тут Нукіян із народом прийшов, а коли бісів не знайшов, то вельми уразився і знову обходити став зруйноване капище, волхвуючи і закликаючи їх, але нічого не досяг. Коли ж настав вечір, роз'ярилися люди й хотіли вбити Нукіяна, що звабив їх і відвів їх від святого. Інші казали: "Схопимо його і поведімо до Івана і що нам скаже, те й учинимо". Святий те почув і в дорозі випередив їх і став на попередньому місці. Люди ж, привівши Нукіяна перед святого, сказали: "Цей зваблював, і ворог твій намислив, щоб тебе погубити, але що скажеш, те йому й учинемо". Святий же рече: "Пустіте його, нехай покається!"

Назавтра знову Іван навчав людей, щоб увірували у Христа і багато з них, увірувавши, просили, щоб хреститися від Івана; коли ж їх Іван до ріки привів, Нукіян волхвуваннями своїми воду в кров перетворив; святий же молитвою Нукіяна осліпив, і воду знову чистою вчинив, і хрестив у ній усіх, котрі увірували. Отак переможений Нукіян, отямившись і воістину каючись, молив апостола, щоб милостивий до нього був; святий же, побачивши його покаяння, достатньо навчивши, охрестив його і тоді прозрів, і ввів Івана у дім свій; коли ж у нього Іван зайшов, раптово всі ідоли попадали, котрі були в домі Нукіяновому і в порох потрощилися. Це чудо побачили його домашні, застрашилися і, увірували, хрестилися.

Була одна жона у місті тім, вдова, багата і красна, її ж ім'я Прокліянія, вона, маючи добровидного сина, на ймення Сосипатр, бісівським дійством постала на нього і усяк намагалася привабити його до свого беззаконня, але син її, тямкуватий бувши, зненавидив її за таке безум'я й утік від неї. Прийшов на місце, де святий Іван тоді навчав і з осолодою слухав слів апостольських. Іван же, Духом Святим усе в ньому прозрівши, виділив його осібно й наказував, щоб шанував матір, тільки аби не слухав її у беззаконному ділі і щоб не розповідав про те нікому, а щоб покривав гріха матері своєї. Сосипатр же не захотів повернутися до матері у дім свій; його на четвертий день знайшла Прокліянія, схопила за одежу і силою потягла додому. На цей крик приспів антипат, котрий нещодавно у те місто прийшов, і запитав про причину, чому так жінка волочить юнака? Мати ж, сховавши беззаконну думку свою, оговорила сина, ніби хотів їй ґвалт учинити і смикала волосся своє, волаючи із плачем. Це почувши, антипат пойняв брехні віру і ' засудив неповинного Сосипатра зашити у міх шкіряний із лютим гаддям і у море викинути. Довідався про те Іван, став перед антипатом, викриваючи його в неправедному суді, що, недобре вивіривши річ, засудив на смерть неповинного юнака. Прокліянія ж наговорила на святого, що цей лестивець "сина мого на це зло наставив". Це почувши, антипат повелів у того таки міха й апостола святого зашити із Сосипатром та різним гаддям і втопити. Святий же помолився і раптово потряслася земля, антипату ж рука всохла та, якою махав на святого, Прокліянії ж обидві всохли руки і очі вивалилися. Це побачивши, суддя вельми жахнувся і всі, що там були, попадали зі страху. І молив суддя Івана, хай помилує його і сцілить усохлу руку. Він же, багато навчивши його щодо праведного суду і щодо віри у Христа, сцілив його і хрестив в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І так звільнений був від напасти та смерті неповинний Сосипатр, а суддя пізнав істинного Бога. Прок-ліянія ж зі страху свого втекла у свій дім, маючи на собі покару Божу, апостол же узяв Сосипатра й повів у дім її. Не бажав Сосипатр іти до матері своєї, але Іван, навчаючи його беззлобності, звіщав йому, що вже не почує від матері своєї нічого беззаконного, опнотливіла-бо, що і сталося. Коли ввійшли у дім її апостол із Сосипатром, тоді Прокліянія упала в ноги апостолу, із плачем сповідалася і каялась у гріхах своїх. її тоді сцілив апостол від хвороби і навчав вірі й цноті, хрестив її з усім домом її, і так Прокліянія, оцнотливившись, провадила дні свої у великому покаянні.

У той час убито було царя Домитіяна, а по ньому прийняв престола римського Нерва, добрий вельми, той усіх, хто був ув'язненні вільними вчинив. Тоді Іван від ув'язнення був звільнений і намислив повернутися в Ефес; у Патмосі ж ледве не всіх наявних людей уже навернув до Христа. Довідалися християни про такий його намір і молилися, аби не полишив їх до кінця. Коли ж святий не захотів бути з ними, а побажав повернутися в Ефес, тоді просили його, хай принаймні Євангеліє їм залишить у пам'ять учення свого, яке б він там написав. Якось він повелів: піст усім, узяв із собою учня свого Прохора, відійшов із міста десь на п'ять поприщ і зійшов на одну високу гору, де три дні пробув на молитві. Після третього вдарив грім великий, і блискавки, і потряслася гора; Прохор же впав на землю зо страху. Іван же схилився до нього, звів його і посадив праворуч од себе та й рече: "Пиши, що почуєш із вуст моїх". І знову звівши очі до небес, молився, а після молитви почав говорити: "На початку було Слово" та інше. Учень же уважливо все писав, що із вуст його чув, і написано було святе Євангеліє, яке знову переписати звелів Прохору, зійшовши з гори. І зволив переписане залишити у Патмосі християнам на прохання їхнє, а перше у себе затримав. На тому острові й Апокаліпсис своєю рукою написав святий; постився-бо на горі кілька днів, бачачи невимовні одкровення Божі, і писання те передавав вірним. А перш ніж відійти із того острова, обійшов довколишні міста і села, утверджуючи братію у вірі. І випало йому побувати в одному селі, в якому